Крім того, Україна має висококваліфікований кадровий потенціал в інформаційній сфері. Незважаючи на значні втрати в сфері інформатизації при розпаді СРСР, Україна має унікальний кадровий потенціал і виробничі можливості щодо забезпечення інформаційними ресурсами. У країні нараховується 23 тис. програмістів, що одержали сертифікати в сфері інформаційних технологій. Україна посідає за цим показником четверте місце у світі. Інститут кібернетики ім. В.М. Глушкова, Інститут проблем математичних машин і систем, Інститут проблем реєстрації інформації, НТУУ “Київський політехнічний інститут”, Харківський національний університет радіоелектроніки й інші установи широко відома своїми науковими досягненнями в сфері інформатизації.
Важливою передумовою становлення інформаційного суспільства в Україні стало формування його правових основ. Прийнято закони України “Про Концепцію Національної програми інформатизації” і “Про Національну програму інформатизацій”, інші нормативно-правові акти, що регулюють суспільні відносини щодо створення інформаційних електронних ресурсів, захисту інтелектуальної власності на ці ресурси, впровадження електронного документообігу, захисту інформації тощо.
Сьогодні Україна є частиною світового політичного й економічного співтовариства настільки, наскільки вона ніколи не була в минулому. У прямому і переносному значенні Україна приєднана до іншого світу кабельними і супутниковими каналами зв’язку, активно використовуваними сотнями тисяч стільникових і простих телефонів, факсів, комп’ютерів і т. ін. При цьому в нас існує реальна можливість використовувати досвід, як позитивний, так і негативний, накопичений в інших країнах, причому, таких що знаходяться на різних рівнях економічного і технологічного розвитку. Крім того, на даний час в Україні накопичений великий обсяг інформаційних ресурсів, що продовжує збільшуватися завдяки бурхливому розвитку Інтернет-технологій [60].
Слід враховувати, що описані тенденції відбуваються в основному стихійно і слабко погоджуються. Наявність перерахованих передумов не є достатньою умовою для автоматичного входження України в інформаційне суспільство, однак, ці й інші передумови дозволяють вважати, що вітчизняний ринок інформаційно-комунікаційних технологій знаходиться в стані активного становлення і за певних умов може стати фундаментом розвитку інформаційного суспільства в Україні. Разом з тим необхідно відзначити, що стан становлення інформаційного суспільства в Україні порівняно зі світовими тенденціями є недостатнім і не відповідає потенціалу і можливостям України.
Необхідно визнати, що перехід України до інформаційного суспільства неминучий і необхідний, він нерозривно пов’язаний з подальшою демократизацією політичного і громадського життя і припускає презумпцію відкритості інформації для громадян і захист їхніх інформаційних прав.
Довгостроковою стратегічною метою України повинна стати побудова демократичного інформаційного суспільства, створення розвинутого інформаційно-комунікаційного середовища і входження країни до світового глобального інформаційного співтовариства, що повинно забезпечити суттєве підвищення якості життя населення, сприяти соціально-політичній стабільності суспільства і держави, підвищенню конкурентноздатності країни, результативності науки, якості освіти й охорони здоров’я, а також забезпеченню створення нових робочих місць і наданню можливостей для реалізації здібностей кожною людиною. За таких умов актуалізується питання теоретичної оптимізації розвитку інформаційного суспільства в Україні.
Таким чином, аналіз особливостей становлення і розвитку українського інформаційного суспільства дозволяє констатувати, що до цих особливостей належать: транзитивний характер соціальної, політичної й економічної систем, що припускає невизначеність, суперечливість і динамічність розвитку українського інформаційного сектора; формування інформаційного суспільства в контексті демократизації суспільної системи й інтеграції країни в глобальне світове співтовариство; необхідність державного регулювання; комунікативний характер соціальної структури, що передбачає вільний обмін інформацією; наявність ряду передумов (високий науковий, освітній, професійний і культурний потенціал; стійкий розвиток секторів інформаційного ринку; розширення мережі стаціонарного телефонного і мобільного зв’язку; інформатизація сфери державного керування і фінансів; формування інформаційної політики на державному рівні й ін.) і проблем при становленні і розвитку інформаційного суспільства (соціальна й економічна нестабільність, недостатній розвиток інформаційної інфраструктури, затяжний і хаотичний характер розвитку нормативно-правової бази інформаційної сфери й ін.).
Проведений аналіз інформаційного суспільства, його сутності, структурних компонентів і перспектив розвитку в Україні, дозволив зробити низку узагальнень, що мають велике значення для досягнення мети дослідження.
