Зміст
Вступ
1. Теоретико-методологічний аналіз проблеми спілкування в сучасній літературі
1.1 Теоретичний аналіз сутності поняття "спілкування" в сучасних наукових підходах
1.2 Характеристика основних змістових аспектів спілкування
1.3 Аналіз проблеми формування культури професійного спілкування медичного працівника середньої ланки
Висновки до розділу 1
2. Експериментально-психологічне дослідження рівня комунікативних умінь студентів-медиків
2.1 Організація та методи емпіричного дослідження
2.2 Статистичний аналіз результатів констатуючого експерименту з визначення комунікативних умінь студентів медиків
2.3 Психологічний аналіз результатів констатуючого експерименту з визначення комунікативних умінь студентів-медиків
Висновки до розділу 2
3. Робота з розвитку комунікативних умінь студентів-медиків
3.1 Процедура соціально-психологічного тренінгу розвитку комунікативної компетенції студентів-медиків
3.2 Аналіз ходу формуючого експерименту
3.3 Аналіз результатів формуючого експерименту з розвитку комунікативних умінь студентів-медиків
Висновки до розділу 3
Висновки
Список використаної літератури
Список літератури з проблеми дослідження
Вступ
Реальність і необхідність спілкування визначена сумісною життєдіяльністю людей. Корені спілкування ми знаходимо в самій їх матеріальній життєдіяльності. Щоб жити, люди вимушені взаємодіяти. Саме в процесі спілкування і лише через спілкування може виявитися сутність людини [41, 18].
В спілкуванні відбувається обмін інформацією і її інтерпретація, взаємосприйняття, взаєморозуміння, взаємооцінка, співпереживання, формування симпатій або антипатій, характеру взаємостосунків, переконань, поглядів, психологічний вплив, вирішення суперечностей, здійснення спільної діяльності. Таким чином, кожний з нас в своєму житті, взаємодіючи з іншими людьми, набуває практичні навички й уміння у сфері спілкування [65, 22].
В психології прийнята теза про взаємозв'язок, єдність спілкування та діяльності. Він витікає з розуміння спілкування як реальності людських відносин. Спілкування – це форма діяльності, яка здійснюється між людьми як рівними партнерами, що приводить до виникнення психічного контакту [47, 36].
Психологічний контакт надзвичайно необхідний і в медичній діяльності.
Спеціалізація та інтеграція медичної допомоги, оснащення крупних комплексів сучасною технікою, висока кваліфікація й виховання медичного персоналу – все це приносить хороші результати в лікуванні, забезпечує його велику ефективність. Характер поведінки медичної сестри або будь-якого іншого медичного працівника середньої ланки робить вплив на спливання хвороби і стан пацієнта. Відсутність у фахівця знань, умінь, навичків професійного спілкування робить його професіонально малопридатним. Це пов'язано з тим, що спілкування, як найважливіший професійний інструмент, присутній на всіх етапах лікувального процесу [31, 18].
Саме тому тема дипломної роботи актуальна.
Об'єкт – комунікативні уміння студента-медика.
Предмет – особливості розвитку комунікативних умінь студентів-медиків засобами соціально-психологічного тренінгу
Мета – вивчення проблеми спілкування і розвитку комунікативних умінь в професійній діяльності медика активними методами психологічного впливу.
Гіпотезою диплома виступає припущення, що спеціально розроблена процедура соціально-психологічного тренінгу сприяє розвитку комунікативних умінь студентів-медиків.
Для досягнення мети та підтвердження гіпотези були поставлені наступні завдання:
1) проведення теоретичного аналізу проблеми спілкування в сучасній літературі;
2) визначення особливостей спілкування та значущих комунікативних умінь в професійній діяльності фахівців-медиків;
3) проведення констатуючого експерименту з визначення комунікативних умінь студентів-медиків;
4) розробка процедури соціально-психологічного тренінгу з розвитку комунікативних умінь студентів-медиків;
5) проведення формуючого експерименту з розвитку комунікативних умінь студентів-медиків й аналіз його результатів.
Теоретико-методологічною базою дослідження виступили: роботи вітчизняних психологів дослідження значення спілкування в спільній діяльності Г.М. Андрєєвой, А.Ф. Яковлєва, Б.Ф. Ломова, А.А. Леонтьева та інших.; Р.М. Фатиховой, Р.К. Конечного, М.В. Боухала, Г.Ш. Лунь які проводили дослідження механізмів формування культури спілкування медичного працівника; концептуальні напрямки зарубіжних авторів: "феноменальна симпатія" М. Шелера, "теорія комунікацій" Ю. Ходермаса й "модель комунікаційного обміну" І. Гофмана.
Питаннями психології та етики ділового спілкування займаються і викладачі кафедри психології ВНУ ім. В. Даля: В.В. Третьяченко, Л.В. Вереіна, П.П. Скляр. Їх рекомендації з вдосконалення професійної та міжособистої взаємодії полягли в основу дипломної роботи.
