· обговорення результатів лікування, підведення підсумків [28].
Психодрама може розглядатися як метод групової психотерапії, що є ролевою грою, в ході якої створюються необхідні умови для спонтанного виразу емоцій, пов'язаних із значущою проблематикою пацієнта.
Психодрама як лікувальний психотерапевтичний метод була створена і розроблена Морено на основі досвіду його театрального експерименту, «спонтанного театру», початкова мета якого не була пов'язана з психотерапією і полягала в розвитку і реалізації творчого потенціалу людини, її творчості в «театрі життя» [27].
Внутрішньоособистiсні і міжособистiсні зміни, що досягаються учасниками «спонтанного театру», послужили основою для подальшого розвитку психодрами як лікувального методу. В ході розігрування ситуацій виникають спонтанність, креатівность, справжній емоційний зв'язок між учасниками ситуації, катарсис, сприяючі розвитку творчої активності і досягненню інсайта. Все це створює сприятливу основу для творчого переосмислення власних проблем і конфліктів, вироблення глибшого і адекватнішого саморозуміння, подолання неконструктивних поведінкових стереотипів та способів емоційного реагування, формування нової, адекватної поведінки і нових способів емоційного реагування.
Як чинники, установки, що позитивно впливають на зміну, в цьому плані, указують наступні: надання пацієнтові вільного вибору як щодо участі в психодрамі, так і щодо ролі, яку він гратиме; залучення пацієнта до виконавської діяльності; поява можливості внести до гри власні імпровізації; отримання пацієнтом позитивного підкріплення по закінченню дії. Відзначають також, що психодрама сприяє подоланню захисних позицій пацієнтів, перешкоджає зайвій раціоналізації, підсилює емоційну залученість, допомагає вивченню власних проблем, досягненню катарсису і інсайта [28].
Класична процедура психодрами припускає наявність наступних учасників: протагоніст, терапевт, помічники терапевта, глядачі.
Процес психодрами включає три основні фази:
- ініцiальну або підготовчу (фаза «розігрівання»);
- власне психодраматична дія;
- обговорення (надання протагоністу різноманітного зворотного зв'язку та інтерпретацію).
Ролевий зворотний зв'язок - це зворотний зв'язок «з ролі». Її надають ті учасники групи, які грали допоміжні ролі, вони говорять про свої переживання і стани, які виникали в процесі психодраматичної взаємодії з протагоністом, тобто про те, що вони відчували, будучи в ролі значущих для протагоніста людей. Такий ролевий зворотний зв'язок допомагає протагоністу зрозуміти, що відчувають оточуючi його люди, як вони сприймають і як реагують на його поведінку, що їм подобається, а що не подобається, що викликає напругу, роздратування, агресію та інші емоції, які у відповідь дії їм хотілося б зробити.
Наприклад, учасник групи, що грав роль сина пацієнтки, - протагоніста, говорить про те, що не дивлячись на всі її докори в його несамостійності і спонуки до активності на словах, насправді він відчував, що вона сприймає його як маленьку дитину, яка ні на що не здатна і яку вона не збирається відпускати з-під своєї опіки і контролю. Ідентифікаційний зворотний зв'язок припускає, що в процесі спостереження за психодраматичною дією учасники групи, якi не приймали в ній безпосередньо участі, не залишалися пасивними спостерігачами, а активно переживали те, що відбувається [28].
Психогімнастика відноситься до невербальних методів групової психотерапії, в основі якого лежить використання рухової експресії. Психогімнастика припускає вираз переживань, емоційних станів, проблем за допомогою рухів, міміки, пантоміми.
Психогімнастика дозволяє пацієнтам проявляти себе і спілкуватися без допомоги слів. Психогімнастичне заняття, як правило, включає три частини - підготовчу, пантомімічну і завершальну, які мають відносно самостійні завдання і власні методичні прийоми.
Завдання підготовчої частини - зменшення напруги учасників групи, зняття страхів і заборон, розвиток уваги і чутливості до власної рухової активності та рухової активності інших людей, скорочення емоційної дистанції між учасниками групи, формування і розвиток здатності виражати свої відчуття, емоційні стани, проблеми невербально - без допомоги слів, а також розуміти невербальну поведінку інших людей.
Пантомімічна частина психогімнастики є найбільш важливою і в зрілій психотерапевтичній групі займає велику частину психогімнастичного заняття. Пацієнтам пропонують теми, які вони розігрують без допомоги слів. Теми можуть бути запропоновані і психотерапевтом, і самими учасниками групи. Зміст тем для пантоміми не обмежено і може бути орієнтований як на проблеми окремого пацієнта, так і на проблеми всіх членів групи одночасно і групи в цілому, тобто стосуватися міжособистiсної взаємодії в групі.
Завершальна частина психогімнастики повинна сприяти зняттю напруги, яка могла виникнути у зв'язку із значущістю пантоміми або подальшого обговорення, і сильних емоцій, що супроводжували цю частину заняття, підвищенню згуртованості групи, зростанню довіри і впевненості в собі і в групі.
Психогімнастика в процесі групової психотерапії зазвичай проводиться як окреме заняття. Проте на початку групової дискусії психотерапевт при необхідності може запропонувати групі окремі психогімнастичні завдання [12].
Проектний малюнок. Основне завдання проектного малюнка полягає в отриманні додаткової інформації про проблеми окремих пацієнтів або групи в цілому. Так само як психодрама і психогімнастика, проектний малюнок сприяє виявленню та усвідомленню трудновербалізуємих проблем і переживань пацієнтів. Заняття будується зазвичай таким чином: кожен пацієнт отримує лист паперу, кольорову крейду (можна використовувати також кольорові олівці та фарби) і малює на задану тему. Для проектного малюнка якість не має істотного значення. Теми, пропоновані для малювання, можуть бути найрізноманітнішими і стосуватися як індивідуальних проблем окремих пацієнтів, так і загальногрупових проблем.
Теми для малюнка зазвичай охоплюють три сфери:
1) минуле, сьогодення і майбутнє пацієнтів (яким я є, яким хотів би бути, яким здаюся оточуючим, я серед людей, моя сім'я, моя робота, мій найприємніший або неприємніший спогад);
2) загальні поняття, що відображають певні цінності і явища (любов, ненависть, хвороба, страх, здоров'я, залежність, відповідальність);
3) відносини в групі (я очима групи, моє положення в групі, наша група).
Використовують також вільні теми (кожен член групи малює те, що він хоче) або сумісне малювання (вся група на одному великому листі паперу малює, наприклад, портрет групи). На малювання зазвичай відводиться 30 хвилин. Після цього група переходить до обговорення малюнків кожного пацієнта.
Музикотерапія - це психотерапевтичний метод, який використовує музику як лікувальний засіб.
Розглядаючи основні напрями лікувальної дії музики, виділяють 4 аспекти:
1) емоційне активування в ході вербальної психотерапії;
2) розвиток навиків міжособистiсного спілкування - комунікацiйних функцій та здібностей;
3) регулюючий вплив на психовегетативні процеси;
4) розвиток естетичних потреб.
Як механізми лікувальної дії музикотерапії вказують: катарсис, емоційну розрядку, регулювання емоційного стану, полегшення усвідомлення власних переживань, конфронтацію з життєвими проблемами, підвищення соціальної активності, придбання нових засобів емоційної експресії, полегшення формування нових відносин і установок [21].
Музикотерапія існує в двох основних формах: активнiй і рецептивнiй (пасивнiй).
Активна музикотерапія є терапевтично направленою, активною музичною діяльністю: відтворення, фантазування, імпровізація за допомогою власного голосу або вибраних музичних інструментів.
Рецептивна музикотерапія припускає процес сприйняття музики з терапевтичною метою. У свою чергу, рецептивна музикотерапія проводиться в трьох формах:
· комунікативнiй (сумісне прослуховування музичних творів, направлене на підтримку взаємних контактів, взаєморозуміння і довіри);
· реактивнiй (направленiй на досягнення катарсису);
· регулятивнiй (сприяючої зниженню нервово-психічної напруги).
У груповій психотерапії музикотерапія застосовується часто. Зазвичай в лікувальній практиці використовується рецептивна музикотерапія з орієнтацією на комунікативні завдання. Пацієнти в групі прослуховують спеціально підібрані музичні твори, а потім обговорюють власні переживання, спогади, фантазії (часто проектного характеру), що виникають у них в ході прослуховування. На одному занятті прослуховується, як правило, три твори або більш менш закінчених музичних уривкiв (кожен по 10-15 хв). Програми музичних творів складають на основі поступової зміни настрою, динаміки і темпу з урахуванням їх різного емоційного навантаження [23].
Перший твір повинен формувати певну атмосферу для всього заняття, проявляти настрої пацієнтів, налагоджувати контакти і вводити в музичне заняття, готувати до подальшого прослуховування. Це спокійний твір, що відрізняється релаксуючою дією.
Другий твір - динамічний, драматичний, напружений. Вiн несе основне навантаження, його функція полягає в стимулюванні інтенсивних емоцій, спогадів, асоціацій проектного характеру з власного життя пацієнтів. Після його прослуховування в групі приділяється значно більше часу для обговорення переживань, спогадів, думок, асоціацій, що виникають у пацієнтів.
Третій твір повинен зняти напругу, створити атмосферу спокою. Вiн може бути також спокійним, релаксуючим, або, навпаки, енергійним, таким, що дає заряд бадьорості, оптимізму, енергії.
В процесі групової психотерапії активність пацієнтів може стимулюватися за допомогою різних додаткових завдань, наприклад: постаратися зрозуміти, чий емоційний стан більшою мірою відповідає даному музичному твору; з наявної фонотеки підібрати свій «музичний портрет», твір, що відображає власний емоційний стан.