* За статистикою, 80% азартних гравців мають суїцидальні думки, а 20% робили спроби самогубства.
* Гральні автомати можуть відігравати конструктивну роль, якщо це річ, якою ви справді керуєте. Ви маєте усвідомлювати, що гральний зал – це місце, де отримуєте певну порцію емоцій, але дозовану. Раз на місяць можна програти 100 грн – але коли дійсно є контроль над собою. Тут нічого страшного немає, якщо людина це усвідомлює й не обманює себе. Бо є ж інші види залежностей.
* Наприклад, 22 дядьки в трусах бігають за шматком шкіри, а навколо сотні тисяч футбольних фанів шаленіють від цього. Це та ж сама залежність.
* Або коли людина розряджає свою агресію від споглядання боксу.
* Півпланети шаленіє за півроку до Нового року, хоча день 30 грудня нічим не відрізняється від 2 січня.
* Люди очікують видуманого стану афекту, бо ці переживання є потрібні для них. Головне – аби ці афекти не були деструктивними.
* Проблема не в гральному бізнесі, а в тому, що він не до кінця регламентований. Цивілізовані гральні фірми кажуть: дайте нам рамки – і ми виконуватимемо всі вимоги. Вони перші зацікавлені працювати в рамках.
* Проблема радше в гральному бізнесі примітивної, низької форми організації. В дорогі казино ходять ті, хто й має туди ходити. І цього не можна засуджувати, вони задовольняють свої потреби. Абсурдно казати, що треба знищити гральний бізнес.
* А от домовитися і встановити рамки, найменш шкідливі для суспільства, треба обов’язково. Бо є ж азарт, є бажання, є природа...
* Гра – це захист від своїх внутрішніх переживань. Із людини, яка має антисоціальну агресію, завжди вийде чудовий хірург. А нестримно самотня людина стає прекрасним митцем. Із гравців виходять дуже добрі бізнесмени, оскільки вони знаходять азарт у цій доволі нудній справі.
* Багато труднощів і проблем підлітків пояснюються основною суперечністю його розвитку – рухом до відособлення і соціалізацією. Ці взаємозв’язані процеси проходять нелегко: найчастіше вони є драматичними і для самого підлітка і для оточуючих його людей.
* За допомогою енцефалограми дослідники встановили, що в лудомана відбуваються такі зміни в мозку, як у хворого на епілепсію. Ігроманія – важковиліковна хвороба, яка за симптоматикою мало відрізняється від інших адикцій, проте може виявитися навіть небезпечнішою.
* - На відміну від людей із нарко- чи алкозалежністю, лудомани часто схожі на цілком нормальних, здорових людей, і їх важко вирізнити з-поміж натовпу, тим паче, що багато із них виглядають досить пристойно, мають хороші роботи, хоча насправді це не так.
* Вони вважають себе вільними робити, що їм заманеться, але їхня примарна свобода закінчується, коли їхні очі засліплює блиск яскравих мигалок і ілюмінацій, якими обладнані вітрини гральних залів і самі «однорукі бандити».
* З особливою обережністю треба ставитися до розваг з азартними іграми тим, хто, за твердженням психологів, перебуває в групі ризику. Це люди, котрі в підлітковому віці конфліктували з батьками чи втратили їх, котрих змалку не навчили бережливо ставитися до грошей, хто відчув на собі неадекватний стиль поведінки батьків.
* Дозволити грати в азартні ігри потрібно не з 18 років, а з 21-го, як на Заході. Саме в 21 рік, за медичними ознаками, завершується формування всіх структур особистості, і людина стає справді повнолітньою.
* Окрім цього, повинні бути ще й якісь обмеження на встановлення самих автоматів, щоби вони не були на кожному кроці, як у нас. Адже у таких гральних закладах усе психологічно підібрано: всередині завжди затемнено, немає годинників, крізь вікна не проникає денне світло, працюють вони здебільшого цілодобово. Людина там ніби випадає з реального життя. Тому так легко піддатися впливу азартної гри.
Основних причин розвитку епідемії лудоманії є дві:
* особисте оточення хворого;
* невнормованість грального бізнесу.
Тому, щоби вирішити проблему, потрібно робити комплексні кроки.
Хворому – звертатися до експерта, який допоможе розібратися йому з його бідою, визначити причину, а інколи навіть і змінити оточення.
А на рівні держави чи принаймні локальної влади вирішити питання із стандартизацією ігрового підприємництва.
* Патологічна пристрасть до азартних ігор пояснюється неправильною роботою мозку.
* Як лікування хвороби, лікарі вибирають в основному психологічні тренінги.
Проте існують і більш прості і доступні методи лікування.
* Так препарат "Налтрексон" (naltrexone), який використовувався для лікування залежності від наркотиків, показав в ході клінічних випробувань, що він значно (на 75%) зменшує азартний стан і поведінку серед патологічних гравців.
* З антидепресантів віддають перевагу Фаворіну.
