Інакше обстоїть справа в шлюбі без дітей. Єдиний зв'язок чоловіків — це духовне і тілесне єднання. А те й інше, як відомо, дуже часто буває тендітним і нерідко піддається спокусам і спокусам. У цьому змісті відсутність дітей у багатьох формах веде до більшого легкодумства: там, де раніш турбота про дітей, про сімейне вогнище, його чистоті і т.д. могла зупинити дружина від спокуси і від легкодумства, при шлюбі без дітей цей "гальмо" отсутствует і не давить своєю вагою на поводження людини. Чоловік ризикує тільки своїм зв'язком з іншим чоловіком, якого він часто не прочь замінити новим і не прочь улаштувати "нове гніздо", тому що ці "розриви" і нові "зв'язки" тепер не настільки громіздкі, не настільки важкі і не зв'язані із судьбою дітей. При шлюбі з дітьми незмінно вставало питання: "А як же діти?", вставав і нерідко утримував від зазіхання на цілісність сім’ї. При бездітності цього питання ні, а тому немає і цього скріпного сім’ю цементу.
Крім сказаного те ж відсутність дітей сотнями інших шляхів веде до того ж ослабленню сім’ї. У заможних сім’ях вони заповнювали дозвілля, особливо матері. Змушували її працювати і тим самим видаляли приводи для спокус. При бездітності — час нічим не зайнято, з'являються порожнеча і нудьга, а в таких умовах дуже успішно процвітає фантазія, гра уяви малює ряд картин, установлюються всякі "виїзди", візити, бали, журфікси і т.д., інакше кажучи, — з'являється тисяча спокус, що ведуть різними шляхами до одного підсумку — до порушення святості і міцності сім’ї.
Що це так, підтверджується, між іншим, і статистикою розводів. Виявляється, відсоток розводів назад пропорційний відсотку народжуваності: особливо високий у країнах з малою народжуваністю (Франція і Швейцарія) і низок, де народжуваність висока.
Але підемо далі і зупинимося на факті емансипації жінки. Запитаємо себе, як повинний впливати на міцність сучасної сім’ї цей факт? Чи позитивно негативно? Як це ні дивно з першого погляду, але безсумнівно, що факт емансипації жінок за даних умов є розкладницьким сім’ю фактором, а не зміцнювальним її. Це підтверджується, між іншим, тим, що в країнах, де жінка домоглася великих прав і більш вільна, більш високий і відсоток розводів, чинених за вимогою і клопотанням жінок, і чим більше вона здобуває прав, тим число розводів за вимогою дружини усе більш і більш росте.
Для кожного, що занимались історією правових установлень сім’ї і шлюбу, зокрема, відомо, яку величезну роль грала і грає релігія в суспільному житті. Велика була ця роль і в області шлюбу. Не буде перебільшенням, якщо я скажу, що однієї з головних основ сім’ї і шлюбу була релігія і її заступництво шлюбу і сім’ї як релігійному, священному встановленню. На цій підставі шлюб була оголошена "таїнством", сім’я — установою божества, охоронюваним церквою і державою, зазіхання проти її — гріхом і великим злочином. Весь авторитет церкви, уся її святість і в силу цього вся сила держави були пущені в хід для захисту сім’ї й основ шлюбу. Людина, що збиралася зазіхнути на сімейний союз, повинний був вважатися не тільки з питанням зручності і щастя, як тепер, але повинний був піти на великий гріх, зазіхнути на догмати й авторитет церкви, утратити душу, зрадити її дияволу і поверх того вважатися з чималими карами, що накладалися державою.
Як бачимо, тут перешкод і затримуючих факторів було чимало. Усі вони усім своєю величезною вагою давили на нього, і зважитися переступити їх могли тільки одиниці.
Цією релігійною основою шлюбу і порозумівається факт нещадних покарань за перелюбство, що накладалися державою на перелюбників.
Утрата цієї релігійної основи шлюбу і сім’ї мала величезне значення. Те, що раніш було божеським установленням, стало звичайною людською установою; те, що раніш оточено було ореолом святості, перетворилося в справу рук людських; зазіхання на шлюб, раніш колишнім гріхом і злочином, тепер стало питанням життєвої зручності.
Чи розрив опоганення шлюбу колись означали образа божественного встановлення і заповідей, тепер перетворилися в звичайне явище. Якщо раніш важко було зважитися на розрив, то тепер усі зайві перешкоди упали. Говорячи коротко, зникнення релігійного характеру шлюбу дало можливість більш легко і лише з погляду зручності розглядати і відноситися до нього. Завдяки цивільному шлюбу зник один з важелів, що раніше примушували більш строго і серйозно відноситися і поважати "від Бога дану" зв'язок. Чи мудро тому, що паралельно з цим процесом зникнення релігійної основи шлюбу ми бачимо і поступове ослаблення його охорони з боку державної влади. Покарання за позашлюбні полові зв'язки, а дорівнює і за перелюбство стають м'якше і м'якше, поки поступово не вимирають. Сама по собі добровільний позашлюбний зв'язок, наскільки в ній немає насильства, хитрості, чи обману "зловживання" безвинністю і т.п., зв'язок двох дієздатних осіб тепер не карається. (У нас остаточно скасована 994 ст. Укладення про Покарання, що карало за позашлюбний зв'язок, у 1902 р.) Покарання за перелюбство звелося до мінімуму (висновок у чи монастир короткострокова в'язниця) і існує скоріше на папері, чим на ділі.
