НД История Украины 10-11 укр (стр. 29 из 44)

Çàãàëüíà õàðàêòåðèñòèêà

• Економіка УРСР остаточно пертворилася на складову народногосподарського комплексу СРСР • Було створено 17 нових галузей господарства • Повне відновлення основних галузей економіки УРСР — металургії та енергетики. Україна знову посіла провідне місце серед республік як паливно-енергетична база СРСР, що постачала 1/3 палива, сталі та прокату, 1/2 — чавуну, залізної руди тощо. На початок 1950-х рр. металу вироблялося майже стільки, скільки до війни. На середину 1950-х рр. виплавка сталі та виробництво прокату зросло у 2 рази, алюмінію — у 4 рази. У той же час відбувається технічне відставання цих галузей від провідних країн світу • Машинобудівна галузь на початок 1950-х рр. виробляла продукції в 1,5 разу більше, ніж у 1940 р., хоча виробничі площі скоротилися у 2 рази, а персонал у 3 рази. Працювало 1200 підприємств

Причини

Послаблення ідеологічного тиску на ра- Зростання патріотичних почут- Початок розгортандянське суспільство в роки Другої світо- тів національної інтелігенції ня «холодної війни» вої війни

Мета

Нейтралізація патріо- Культурно-ідеологічна Зміцнення тотального Відтворення образу тично налаштованої ізоляція країни контролю над суспіль- зовнішнього і внутріш-

інтелігенції ством нього ворога

Заходи

1946— Було прийнято 12 партійних постанов з ідеологічних питань. Постанови ЦК ВКП(б)

1951 рр. «Про журнали “Звезда” і “Ленінград”», спрямовані проти творчості А. Ахматової і М. Зощенка, «Про кінофільм “Большая жизнь”» та ін.

ЦК КП(б)У 1946 р. за шаблоном, виготовленим у Москві, ухвалив кілька постанов «Про перекручення і помилки у висвітленні української літератури в “Нарисі історії української літератури”», «Про журнал сатири і гумору “Перець”», «Про журнал “Віт чизна”», «Про репертуар драматичних та інших театрів України» та ін. Призначення Л. Кагановича для «зміцнення керівництва» українською парторганізацією (М. Хрущов був переміщений на другорядний пост голови уряду), який розгорнув бурхливу діяльність по боротьбі з «українським буржуазним націоналізмом». Ним фактично була підготовлена велика розстрільна справа, жертвами якої мав би стати цвіт української інтелігенції того часу: А. Малишко, П. Панч, М. Рильський, Ю. Яновський та ін. Та ініціатива Л. Кагановича виявилась невчасною, і він був відкликаний до Москви

Січень Боротьба сталінського керівництва з «низькопоклонством» перед Заходом, проти 1949 р. «космополітизму». Об’єктом переслідувань були обрані літератори, митці, учені. Сигналом до атаки проти космополітів стала редакційна стаття «Про одну антипатріотичну групу театральних критиків», опублікована в газеті «Правда». Відгомоном цієї статті в Україні стало навішування ярликів «безрідних космополітів» на літературних і театральних критиків О. Борщагівського, А. Гозенпура та ін.

Початок Розпочалася нова хвиля звинувачень стосовно української інтелігенції. Пересліду-

1950-х рр. вань зазнали українські композитори Б. Лятошинський, М. Колесса, М. Вериківський, К. Данькевич (опера «Богдан Хмельницький»), науковці. Нещадній критиці було піддано творчість В. Сосюри за вірш «Любіть Україну» (1944 р.), який оголошувався «ідейно порочним твором»

Результати та наслідки

Відбулося галь- Фізичне зни- Відбулося оста- У літературі та театрі, «Ждановщина» мування роз- щення частини точне протистав- по суті, зникло понят- посилила відірвавитку науки, інтелігенції. лення влади і на- тя мистецької школи; ність радянських літератури Породила по- роду, ліквідовано театральна та літера- митців від доі мистецтва; творні явища патріотичне під- турна критика із за- сягнень світової обмежено сво- в середовищі несення після- собу стимулювання культури, стала боду творчості радянської ін- воєнних років та творчого розвитку ідеологічним об-

телігенції, паростки відро- перетворилася на за- ґрунтуванням викликала її дження україн- сіб утримання митців конфронтаційної розкол і роз- ської культури у межах офіційної ідео- зовнішньої полі-

межування логії тики СРСР

Óêðà¿íà â óìîâàõ äåñòàë³í³çàö³¿ (1956—1964 ðð.)