* Та все ж учені і лікарі, зі всіма новітніми розробками і досягненнями в області лікування патологічної азартної гри, не зможуть допомогти людині позбутися згубної звички, поки він сам не звернеться по допомогу.
* Насамперед, бажано звернутися до кваліфікованого психолога. А тим часом можете вживати певних заходів самотужки. Найбільша помилка – умовляти відмовитися від гри: це не дає жодного ефекту. Натомість пропонуйте людині заміну тих яскравих емоцій, які вона отримує під час гри. Адже, за даними медиків, фізіологічним чинником виникнення лудоманії є брак в організмі людини діофаміну – речовини, яка передає у мозок відчуття вдоволення. Тому таким людям доводиться постійно шукати стимулів для вироблення цієї речовини.
* В психології поняття соціалізації розглядається по-різному. Ми його розуміємо як засвоєння підлітком нових для себе соціальних ролей, входження у все більш широкі соціальні відносини і те, що для підлітка новою психологічною реальністю (порівняно з молодшим школярем), стає група ровесників, що можуть особливим чином впливати на поведінку.
* Смисл процесу відособлення полягає у пошуку підлітком своєї автономії. Поняття “автономія”, що прийшло у вітчизняну психологію з американської гуманістивної психології, точно описує стан індивідуального буття людини. Людина є автономною настільки, наскільки вона усвідомлює свій особистий простір, його межі, здатна співвіднести свою автономію з автономією іншої людини. Той, хто є автономним, не допускає порушень кордонів не лише свого особистого але й фізичного простору. Психолог розглядає автономію як повагу свого (та інших) права на особливе приватне життя.
* Відстоюючи свій особистий і фізичний простір, підліток ще не здатний серйозно і з повагою ставитися до автономії інших людей. В сім’ї ця його властивість породжує чимало труднощів для близьких. Підліток егоцентричний і вимагає поваги своєї інтимності: не слухайте його розмов, не розпитуйте про справи, не заважайте спілкуванню з товаришами, не заходьте до його кімнати без дозволу. Проте, він і не припускає, що і інші члени сім’ї теж мають право на відпочинок, таємницю, відособленість. Він живе так, ніби інші повинні присвятити йому своє життя, віддаючи його до останку.
* У процесі соціалізації та відособлення існує ще один аспект: необхідність для підлітка бути зв’язаним з групою і пошук власної ідентичності. За допомогою поняття “ідентичність” психологи описують уявлення людини про себе як про особистісно визначеного, відмінного від інших людей, що володіє лише йому притаманними якостями, світобаченням і світовідчуттям
* Потреба підлітка бути зв’язаним з групою вступає у суперечність з потребою у самовизначенні, з бажанням набути своєї ідентичності. Чим старшим стає підліток, тим гостріше постає запитання: Я знаю, хто ми, хто вони, а хто ж я? Який я? Хто я поза групою, без усіх? Настає момент коли навіть лідер групи, авторитетний і утверджений запитує себе про це.
* Без дорослого підлітку практично не можливо зорієнтуватися у заплутаному світі людських взаємин, не знайти меж між добром і злом, не розібратися у собі. Підліток шукає у дорослому зразків, незалежно від того, які саме (позитивні чи негативні) зразки для нього є привабливими.
* Чим старшим стає підліток, тим болючішою є його боротьба з дорослими за свою свободу. Він сам хоче визначати свій спосіб життя, інтереси, форми відпочинку. З віком він стає все більш нетерплячим до авторитарного стилю учителів і батьків, до мораліторства дорослих, нав’язування підлітку уявлень про те, що йому корисно або шкідливо.
* Батькам, які виховують підлітків приходиться бути більш гнучкими: змінювати свою позицію при переході їх дитини від молодшого шкільного віку, до підліткового, допомагати їй соціалізуватися, здобувати автономію, самовизначатися. Дорослий змушений вирішувати здавалося б несумісні задачі: оберігати підлітка і надавати йому свободу, готувати його до самостійного життя і постійно спостерігати за ним.
* Труднощі і проблеми підлітків, як правило породжуються із неблагополуччям у сім’ї і школі, частіше всього ці причини неблагополуччя взаємозв’язані. Психологам, соціальним працівникам, які працюють з підлітком і покликані йому допомогти, необхідно знати, якого роду сімейні ситуації найбільше впливають на його навчання, взаємини з учителями та ровесниками.
* Останнім часом у суспільстві відбулися і тривають глибокі зміни, які тим чи іншим чином впливають на криміногенну обстановку. Особливо це стосується причин і умов злочинності неповнолітніх. Так, кожен 8—9 злочин в Україні вчинюється неповнолітніми. Біля 11% серед осіб, які беруть участь у скоєнні злочинів, — неповнолітні. Поширення злочинності серед них випереджає її загальне зростання, а кількість підлітків, що вчинили злочин повторно, за останні роки збільшилась більш як на 19%. Майже кожен другий злочин скоюється підлітками у групі; частіше з особливою жорстокістю і цинізмом[1]. Відбувається процес «омолодження» злочинності, збільшення числа підлітків жіночої статі.