Людина стає зовні спокійною, але відкидає турботу оточуючих особстiсть стає центрованою на собі. Як психологічний захист розвивається тенденція до виключення певних видів інформації, пов'язаної з втраченим об'єктом. Захисне виключення породжує внутрішній конфлікт і відчуття провини з частковим або повним віддаленням від фігури прихильності. І на цій базі розвивається психосоматичний розлад, який часто супроводжують хронічні болі [27].
Як власне джерело стресу тут розглядається тільки фаза протесту з її постійними спробами неуспіхів відновити втрачені відносини. Але і відновлення відношення прихильності з іншими особами часто приховує підвищену чутливість до майбутніх травм подібного роду.
Як умови, сприяючі закріпленню хворобливих реакцій на втрату значущого об'єкту, розглядаються патерни сімейних відносин, які були в сім'ї до втрати значущого об'єкту і які виникли після неї. Для дорослих пацієнтів важливим предметом аналізу також стає вивчення обставин життя після втрати.
Три взаємозв'язані аспекти є вирішальними у визначенні психосоматики, що супроводжується хронічним болем [27]:
1. Це наукова дисципліна, яка вивчає співвідношення біологічних, психологічних і соціальних чинників в нормі і патології.
2. Це збори постулатів, що містять в собі холiстичний підхід в клінічній практиці.
3. Це дисципліна, що включає психіатрію консультування – взаємодії (consultation-liaison psychiatry), — ПКВ.
ПКВ довгий час вважалася особливою галузею психіатричної практики, яка розвилася як одне з відгалужень психосоматичної медицини.
Клінічна діяльність включає консультування, взаємодію і терапію. Психіатричне консультування лікарів-непсихіатрів — це наріжний камінь клінічної діяльності психіатра у сфері консультування-взаємодії [29].
Розрізняють три основні типи психіатричного консультування в медичних установах широкого профілю:
— консультування, орієнтоване на пацієнта, коли в центрі уваги знаходяться пацієнти;
— консультування, орієнтоване на консультованого, коли в центрі уваги стоять проблеми консультованого та обговорюють їх без присутності пацієнта;
— консультування, орієнтоване на ситуацію, коли в центрі уваги знаходиться взаємозв'язок між пацієнтом і членами медичного колективу, що здійснює лікування і догляд за пацієнтом.
Другий аспект клінічної діяльності — взаємодія — викликав велику полеміку.
Стрижнем роботи по взаємодії в цілому є тісний контакт між ключовими фігурами в клінічній сфері: пацієнтами, сім'ями, лікарями, психологами, медсестрами, соціальними працівниками, адміністраторами та іншими особами, що надають допомогу пацієнтові.
Взаємодія за допомогою такого контакту називається консультування-взаємодія, і головним учасником такого процесу є психіатр. Його завдання — бути експертом в психологічних і соціальних параметрах хвороби, йому необхідно мати додаткові знання щодо різних характеристик на стику психіатрії й інших медичних дисциплін [65].
Третій важливий аспект клінічної діяльності психіатрів в сфері консультування-взаємодія — безпосередня терапія пацієнтів, що направляються до них. Це зазвичай відбувається або у вигляді втручання під час кризи, або у формі короткої психотерапії у ліжка хворого.
Особливу складність представляють пацієнти з психіатричним розладом, представленим спочатку як соматичні симптоми — соматизація. Цей термін виник відносно недавно для опису пацієнтів з соматичними скаргами, зокрема на болі, що не мають органічної основи.
Чинники, сприяючі соматизації, вельми різноманітні. Їх можна збудувати в ряд, починаючи з біологічних, через психологічнiх — до соціальних і культурних. Цей термін зараз використовується для опису широкого круга процесів, якi вимушують пацієнтів шукати медичну допомогу з приводу тілесних симптомів, неправильно віднесених до органічних захворювань.
Очевидно, що однією з причин виникнення різних соматичних захворювань можуть бути психічні чинники. Важливою групою таких чинників є негативні емоції. При деяких захворюваннях вони грають основну роль [51].
Відомо, які механізми відповідальні за те, що емоції викликають соматичні розлади.
Емоції впливають на імунну систему, гормональний стан, периферичну фізіологічну активацію (наприклад, частоту серцебиття і артеріальний тиск).
Тривога, відчуття безпорадності і перевантаження, тобто емоції, що виникають в недостатньо контрольованих ситуаціях грають велику роль для виникнення хронічних болів при виразці шлунку або дванадцятипалої кишки крім інфекцій.
Гнів, орієнтований на подолання виниклої проблеми, є основною причиною виникнення эсенцiальної гіпертонії (підвищеного кров'яного тиску) й у зв'язку з цим стенокардії та інфаркту міокарду.
