Можна стверджувати, що дія групової психотерапії при захворюваннях з хронічним болем спирається на три найважливіші компоненти, що характеризують будь-який психотерапевтичний процес: відчуття, мислення та поведінка.
У психотерапевтичних групах терапевт, перш за все, спонукає учасників групи назвати свої відчуття і виразити їх. Емоційний катарсис складає важливу частину психотерапевтичної дії, але він у багатьох випадках недостатній. Не менш важливо зрозуміти свою життєву ситуацію, сенс переживань. Отже, учасники групи повинні виконати і певну когнітивну роботу. Нарешті, в певний момент найважливішою стає реальна дія, поведінка, яка і є провідником справжніх терапевтичних змін. Об'єднання відчуттів і розуміння, реалізація нового досвіду в конкретній поведінці в реальних життєвих ситуаціях і роблять можливою зміни, яких добивається групова (і не тільки) психотерапія.
В даний час на цей "каталог" основних терапевтичних чинників посилаються більшість дослідників і практиків групової психотерапії при психологічній корекції захворювань з хронічними болями [12]:
1. Заохочення надії.
2. Універсальність.
3. Інформування.
4. Альтруїзм.
5. Корекція досвіду первинної сім'ї.
6. Вдосконалення соціальних навиків.
7. Імітаційна поведінка.
8. Міжособистiсне вивчення.
9. Згуртованість групи.
10. Катарсис.
11. Екзистенціальні чинники.
Нижче ми детальніше обговоримо кожен психотерапевтичний чинник групи, направленої на психологічну корекцію хворобливих станів при психосоматичних захворюваннях.
1. Заохочення надії. Це істотний чинник будь-якої психотерапії. Дослідження показують, що, чим більше людина сподівається на допомогу, тим краще результати психотерапії. На важливість надії указують і досліди, що проводяться в медицині, з плацебо, коли хворим дають ліки, якi зовні нічим не відрізняються від справжнiх, проте виготовлені з нейтральних речовин. У групі людина стикається з життєвими історіями, досвідом, способами вирішення проблем інших людей. Серед учасників групи можуть бути люди, якi успішніше долають свої труднощі. І це вселяє надію, що дійсно можна щось змінити в своїй життєвій ситуації. Для більшості учасників групи могутнім джерелом надії є терапевтичні зміни інших учасників в ході роботи психотерапевтичної групи [23].
2. Універсальність проблем. З найперших зустрічей в психотерапевтичній групі дуже важливо розвінчати унікальність життєвих проблем учасників, тобто, не спростовувавши унікальності самих людей, звернути увагу на універсальні, загальні сторони висловлених проблем і труднощів. А вони найчастіше стають помітними вже під час першої зустрічі, коли учасники групи розповідають про свої турботи, що привели їх в групу.
У числі таких універсальних проблем, "приношуваних" в психотерапевтичну групу, можна згадати наступні [15]:
1. Страх показатися невдахою, некомпетентним, нікчемним.
2. Глибоке відчуття міжособистiсного відчуження із-за невміння піклуватися про іншу людину, любити і бути коханим, із-за боязні інших людей і т. д.
3. Невпевненість в собі і відсутність самоповаги.
4. Переживання з приводу порожнечі і безглуздя життя.
5. Проблеми відносин з близькими людьми (батьками, членами сім'ї, дітьми) і переживання провини, що викликається ними.
3. Інформування учасників групи визначає як надання терапевтом інформації про психічне здоров'я, порушення і загальні закономірності психодинаміки і всілякі ради з приводу вирішення життєвих проблем, які можуть дати як терапевт, так і інші учасники групи.
4. Альтруїзм з'являється в групі тоді, коли учасники подають підтримку, утішають один одного, діляться своїми проблемами, прагнуть бути корисними і потрібними один одному, забувають про себе, жертвують собою ради інших. Це унікальний, властивий тільки групі психотерапевтичний чинник.
5. Корекція досвіду первинної сім'ї. Психотерапевтична група у багатьох відношеннях схожа на сім'ю. Ця схожість особливо посилюється, коли групу ведуть чоловік та жінка. Багато учасників групи реагують на терапевтів як на батьків, а на інших учасників групи - як на братів і сестер, особливо на пізніших стадіях роботи групи. Це дає можливість терапевтові побачити стереотипи поведінки учасників, виховання, що склалися під впливом, в сім'ї [12].
6. Вдосконалення соціальних навиків. У будь-якій психотерапевтичній групі в реальних міжособистiсних взаємодіях відбувається навчання і вдосконалення соціальних навиків. Більшість людей, що потрапляють в групову психотерапію, відчувають нестачу досвіду близьких, інтимних відносин, і щирі відчуття, що проявляються по відношенню до них іншими учасниками групи, дають відмінну можливість побачити, як виникають, зав'язуються близькі відносини.
7. Імітаційна поведінка як психотерапевтичний чинник групи виявляється тоді, коли учасник групи отримує користь від психотерапевтичного досвіду іншого учасника групи завдяки ідентифікації з ним; коли імітує певні позитивні аспекти поведінки терапевта або інших учасників групи, убачаючи в них відповідну модель для зміни своєї поведінки [15].
8. Міжособистiсне вивчення є одним з головних терапевтичних чинників, що обумовлюють психотерапевтичні зміни в тривалій психотерапевтичній групі. Раніше або пізніше кожен учасник в групі починає проявляти себе таким, який він є в реальному житті - з іншими учасниками групи він спілкується так, як з іншими людьми за межами групи. Проблеми кожного учасника починають відбиватися в міжособистiсних відносинах в групі. Це і стає початком "спіралі" міжособистiсного або соціального навчення в групі.
9. Згуртованість групи. Це не тільки один з найважливіших способів психотерапевтичної дії групи, але і необхідна умова ефективної групової психотерапії. Нерідко затверджується, що згуртованість групи є аналогом "психотерапевтичного контакту" в індивідуальній психотерапії. Згуртованість групи об'єднує зусилля учасників психотерапевтичної групи, робить їх ефективними. Разом з тим згуртованість групи забезпечує емоційні взаємозв'язки учасників групи, стабільність групи, збільшує терпимість до індивідуальних цілей один одного в групі [12].
10. Корегуючий емоційний досвід аналізує в контексті міжособистiсного навчання, а катарсис виділяє як окремий психотерапевтичний чинник групи. Але у будь-якому випадку відчуття та їх вираз є складовою частиною міжособистiсних відносин. Ми об'єднали ці психотерапевтичні чинники групи, вважаючи, що емоційний досвід є тим компонентом групового процесу, без якого важко представити саму психотерапевтичну дію.
У корегуючому емоційному досвіді психотерапевтичної групи можна виділити декілька компонентів:
1. Учасник групи виражає інтенсивні відчуття, пов'язані з іншими учасниками.
2. Група подає йому підтримку, що дозволяє ризикувати.
3. Відбувається аналіз ситуації, який допомагає учасникові зрозуміти, що відбулося; тут особливо важлива реакція інших учасників групи.
4. Учасник визнає, що помилявся, уникаючи виразу своїх відчуттів перед іншими.
5. Результат - здатність учасника групи більш глибоко і щиро спілкуватися з іншими [12].
11. Екзистенціальні чинники. Згідно екзистенціальному розумінню життєвих проблем, люди постійно стикаються з основними екзистенціальними данностямі: смертю, свободою, ізоляцією та безглуздям. У певних психотерапевтичних групах, наприклад, пацієнтів, що хворіють на рак або інші небезпечні для життя хвороби, а також страждаючих захворюваннями з хронічними болями, в групах осіб, що випробовували втрату близької людини, або в специфічних групах екзистенціального досвіду ці екзистенціальні даності стають основними темами в роботі групи [12].
Оскільки в ході роботи групи пацієнтів, що мають хронічні болі, міняються потреби та цілі її учасників, міняється також і питома вага психотерапевтичних чинників. На початку роботи групи, коли важливо встановити певні групові норми і створити психотерапевтично цінну атмосферу, особливо важливим є заохочення надії, підкреслення універсальності проблем та інформування.
Пізніше збільшується психотерапевтична цінність альтруїзму і згуртованості групи.
Згуртованість групи стає основним психотерапевтичним чинником на продуктивному етапі роботи групи людей, що мають хронічні болі. Різні учасники групи залежно від свого особистого стилю, характеру проблем, потреб і цілей так само по-різному використовують силу окремих психотерапевтичних чинників групи [23].
Сценарій заняття, як практична частина психології тренінгу.
Однією з дев'яти базових технік, виділених Кiппером, ефективною при психосоматичних захворюваннях, особливо тих, які супроводжують хронічні болі, є обмін ролями (психодрама)[12].
Це один з найважливіших та сильніших психотерапевтичних засобів. При цьому кожен переймає позу, манери, душевний і психологічний стан іншого. Також в тренінгу використовувалися вправи направлені на самопізнання, саморозкриття, уміння взаємодіяти, тобто давати і приймати зворотний зв'язок, метод проектного малюнка (арттерапія).
Пропонований нижче приблизний сценарій психотренінгу направлений на саморозкриття учасників, посилення рефлексії і зворотного зв'язку.
В процесі поєднання декількох методик, виконання різних психологічних технік, ділових ігор, аналізу і програвання реальних життєвих ситуацій учасник групи все більш відчуває власну незалежність і здатність змінити своє життя в чомусь важливому, принциповому.