Це падіння покарань говорить про те, що держава майже перестала охороняти шляхом покарань чистоту сімейного вогнища і надало тут особі майже повну волю.
А раз так, то зрозуміло, що цим шляхом сім’я і шлюб утратили дві стіни, що захищали їхній від зазіхань. Якщо особистої волі не вистачало раніш, щоб противитися спокусі "незаконного" полового спілкування, то що спокушається могла зупинити думка про гріх ("А гріх?") якщо не ця думка, то розуміння про жорстоку кару, що грозить, що часто грозила, крім ганьби, смертю. Зі зникненням того й іншого "гальма", зникали і дві величезні сили, що затримували. А це, природно, не може сприяти зміцненню старої сім’ї, а сприяє тільки її розпаду, розвиваючи "легеня" відношення до неї, перетворюючи питання про її цілість і чистоту в питання практичної зручності.
Розуміючи ж в увагу, що кожен приведений вище ряд явищ, що вказують на розкладання сім’ї, виявляє сталість у своєму росту, ми повинні укласти, що і надалі, імовірно, вони будуть діяти і продовжувати свою руйнівну роботу, знищуючи підвалини сучасного шлюбу, що залишилися, і сім’ї.
Окресливши коротко ознаки, що свідчать про розкладання й ослаблення сім’ї як союзу чоловіків, перейдемо тепер до короткої характеристики тих "ухилів", що відбулися в сім’ї як союзі батьків і дітей. Я тут зупинюся лише на двох сторонах справи — на батьківській опіці і владі над дітьми і на сім’ї як установленні, що відало дотепер справу первісного виховання і змісту дітей.
Падіння батьківської влади над дітьми — така та основна риса, який характеризується історія взаємин батьків і дітей.
У далекій давнині діти були зовсім безправні і віддані в безконтрольну владу батьків. Держава рішуча ні в чому тут не обмежувало владу батьків. Батько мав право життя і смерті над дітьми, міг продати їх у рабство, міг скалічити, не даючи нікому звіту у своїх діях. Поряд з особистою безправністю діти не мали ніяких прав і стосовно майна. Так було в Римі, так само було й в інших народів. Але потім влада батьків поступово обмежувалася. Держава помалу ставила ряд умов, що батько безкарно не міг порушувати. Відняті було в батьків право життя і смерті, право продажу в рабство і право нанесення інших образ і ушкоджень дітям. Поруч з цим росла і майнова правоздатність дітей.
У підсумку опіка батьків поступово падала, влада їхній усе більш і більш обмежувалася, держава помалу вторгалася в права батьківської влади.
Подібна ж історія відбувалася й у нас.
З падінням батьківської влади зник і "клей" примуса. Зв'язок батьків з дітьми стала залежати не тільки від волі перших, але і других. Те, що раніш діти повинні були терпіти, тепер вони не зобов'язані. Якщо раніш вони при всій тяжкості їхньої частки повинні були цю связь підтримувати, то тепер вони вільно розривають її, не жертвуючи ні совістю, ні честю, ні добробутом. Раніш діти були раби, тепер — вони вільні і рівноправні з батьками особистості. Раб терпить усі, особистість вимагає поваги до себе і протестує проти зазіхань на її права. Звідси висновок — тепер примусова, зв'язок батьків і дітей стала слабкіше, упала і легше може бути розірвана. А це значить, що "китайська стіна", що охороняла цей зв'язок на ґрунті батьківської влади, звалила.
Такий кінець тієї довгої дороги, який розвивалися відносини батьків і дітей. Звідси висновок — якщо раніш сім’я була єдиною чи головною вихователькою, школою й опікуном, те тепер ця роль сім’ї повинна зникнути. І дійсно, на наших очах ми бачимо, як держава помалу віднімає в сім’ї її виховні, вчительські й опікунські функції і бере їхній у свої руки. Раніш усе це належало сім’ї; тепер держава бере це на себе. Раніш останнє не втручалося в хазяйнування батьків, тепер усе більше і більше уривається в цю сферу, вимагає в батьків звіту, накладає на них ряд обов'язків і говорить: "це ти не можеш робити, це не маєш права, те-те повинний робити" і т.д.
Прав проф. П.И. Люблинский, коли говорить: "Сім’я, що здавна звикли називати "осередком громадського життя", вже в багатьох випадках перестала бути необхідною формою для народження і виховання дітей: в інших випадках узи сімейного життя є вкрай слабкими, і з кожним роком вплив сім’ї в області виховання усе більш і більш звужується".
Іншими словами — перелом відносин, що відбувається в наш час, батьків і дітей означає падіння батьківської опіки і заміну її опікою суспільства і держави, поступову втрату сімейою її учительски-воспитательной ролі і придбання цієї ролі суспільством і державою.