Ïåð³îä | Õàðàêòåðèñòèêà |
1921—1923 рр. | Намагання показати світовій громадськості, що уряд дотримується прав національних меншин. Конституційно було закріплено право українців на власну мову й отримання початкової освіти українською мовою. Східній Галичині було надано автономних прав |
1923—1926 рр. | Після визнання країнами Антанти належності Східної Галичини Польщі польський уряд узяв курс на асиміляцію українського населення. Було заборонено вживання термінів «Україна» і «українці». Українці зазнавали відкритої дискримінації в усіх областях. Роздача українських земель польським осадникам. Переслідування українських політичних партій і діячів |
1926—1937 рр. | Спроби пошуку порозуміння з українством. Регіоном для цього мала б стати Волинь. Створення двомовних (утраквестичних) шкіл, призначення українців на високі державні посади тощо. У той же час проводилися акції пацифікації 1930 р. (умиротворення). Створення табору для політв’язнів у Березі-Картузькій (1934 р.) |
1937—1939 рр. | Повернення до жорсткої антиукраїнської політики |
Íàçâà | Ìåòà ä³ÿëüíîñò³ | Ñîö³àëüíà áàçà | Ìåòîäè áîðîòüáè | ˳äåðè | Ñòàâëåííÿ ùîäî ÑÐÑÐ, ÓÐÑÐ |
Українське національнодемократичне об’єднання (УНДО) | Боротьба за самостійну і Соборну Україну мирними, дозволеними засобами | Старше покоління українських політиків, духовенство, більшість інтелігенції, заможне селянство | Легальні: парламентські, демократичні | Д. Левицький, В. Мудрий | До початку 1930-х рр. позитивне, після 1930-х рр.— негативне |
Українська соціал-демократична партія (УСДП). Група «Вперед» | Приєднання українських земель до радянської України | Робітництво, інтелігенція, незаможне селянство | Поєднання легальних і нелегальних методів | М. і Л. Ганкевичі, А. Пащук, Х. Приступа та ін. | Позитивне; перейшла на прорадянські, комуністичні позиції |
Українська радикальна партія (УРП) Об’єднала ся з УПСР на Волині й утворили Українську соціал-радикальну партію (УСРП) | Здобуття незалежності України, здійснення справедливої аграрної реформи, відділення церкви від держави, обмеження приватної власності | Селяни, батраки, сільська інтелігенція | Легальні | Л. Бачинський, І. Марчук | Негативне |
Комуністична партія Західної України (КПЗУ) | Приєднання західноукраїнських земель до УРСР | Робітництво, селянство, інтелігенція | Підпільна діяльність | О. Клірик (Васильків), Р. Кузьма (Турянський), М. Заячківський (Косар), Г. Іваненко (Бараба) | Позитивне |
Організація українських націоналістів (ОУН) | Здобуття незалежності Соборної України | Колишні військові армій УНР і ЗУНР, студенти, молодь, інтелігенція | Підпільна, терористична діяльність, національна революція | Є. Коновалець, А. Мельник | Негативне |
Створення Організації українських націоналістів (ОУН)
Українська вій- Акції УВО Організація українськова організа- ських націоналістів ція (УВО) • Замах на С. Федака і Ю. Пілсудського (1921 р.) (ОУН)
Створена в липні • Кампанія саботажу та терористичних актів Створена в січні—лю1920 р. на чолі проти українських угодовців (1922 р.) тому 1929 р. у Відні на з Є. Коновальцем • Експропріаційні заходи (1924—1926 рр.) чолі з Є. КоновальцемСтудентські, жіночі та інші націоналістичні організації
Ідеологія ОУНІнтегральний націоналізм — ідеологія ОУН, розроблена Д. Донцов им та його наступниками — націоналізм, що об’єднує всю націю; він відкидає демократичні ідеали, а найвищою цінністю проголошує національну державу, на чолі якої має стати верховний провідник — вождь. Є дність вождя і народу мають забезпечити корпорації, коаліції, профспілки, виборні ради. Єдина парт ія — ОУН — має створити ідеологічний провід держави. Ідеологи інтегрального націоналізму мало уваги приділяли май- | бутньому соціально-економічному устрою держави. Основою теоретичних міркувань було доведення прав українського народу на самостійну соборну державу і виз начення шляхів здобуття незалежності. Ідеологи ОУН уважали, що незалежність української держави можна здобути шляхом національної революції — всенародного повстання під керівництвом ОУН. Для підготовки національної революції потрібно всіма можливими засобами розхитувати окупаційний режим і одночасно готувати населення до повстання. | |
Ïðè÷èíè âèíèêíåííÿ ³íòåãðàëüíîãî íàö³îíàë³çìó | ||
• Жорстока антиукраїнська політика як в Польщі, так і в СРСР • Зневіра в демократичні ідеали • Загальноєвропейська тоталітарна тенденція в національно-визвольних рухах • Приклад Італії, Німеччини, що кинули виклик Версальській системі й створювали сильні національні держави • Неможливість легальної боротьби за відновлення української державності |
Політика Румунії щодо українських земель (1921—1939 рр.)
Ïåð³îä | Õàðàêòåðèñòèêà |
І період. (1918— 1928 рр.) | На українських землях існував воєнний стан. Легальна політична діяльність була заборонена. Ліквідація українських громадсько-культурних, освітніх установ (1927 р. закриті всі українські школи). Проводилась жорстка політика румунізації |
ІІ період. (1928— 1938 рр.) | Лібералізація режиму. Відновлення українського громадського, культурного, політичного життя. Продовження політики асиміляції щодо українства |
ІІІ період. (1938— 1940 рр.) | Встановлення королівської диктатури супроводжувалося повним знищенням українського національного життя, ліквідацією політичних партій і громадських організацій |
Татарбунарське повстання