Методи (методики) дослідження: теоретичний аналіз літературних джерел; психолого-педагогічний експеримент (констатуючий, формуючий); спостереження; психологічна бесіда; тестування (виявлення рівня спостережливості (опитувальник з виявлення рівня спостережливості), виявлення уміння слухати партнера як співбесідника (опитувальник УАС), визначення рівня вираженості емпатії (методика діагности ПУЭК В.В. Бойко), виявлення рівня комунікабельності (опитувальник з виявлення рівня комунікабельності)); статистичні методи обробки даних.
Теоретичне значення роботи полягає в проведенні теоретичного аналізу проблеми спілкування в сучасній психології та поглиблення знань в області використання активних методів психологічної дії при розвитку професійних комунікативних умінь.
Практичне значення роботи полягає в проведення констатуючого та формуючого етапів дослідження, аналізі результатів, розробці програми соціально-психологічного тренінгу, оцінці ефективності корекційних заходів, які можуть бути використані в різноманітних галузях наукової психології, таких як медична, педагогічна психології, психології спілкування та психології праці, а також в діяльності викладачів психології установ середньої професійної освіти та практичних психологів.
1. Теоретичний аналіз проблеми спілкування в сучасній психології
1.1 Теоретичний аналіз сутності поняття "спілкування" в сучасних наукових підходах
Проблема спілкування традиційно знаходиться в центрі уваги вітчизняних та зарубіжних соціологів і психологів у зв'язку з її значущістю у всіх сферах життєдіяльності людини та соціальних груп. Людина без спілкування не може жити серед людей, розвиватися й творити.
Поняття "спілкування" розроблялося багатьма дослідниками: філософами, соціологами, психологами, педагогами і має різноманітні трактування [48, 39].
У вітчизняній психології, як відзначав Б.Д. Паригін, цей процес може виступати в один і тойже час і як процес взаємодії людей, і як інформаційний процес, і як ставлення людей один до одного, і як процес їх взаємного переживання та взаємного розуміння один одного.
Визанчення Б.Д. Паригіна орієнтує на системне розуміння сутності спілкування, його многофункційную та діяльністную природу [54, 63].
Аналізуючи наукову літературу, Л.П. Буєва виділила наступні аспекти вивчення спілкування:
a) інформаційно-комунікативний (спілкування розглядається як вид особистої комунікації, в ході якої здійснюється обмін інформацією);
b) інтеракційний (спілкування аналізується як взаємодія індивідів в процесі кооперації);
c) гносеологічний (людина розглядається як суб'єкт і об'єкт соціального пізнання);
d) аксиологічний (спілкування вивчається як обмін цінностями);
e) "нормативний" (виявляється місце та роль спілкування в процесі нормативного регулювання поведінки індивідів, а також аналізується процес передачі й закріплення норм реального функціонування в буденній свідомості стереотипів поведінки);
f) "семиотичний" (спілкування описується як специфічна знакова система, з одного боку, і посередник у функціонуванні різних знакових систем – з іншою);
g) соціально-практичний (праксиологічний) (спілкування розглядається як обмін діяльністю, здібностями, уміннями і навичками) [50, 72].
Спілкування може розглядатися і в двох головних аспектах, як освоєння особистістю соціокультурних цінностей і як її самореалізацію у якості творчої, унікальної індивідуальності в ході соціальної взаємодії з іншими людьми.
Розгляд проблем спілкування ускладнюється відмінністю трактувань самого поняття "спілкування". Так, О.С. Золотнякова приймала спілкування як соціально та особисто-орієнтований процес, в якому реалізуються не тільки особисті відносини, але і установки на соціальні норми. Спілкування вона бачила як процес передачі нормативних цінностей. Разом з тим вона подавала "спілкування" як "соціальний процес, через який суспільство впливає на індивіда". Якщо з'єднати ці два положення, то можна побачити, що для неї спілкування було процесом комунікативно-регулятивним, в якому не тільки передається сума соціальних цінностей, але і регулюється їх засвоєння соціальною системою [7, 139].
О.О. Бодальов пропонує розглядати спілкування як "взаємодію людей, змістом якої є обмін інформацією за допомогою різних засобів комунікації для встановлення взаємостосунків між людьми" [11, 107].
Автори збірки "Психологічні проблеми соціальної регуляції поведінки" розглядають спілкування як "систему міжособистої взаємодії", обмежуючи феномен спілкування лише безпосереднім контактом між індивідами. Спілкування, як процес взаємодії набагато ширше: "спілкування всередині груп – міжгрупове, в колективі – міжколективне". Але "лише в процесі взаємодії людини з людиною, групою, колективом" реалізується потреба особистості в спілкуванні [64, 48].