2.3.1.3 Порушення психосексуальних орієнтацій за способом реалізації сексуальних дій
Мазохізм (від імені австрійського письменника, що вперше описав це відхилення від норми (Захер - Мазох); синоніми – альгоманія, альгофілія, пассивізм) – сатеве перекручення, при якому для досягнення статевого збудження і задоволення необхідно випробувати фізичний біль чи моральне приниження, заподіяні партнером. Це агресія, направлена із зовнішнього світу на себе. У жінок це не стільки невроз, скільки гіпертрофія традиційної моделі фемінінності, як втілення пасивності та залежності. У чоловіків, згідно психоаналізу, це свого роду реактивне утворення: бажання вразити, причинити біль матері, в свою чергу, стає потребою бути покараним жінкою взагалі. У гомосексуальному варіанті ціль доповнюється ще двома ланками: власна мати в уяві стає чоловіком, і виникає потреба в покаранні іншим чоловіком. Більшість фахівців вважає, що чисто фізичний біль не є самоціллю спілкування мазохіста з партнером, а ним керує скоріше бажання підкорятися чужій волі, відчути на собі визначену владу партнера. При мазохізмі ступінь сексуальної залежності від партнера є максимально вираженою. Ця залежність може виявлятися в тім, що людина йде на будь-які поступки, щоб тільки не втратити сексуального партнера, що доставляє тим більше сексуальної насолоди, чим більше домінує, тобто принижує мазохіста.
Проте мазохіст отримує насолоду не від фізичного болю, а від самоприниження і приниження з боку партнера. Але у визначених ситуаціях він прагне інтенсифікувати біль, щоб після цього випробувати насолоду від її відсутності [2].
Садизм (від імені французького письменника маркіза де Сада (de Sade); синоніми – статеве насильництво, еротичний тиранизм, активна алголагнія), сексуальна девіація, при якій статеве задоволення досягається в процесі заподіяння партнеру фізичного болю чи психічних страждань.
“Садизм полягає в тім, що сексуальна насолода виникає в ситуації, пов'язаній з домінуванням і беззаперечним підпорядкуванням собі партнера, оволодінням ним і підпорядкуванням його в такій мірі, що йому можна навіть заподіювати біль і приниження [4,с.265]”. Панування над людиною, як особлива форма зв'язку з нею, створює садисту почуття задоволення, причому форми панування нерідко бувають як у соціальному, так і в індивідуальному плані вигідними для того, хто підкоряється. Слід зазначити, що прояви садизму можуть мати місце й у жінок, часто сягаючи насолоди від споглядання приниження партнера, що втрачає почуття власної гідності [2].
Садомазохізм (садизм+мазохізм) – сексуальна девіація у виді сполучення садизму і мазохізму. "Визначені садомазохістські елементи присутні в сексуальних проявах багатьох людей, зміцнюючи нерідко подружній союз, коли один з партнерів одержує при цьому хоч якусь компенсацію в прагненні до влади, яке пригнічується суспільством, а інший одержує насолоду від власної покірності і повної довіри, беззахисності фізичної і психічної [4,с.266]”. Садизм і мазохізм являють собою девіації, що доповнюють одна одну. Вони є вираженням біполярності людини. Обидві ці схильності можуть виявлятися в різному ступені у тої ж самої людини в залежності від періоду життя, зовнішніх обставин і особливостей особистості партнера, з яким девіант знаходиться в партнерському союзі. В обох цих тенденціях, виражених у різній мірі в різних людей, найбільш важливу роль відіграє прагнення до взаємного співіснування, обумовлене труднощами чи неможливістю існування одного без іншого. В такому випадку садистські і мазохістські схильності не тільки не виключають партнерства, але і сприяють зміцненню взаємозв'язку у випадку вдалого підбору партнерської пари, в якій в одного партнера переважають садистські схильності, а в іншого –мазохістські [2].
ВИСНОВКИ
В нашій роботі викладені основні аспекти людської сексуальності, її патологічні психосексуальні спрямованості, психосексуальний розвиток людини, деякі погляди на внутрішній ідеальний образ сексуального партнера та на залежність рівня задоволення стосунками з партнером від ступеня відповідності реального партнера цьому образу.
Знання сексуальних девіацій, викладених в нашій роботі, вміння визначати ступінь відповідності реального партнера внутрішньому ідеальному образу сексуального партнера допоможе психологу-консультанту у виявленні та психологічній корекції цих патологій, може служити антиципацією сексуальних девіацій і профілактичним цілям по запобіганню сексуальних дизгамій.
Між внутрішніми якостями (в нашому випадку – ідеальним образом партнера) з одного боку, та впливом суспільних явищ з другого, дійсно є взаємозв’язок, спрямований на формування нормальної та девіантної сексуальності.
Тобто внутрішні якості людини та зовнішні аспекти суспільства впливають на прояв властивостей особистості.
Але з якої б точки зору ми не розглядали питання ідеального образу, усюди ми знайдемо визнання важливості дитинства, емоційних переживань у ньому на становлення ідеального образу. Також усюди ми знайдемо підтвердження того, наскільки важливу роль відіграє цей образ у сексуальних відносинах.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Имелинский К. Сексология и сексопатология. – М.:Медицина, 1986 г. (11)
2. Кон И.С. Введение в сексологию. – М.: Медицина. – 1988 г.
3. Психологический словарь. Под ред. А. В. Петровского, М.Г. Ярошевского. – М., 1990 г.
4. Сексология: Энциклопедический справочник по сексологии и смежным областям./Белорус Энцикл./. – Мн.: БелЭн, 1993 г. (35)
5. Сексопатология: справочник/Васильченко Г.С., Агаркова Т.Е., Агарков С.Т. и др. Под ред. Васильченко Г.С. – М.: Медицина, 1990 г. (36)
6. Хрипкова А.Г., Колесов Д.В. В семье сын и дочь. – М., 1985 г.
7. Хъелл Л., Зиглер Д. Теории личности. – С.-Пр.: 1997 г.
8. Фрейд З. Введение в психоанализ. Лекции. – М.: «Наука», 1989 г.
9. Фрейд З. Психология сексуальности. – Изд-во Тарсевич С., «Прамеб» Минск, 1993 г.
10. Фрейд З. Художник и фантазирование. – М.: Республика, 1995 г.
11. Фрейд З. Я и Оно. – М.: «Меттэм», 1990 г.
12. Шнабль З. Мужчина и женщина: интимные отношения. – Кишинев, 1990 г.
13. Мастерс У.Г., Джонсон В.Є., Колодин Р.К. Основы сексологии (HUMAN SEXUALITY) Пер. с англ. – М.: Мир, 1998 г.
14. Карнеги Д. Как завоевывать друзей и оказывать влияние на людей. – Минск. «Беларусь» 1992 г.
15. Юнг К.Г. Психология бессознательного – М.: «Наука», 1989 г.