1. Інформаційне суспільство є сучасним станом цивілізаційного розвитку, сутність якого полягає в збільшенні масштабів створення, накопичення, передачі, обробки і використання інформації, перетворенні інформації і знання на продуктивні сили суспільства, а також у збільшенні впливу новітніх інформаційно-комунікаційних технологій на політику, право, економіку, соціальну структуру, культуру.
2. Теоретико-методологічний аналіз основних концепцій інформаційного суспільства свідчить: 1) про відсутність єдиної методологічної бази для його вивчення; 2) про певну еволюцію наукової думки: від визначення інформаційного суспільства як постіндустріального до формування концепції суспільства знання.
3. Будучи складним комплексним феноменом, інформаційне суспільство вимагає комплексного системного аналізу з урахуванням кількісних і якісних трансформацій. З позиції соціальної філософії інформаційне суспільство можна визначити як якісно новий етап соціотехнологічної еволюції суспільства, що формується в результаті довгострокових тенденцій попереднього соціально-економічного розвитку, припускає збільшення ролі інформації і знання, а також формування і споживання інформаційних ресурсів у всіх сферах життєдіяльності суспільства за допомогою розвитку інформаційно-комунікаційних технологій, що діють у глобальних масштабах.
4. Рух до інформаційного суспільства є загальною тенденцією для розвинутих країн і країн, що розвиваються. Висока щільність інформації, інтенсивність розвитку і використання нових інформаційних технологій припадає сьогодні, у першу чергу, на США, країни ЄС, особливо його північний регіон, Японію, Сінгапур, Китай, Південну Корею, Гонконг. Їхній позитивний досвід необхідно враховувати під час становлення і розвитку інформаційного суспільства в Україні в рамках, обмежених схожими умовами, традиціями, а також рівнем модернізованості суспільства.
Глобальне інформаційне суспільство формується локально, його розвиток у кожному конкретному випадку має національно детермінований характер (модель інформаційного суспільства визначають сформовані політичні, соціально-економічні і культурні умови країни чи регіону). Наявність деяких спільних тенденцій дозволяє виокремити західну і східну моделі розвитку інформаційного суспільства, а в межах західної – американську і північноєвропейську моделі. Критерієм для даної типології може служити різне співвідношення ролі й активності в побудові інформаційного суспільства держави (комплексної державної інформаційної політики), приватного бізнесу і суспільства.
5. Глобалізаційні й інформаційні процеси зумовили появу низки різноманітних суперечливих тенденцій у технологічній, політико-правовій, економічній і соціокультурній сферах сучасного суспільства, визначальною в розвитку яких стає все зростаюча роль інформаційно-комунікаційних технологій, інформації і знання.
Проведений аналіз дозволив виокремити політико-правові, економічні і соціокультурні основи інформаційного суспільства і зробити наступні висновки.
До політико-правових основ інформаційного суспільства належать: діалектично пов’язані з його розвитком процеси демократизації і становлення громадянського суспільства, регуляторна діяльність держави, що відіграє провідну роль у формуванні нового суспільства шляхом розробки і реалізації національної і міжнародної державної інформаційної політики й інформаційного права, процеси інформатизації органів державної влади (проект “електронного уряду”), а також діяльність недержавних структур, асоціацій, об’єднань, що сприяють розвитку інформаційного суспільства.
Найважливішими економічними основами інформаційного суспільства виступають: формування інформаційної економіки, основу якої складають інформаційні засоби виробництва й інформаційні товари і послуги, сполучення індустріального і постіндустріального типів розвитку, використання інформації і знань як унікального предмета і засобу виробництва, зростання сектора послуг, заперечення трудової теорії вартості, поява транснаціональних компаній і домінування єдиного глобального ринку, технологічна й економічна конвергенція, інноваційний тип розвитку, динамічність виробництва, віртуалізація економічного простору.
Для соціокультурних основ інформаційного суспільства характерна найбільша суперечливість: посилення інтелектуалізації діяльності людини і зростання її творчого начала, криза духовності і поширення постекономічних, гуманістичних і освітніх цінностей, зростання класу “інтелектуалів”, перенесення соціальних суперечностей зі сфери власності на засоби виробництва в сферу здатності чи нездатності до інформаційного виробництва, посилення особистісного, нематеріального, інформаційного начала “соціо” у тріаді, що репрезентує людину “біо-трудо-соціо”, зростання освітнього, професійного і культурного рівня людини, розвиток соціального капіталу і посилення індивідуалістичного начала, віртуалізація соціокультурної сфери, поширення масової культури, взаємопроникнення культур в умовах глобалізації і “вибух” етнічної і національної ідентичності.