Період 1953—1964 рр. у публіцистичній та історичній літературі прийнято називати «відлига». Основним змістом «відлиги» є десталінізація — система заходів щодо усунення найбільш неприйнятних проявів сталінського режиму (масові репресії, тотальний

конт роль тощо) і спроба проведення су спільно-політичних та економічних реформ з метою надання нового імпульсу розвитку радянського суспільства на шляху до «побудови комунізму». Десталінізація мала обмежений характер і не торкалася підвалин існуючого ладу.

Керівництво УСРР (УРСР) у 1940—1960-ті рр.

Ãîëîâè Ðàäíàðêîì³â ÓÐÑÐ (Ãîëîâè Ðàäè ì³í³ñòð³â ÓÐÑÐ)	Ïåðø³ ñåêðåòàð³ ÖÊ ÊÏÓ
М. Хрущов — 1939—1947 рр. Д. Коротченко — 1947—1954 рр. Н. Кальченко — 1954—1961 рр. В. Щербицький — 1961—1963 рр. І. Казанець — 1963—1965 рр. В. Щербицький — 1965—1972 рр.	М. Хрущов — 1938—1947 рр. Л. Каганович — 1947 р. М. Хрущов — 1947—1949 рр. Л. Мельников — 1949—1953 рр. О. Кириченко — 1953—1957 рр. М. Підгорний — 1957—1963 рр. П. Шелест — 1963—1972 рр.

Етапи реформаторської діяльності М. Хрущова

Åòàï	Õàðàêòåðèñòèêà
1953—1956 рр.	Поміркована десталінізація
1956—1962 рр.	Радикальна десталінізація
1962—1964 рр.	«Реформаторська гарячка»
Волюнтаризм — соціально-політична діяльність, яка нехтує об’єктивними законами історичного розвитку, керується суб’єктивними (власними) бажаннями і волею		окремої людини та її довільними рішеннями. Суб’єктивізм — оцінка і винесення рішень залежно від особистих симпатій чи антипатій.

Десталінізація

Ñêëàäîâ³ äåñòàë³í³çàö³¿

• Ліквідація системи ГУЛАГу, припинення масових репресій • Амністія. Реабілітація незаконно засуджених • Реформа силових відомств. Упровадження в їх діяльність принципу законності • Послаблення ідеологічного тиску. Тимчасове припинення кампанії проти «українського буржуазного націоналізму» • Децентралізація управління. Послаблення командно-адміністративної системи • Розширення прав і повноважень союзних республік. Зростання частки українців у партійному і державному апараті. Зростання впливу української партійно-державної еліти в союзному керівництві

Реабілітаційні процеси

Реабілітація — скасування правових наслідків судового вироку щодо особи, необґрунтовано притягнутої до судової відповідальності, визнання вироку недійсним, а особи, незаконно репресованої, невинною; усунення запису про ви-	рок у карному реєстрі; вступає в дію згідно із законодавством або рішенням суду; 2) відновлення в правах; відновлення доброго імені, попередньої репутації раніше незаконно засудженої чи репресованої особи (народу).
Åòàï	Õàðàêòåðèñòèêà
І етап. 1953— 1956 рр.	• Реабілітація торкнулася лише незначної частини незаконно репресованих • Проголошувалися масові амністії • Відбувався демонтаж сталінської репресивної системи • Приведення правоохоронної системи відповідно до принципів законності • Амністії незаконно репресованих 1953 р. Стосувалася осіб, засуджених на термін до п’яти років, а також засуджених за посадові, господарські й військові злочини. Майже не торкнулася політичних в’язнів, які мали значно більші терміни ув’язнення 1955 р. Стосувалася осіб, що співробітничали з окупантами в роки війни, але не чинили злочинів Амністія для вояків УПА, які складуть зброю, і тих, що утримувався в таборах. До 1957 р. було звільнено понад 65,5 тис. бійців ОУН-УПА Проте амністія не передбачала реабілітацію. Звільнені політичні в’язні продовжували носити клеймо «ворог народу». Протягом 1954—1956 рр. було реабілітовано лише 8 тис. осіб • Ліквідація репресивної системи Восени 1953 р. було ліквідовано військові трибунали МВС та Особливу нараду МВС, яка мала право застосовувати в адміністративному порядку висилку, заслання та ув’язнення 1954 р. було утворено Комітет державної безпеки (КДБ) СРСР і УРСР. Нові органи були зобов’язані переглянути заведені на громадян політичні справи 1954 р. було створено комісію президії ЦК КПРС із розслідування злочинів Й. Сталіна 1955 р. було запроваджено прокурорський нагляд На початку 1956 р. було скасовано постанову ЦВК СРСР від 1 грудня 1934 р. про порядок провадження справ «щодо підготовки і здійснення терористичних актів» та постанови від 1 грудня 1934 р. й 14 вересня 1937 р. про зміни в карно-процесуальному кодексі, за якими не дозволялося подавати касаційні скарги у справах про шкідництво, терор і диверсії. Також було розпочато роботу зі створення нового кримінального, кримінально-процесуального, адміністративного кодексів, воєнного статуту • Ліквідовано систему ГУЛАГу, у якому на 1954 р. утримувалося 949 тис. в’язнів
ІІ етап. 1956— 1959 рр.	• Реабілітація носила масовий характер. Було створено 90 спеціальних комісій, які мали право розглядати справи безпосередньо в таборах • Спочатку реабілітації підлягали репресовані діячі КПУ (В. Чубар, С. Косіор, В. Затонський, М. Скрипник, Ю. Коцюбинський та ін.). У липні 1956 р. в пресі з’явилися повідомлення про реабілітацію драматурга М. Куліша, режисера Леся Курбаса та ін. Загалом до листопада 1959 р. державні інстанції, органи прокуратури і КДБ переглянули 4 млн 263 тис. справ на 5 млн 481 тис. осіб. Із цієї кількості було реабілітовано 2 млн 684 тис. осіб, що становило 58,2 % тих, на кого були заведені справи в репресивних органах України. Загалом протягом 1956—1963 рр. було повністю реабілітовано лише 250 тис. осіб. На 1959 р. за політичні злочини в таборах утримувалось 11 тис. осіб. Із 1962 р. комісії з реабілітації поступово припинили свою роботу • Реабілітації не підлягали колабораціоністи, активні діячі ОУН-УПА, жертви політичних репресій до 1934 р., а також усі репресовані за «український буржуазний націоналізм». Держава не визнала себе винною у депортації селян під час колективізації 1930-х рр., вибіркової депортації із Західної України, депортації кримських татар, німців та інших народів Півдня України
У подальші роки реабілітація продовжувалася, але протягом 1963—1986 рр. було повністю реабілітовано лише 80 тис. осіб. Паралельно з реабілітацією жертв сталінських репресій відбулися нові політичні репресії, вносилися зміни до законодавства, які збільшували можливості влади щодо проведення	нових репресій. Так, Верховна Рада СРСР прийняла закон «Про кримінальну відповідальність за державні злочини». У кримінальний кодекс було введено статтю «антирадянська агітація і пропаганда». Протягом 1954—1959 рр. за антирадянську діяльність було репресовано 3,5 тис. осіб.

Розширення прав республік, у тому числі й УРСР