НД История Украины 10-11 укр (стр. 25 из 44)

Îñíîâí³ çàõîäè
• Часткове онімечення місцевого населення; заселення німцями окупованих земель • Масова депортація населення, у тому числі українців, до Сибіру • Підрив біологічної сили слов’янських народів • Економічне пограбування території України; перетворення місцевого населення на рабів • Пограбування культурних цінностей, знищення пам’яток культури
План «Ост» остаточно не був прийнятий, було затверджено лише його економічну частину — пограбування і експлуатація загарбаних регіонів. Для управління окупованими територіями було створено спеціальне Управління (Міністерство) окупо-	ваних територій ІІІ рейхом. Очолював управління Розенберг. Воно складалося з чотирьох відділів: політичного, адміністративного, економічного, цивільного. Останньому безпосередньо підпорядковувався рейхскомісаріат «Україна».

Адміністративно-територіальне розчленування України

Íàçâà	Òåðèòîð³¿*
Дистрикт «Галичина»	Львівська, Дрогобицька, Станіславська і Тернопільська області (без північних районів); підпорядковувався так званому Польському (Варшавському) генералгубернаторству
Рейхскомісаріат «Україна»	Рівненська, Волинська, Кам’янець-Подільська, Житомирська області, північні райони Тернопільської, північні райони Вінницької, східні райони Миколаївської, Київська, Полтавська, Дніпропетровська області, північні райони Криму та південні райони Білорусії. Центром рейхскомісаріату стало місто Рівне

* Закарпаття з 1939 р. залишалося під владою Угорщини.

Закінчення таблиці

Íàçâà	Òåðèòîð³¿
Трансністрія	Території Одеської, Чернівецької, південні райони Вінницької і західні райони Миколаївської областей утворили нову румунську провінцію
Військова адміністрація	Східні райони України (Чернігівщина, Сумщина, Харківщина, Донбас) до узбережжя Азовського моря, південь Кримського півострова

Окупаційний режим у різних регіонах України

Îñîáëèâîñò³ îêóïàö³éíîãî ðåæèìó
• У дистрикті «Галичина» режим терору був менш жорстоким. Тут було дозволено функціонування українських громадських установ, кооперативних організацій, закладів освіти. В органах місцевого самоврядування українцям віддавали перевагу перед поляками • У східних районах, що знаходилися під владою військової адміністрації, допускалось існування деяких українських громадських організацій і не існувало всеохоплюючого систематичного поліцейського терору • У Трансністрії режим був більш ліберальним, не було терору, дозволялася торгівля. Влада чітко виконувала наказ Антонеску: «Брати на зайнятих місцевостях усе, що потрібно, все, що можливо, без усяких церемоній»
На території України окупаційна влада розгорнула широку нацистську пропаганду: видавалося	120 газет украї нською мовою, діяло 16 радіос танцій.

Нацистські каральні органи на території України

Íàöèñòñüê³ êàðàëüí³ îðãàíè
СС (SS) — охоронні загони. Елітні підрозділи НСДАП. Створені в листопаді 1925 р. як спеціальні групи для охорони фюрера й нацистських зібрань у Мюнхені. Після того як у 1929 р. СС очолив Г. Гіммлер, організація поступово перетворилася на одну з найбільш впливових партійно-державних структур ІІІ рейху. У 1934 р. СС стає самостійною організацією, непідконтрольною СА (штурмові загони). СС відповідали за знищення зовнішніх і внутрішніх «ворогів нації» і практично контролювали німецьку поліцію		СД (SD) — нацистська служба безпеки, розвідувальне управління СС, утворене в 1934 р. У 1936 р. її очолив Р. Гейдріх. Головне завдання — забезпечення внутрішньої безпеки ІІІ рейху. СД мала право на позасудові переслідування і розп рави, арешти, обшуки, конфіскації, таємні операції щодо знищення ворогів рейху тощо. Мала широку агентурну мережу, досьє на вище керівництво рейху та сусідніх держав		Гестапо — державна таємна поліція гітлерівської Німеччини в 1933—1945 рр. Заснована за ініціативи Г. Гер інга. Із 1936 р. керівни цтво гестапо здійснював Г. Гіммлер, прот ягом 1939— 1945 рр. — Г. Мюлл ер. Із вересня 1939 р. гестапо увійшло до структури Головного управління імперської безпеки (RSHA) як ІV управління, яке очолив Р. Гейдріх. Напрями діяльності: боротьба з против никами нацизму; нагляд за політичною діяльністю різних церков, релігійних сект тощо; комплектування картотеки і досьє; ведення справ окупованих територій; організація контррозвідки і боротьба зі шпіонажем

Трагедія Волині (1943 р.)

Ïðè÷èíè òðàãå䳿

• Драматична історія польського та українського народів в ХVІ—ХVІІІ століттях, заповнена особливо жорстокими селянськими бунтами і козацькими повстаннями, що придушувалися у потоках крові й залишили у свідомості багатьох поколінь задавнені незабуті взаємні кривди, а також почуття соціальної несправедливості • Досвід і висновки від поразки українців у війні з Польщею в 1918—1919 рр., які вказували на Польщу як одну з головних перешкод у побудові незалежної України • Неврегульовані загальнополітичні умови після Першої світової війни, що позбавили українців мати власну державність • Національна політика II Речі Посполитої (1918—1939 рр.) на східних територіях, що ґрунтувалася на засадах націоналізму й усунення інших національностей від участі в державному і громадському житті (справа автономії та самоврядування, проблема земельної реформи, освітня політика, порушення громадянських прав і свобод, репресії проти українців); вона не ліквідовувала давні суспільні конфлікти, а навпаки — їх загострювала • Терористична і саботажна діяльність УВО, а потім ОУН на території Польщі у міжвоєнний період • Антипольська діяльність ОУН до та під час Другої світової війни, що виникла здебільшого з прийнятої ідеології інтегрального націоналізму Д. Донцова і формувала свідомість українського суспільства в дусі ненависті до поляків як таких, що стоять на перешкоді незалежності України • Підбурювана роль обох тоталітарних режимів — радянського і німецького — у підсиленні українсько-польського конфлікту • Деморалізуючий вплив війни, яка спричинила велике моральне спустошення і відхід від норм соціальної поведінки, обумовивши кривавий і злочинний характер конфлікту • Безкомпромісні позиції польського уряду і керівництва ОУН в територіальному питанні

Політична та військова стратегія ОУН і Української повстанської армії (УПА) на Волині та в Східній Галичині

Ãîëîâí³ çàâäàííÿ

• Організація військових відділів ОУН на теренах Волині й Полісся, а потім у Східній Галичині • Намагання якнайбільше поширити свій вплив на Волині, усунення із цієї території німецької адміністрації • Створення основ української адміністрації, підпорядкованої ОУН і УПА • Підпорядкування всіх партизанських відділів, що діяли на Волині, керівництву ОУН (Бендери) (у тому числі відділів Тараса Бульби (Боровця), ОУН (Мельника) • Усунення або знищення польського населення на Волині та в Східній Галичині як перешкода українських прагнень до незалежності

Хронологія подій польсько-українського протистояння на Волині та в Східній Галичині

Äàòà	Ïîä³ÿ
30 червня 1941 р.	Проголошення у Львові Акту відновлення Української Держави та створення її уряду — Українське державне правління (УДП) на чолі з Я. Стецьком. Нацист ський режим не визнав цього політичного рішення
5, 9 липня 1941 р.	Арешт фашистами С. Бандери у Кракові, Я. Стецька у Львові
15 вересня 1941 р.	Оголошення фракції ОУН(Б) поза законом. Масові арешти і вбивства членів організації. Перехід ОУН(Б) до підпільних форм боротьби

Продовження таблиці

Äàòà	Ïîä³ÿ
Жовтень 1941 р.	Остаточне формування фашистської адміністративної системи на Волині
Листопад 1941 р.	У Галичині та на Волині поляки почали активно створювати свій рух Опору — Армію Крайову. Для її утримання польська влада часто проводила реквізицію продуктів у місцевого населення. Керівництво Армії Крайової, подібно до еміграційного уряду, розглядали Волинь як частину «кресов всходніх», тобто польських східних територій, і неодноразово на міжнародному рівні заявляли про необхідність у повоєнний час відтворити Польську державу в межах 1939 р. Утворення регулярних загонів Армії Крайової завершилося до лютого 1942 р.
Грудень 1941 р. — лютий 1942 р.	Перші поодинокі напади польського підпілля на українське населення на території Польщі. Метою нападів було знищення тих українців, які працювали у фашистській адміністрації. Загинуло близько 400 осіб, серед яких були священики та вчителі
Початок 1942 р.	Польські антиукраїнські акції у Володавському, Грубешівському, Омашівському та Холмському повітах. На Холмщині, згідно із заявою Товариства «Холмщина», у роки війни польські бойові формування тільки в одному Грубешівському повіті спалили понад 50 українських сіл
Березень—квітень 1942 р.	Перші напади на польське мирне населення. У Дубенському, Рівненському, Луцькому, Здолбунівському, Кременецькому повітах і на Поліссі було вбито близько 2 тис. поляків
Квітень 1942 р.	На II Конференції ОУН(Б) було заявлено про необхідність поліпшення відносин між двома незалежними державами, Україною та Польщею, проголошено необхідність визнання права українського народу на західноукраїнські землі, засуджено шовіністичні настрої серед поляків та їхні спроби захопити адміністративно-господарський апарат західноукраїнських земель. Разом із тим, було ухвалено рішення про посилення революційної діяльності та підготовку до утворення повстанської армії. Поряд із діючими на теренах Волині відділами Поліської Січі М. Боровця (Тараса Бульби) було організовано відділи, що підпорядковувалися ОУН(Б)
Липень 1942 р.	Відбулися перші українські репресивні акції проти поляків у сільських адміністраціях та лісництвах, що були створені нацистами
14 жовтня 1942 р.	Утворення Української повстанської армії, яку очолив Д. Клячківський (Клим Савур)
13 листопада 1942 р.	Жертви серед польського мирного населення (с. Обірки Луцького повіту)
24—25 грудня 1942 р.	Напад польського загону на с. Пересоповичі
Січень 1943 р.	Польське населення Волині формує загони Селянської оборони
17—23 лютого 1943 р.	На III конференції ОУН(Б) було затверджено рішення про перехід до відкритої форми боротьби з нацистським режимом та радянською владою. Прийнято остаточне рішення про формування УПА. Рішення про етнічні чистки ця конференція офіційно не приймала, проте було зроблено заяву про те, що ОУН та УПА будуть вести боротьбу проти всіх озброєних ворогів Української держави, включно з радянськими і німецькими військами та польськими військовими формуваннями. Згодом районні організації ОУН(Б) отримали свободу дій стосовно польського населення

Продовження таблиці