Гнів і ворожість відносяться до тих компонентів особистостi, в яких мiститься відмінність між особистостями, що мають і не мають серцево-судинних захворювань.
Для інших розладів (таких, як астма, шкірні захворювання і т. п.), менш ясно, які емоції є причинами їх виникнення.
З позицій психології відносин негативне переживання є наслідком порушення відносин людини; хворобливого ж патогенного характеру воно набуває при розладах відносин особистості, що займають центральне місце в загальній системі відносин людини до дійсності.
Їх значущість — основна умова емоційно-афектної напруги, нейровегетативно-ендокриний корелят якої є центральною ланкою в механізмах розвитку психосоматичних розладів [29].
Психосоматичний погляд на медицину має на увазі новий підхід до дослідження причин хвороби. Як вже було відмічено, той факт, що сильні емоції впливають на соматичні функції, відноситься до сфери нашого повсякденного досвіду.
Кожній емоційній ситуації відповідає специфічний синдром соматичних змін, психосоматичних реакцій, таких, як сміх, плач, рум'янець, зміна пульсу, вдих і таке інше.
Проте, хоча ці психомоторні процеси відносяться до повсякденних переживань і не надають шкідливої дії, медицина до недавнього часу мало уваги приділяла їх докладному вивченню. Ці соматичні зміни під впливом сильних переживань мають скороминучий характер. Коли емоція припиняється, гальмується також і відповідний фізіологічний процес (плач або сміх, серцебиття або підвищений тиск), і тіло повертається в стан рівноваги.
Психосоматичний підхід тому може бути застосований до будь-якого феномену, який має місце в живому організмі.
Така універсальність застосування пояснює заяви про майбутню психосоматичну еру в медицині.
В даний час не може бути сумнівів в тому, що психосоматична точка зору пропонує новий підхід до розуміння організму як інтегрованого механізму [22].
Терапевтичні можливості нового підходу встановлені для багатьох хронічних захворювань, що супроводжуються болем, і це дає можливість сподіватися на його подальше застосування в майбутньому.
1.2 Психосоматичні аспекти болю
Вчення про біль є однією з центральних проблем біології, медицини і психології. Анохин визначав біль як своєрідний психічний стан людини, обумовлений сукупністю фізіологічних процесів центральної нервової системи, викликаних будь-яким надсильним або руйнівним подразником [27].
У роботах вітчизняних вчених Аствацатурова і Орбелі особливо чітко сформульовані уявлення про загальнобіологічне значення болю.
На відміну від інших видів чутливості больове відчуття виникає під впливом таких зовнішніх роздратувань, які ведуть до руйнування організму або загрожують цим руйнуванням. Біль попереджає про небезпеку, що загрожує людині, вона є сигналом, симптомом хворобливих процесів, якi розігруються в різних частинах організму.
Для медичної практики у зв'язку з «сигнальним» значенням болю дуже важливою є об'єктивна характеристика вираженості больового відчуття. Трудність і складність цієї оцінки пов'язані з тим, що по своєму характеру біль є суб'єктивним відчуттям, залежним не тільки від величини зухвалого її подразника, але і від психічної, емоційної реакції особистостi на біль.
Цей подвійний характер болю пояснює, чому не тільки в широкій лікарській практиці, але і в роботах ряда видатних представників медицини певною мірою понижено значення діагностики ступеня суб'єктивного переживання болю [29].
Вивченню умов, що визначають інтенсивність больового відчуття, присвячені численні дослідження. Вони з переконливістю показали, що переживання болю індивідом залежить як від величини подразника (перш за все від його сили, тривалості і якості), так і від індивідуальної реактивності організму, функціонального стану його нервової системи, залежних у свою чергу від ряду чинників, у тому числі і психологічних.
Розглянемо коротко основні чинники, що впливають на інтенсивність больового відчуття.
Переживання болю в звичайних умовах поза сумнівом залежить від сили і тривалості больового подразника. Ця залежність особливо очевидна у випадках достатньо інтенсивного і тривалого потоку больової iмпульсациi. Больовий синдром, що став домінантним, обростає багатообразними умовними зв'язками, що утворюються не тільки на основі пiдстав i першосигнальних і другосигнальних подразників, але і у зв'язку з уявленнями і складнішими психічними переживаннями.
Класичним прикладом больової домінанти є больовий синдром при виражених каузалгіях.
На інтенсивність больового відчуття впливає також тип нервової системи, порушення діяльності залоз внутрішньої секреції, зокрема, статевих залоз та ін.
У ряді психологічних чинників, що мають велике значення в переживанні болю, слід перш за все вказати на наступнi [1]: