2. Учасники формуючого експерименту були розділені на 2 тренінгові групи по 15 осіб кожна: перша група складалася з 11 дівчат та 4 юнаків, друга – з 15 дівчат. Учасники обох тренінгових груп прослухали правила роботи в групі, погодились та разом прийняли їх.
Спочатку процес групового навчання в обох групах розвивався не досить інтенсивно, зумовлений підвищеною тривожністю та емоційним напруженням, які пов'язані зі страхом реально побачити свої проблеми у спілкуванні та відкрито досліджувати свої страхи.
Але в групі, яка складалася тільки з дівчат процес "розморожування" був помітних вже після першої години заняття, вони прийняли зручну позу та розслабилися, у групі створилася атмосфера довіри. Про початок інтеграції у цій групі свідчили такі вислови наприкінці заняття деяких учасників: "Мене зацікавили висновки про мою поведінку", "я би хотіла розширити свій арсенал навичків ефективної взаємодії" та інші. У другій групі навчання ускладнилося тим, що хлопці виразили недоброзичливу поведінку своїми колючими жартами, демонстрацією нудьги та бурхливим реагуванням на зворотний зв'язок і лише на третьому занятті у другій групі почав з'являтися зворотний зв'язок, який був здійснен на пізнавально-чуттєвому рівні, а не рівні оцінних суджень. На четвертому, останньому, занятті у групах відчувався високий рівень згуртованості членів, переважала атмосфера емоційної близькості та теплоти. Наприкінці заняття учасникам обох груп було запропоновано розповісти, як кожен з них почував себе упродовж тренінгу, що кожному дали ці заняття, чи намітились зміни в поведінці, чи розвинулись ті чи інші якості, а іншим висловити своє ставлення до змісту розповіді кожного. Обговорювання пройшло чесно та відкрито.
3. Аналіз формуючого експерименту показав, що експеримент з розвитку спостережливості не вдався, а експерименти з навчання навичкам ефективного слухання, з вдосконалення навичків емпатії, з оволодіння загальними комунікативними навичками студентами-медиками є валідними. Це свідчить про те, що загалом випробувані покращила свою комунікативну компетенцію завдяки заняття соціально-психологічного тренінгу.
Висновки
У дипломній роботі згідно з поставленої мети дослідження вивчалися проблеми спілкування і розвитку комунікативних умінь в професійній діяльності медика активними методами психологічного впливу. В ході дослідження були отримані наступні результати:
1. Проведений теоретичний аналіз проблеми спілкування в сучасній літературі. Проблема спілкування традиційно знаходиться у центрі уваги вітчизняних і зарубіжних соціологів й психологів у зв'язку з її значущістю у всіх сферах життєдіяльності людини та соціальних груп. Спілкування – складний багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, породжуваний потребами спільної діяльності, який включає обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття та розуміння іншої людини.
У вітчизняній психології прийнята теза про взаємозв'язок, єдність спілкування та діяльності. Він витікає з розуміння спілкування як реальності людських відносин, яка припускає будь-які види спілкування як специфічні форми спільної діяльності людей.
В зарубіжній психології в історичному плані можна виділити три підходи до вивчення проблеми: 1)інформаційний (орієнтований на передачу та прийом інформації); 2) інтеракційний (орієнтований на взаємодію); 3) реляційний (орієнтований на взаємозв'язок спілкування та взаємостосунків).
Психологи умовно виділяють в спілкуванні три сторони: комунікативну, інтерактивну і перцептивну. Всі три сторони спілкування тісно переплітаються між собою, органічно доповнюють одна одну і складають процес спілкування загалом.
2. Визначені особливості спілкування та значущі комунікативні уміння в професійній діяльності фахівців-медиків. Як вказують ряд авторів, культура професійного спілкування медичного працівника визначається як система внутрішніх ресурсів фахівця, необхідних для побудови ефективної взаємодії з пацієнтом з метою досягнення оптимального рівня життєдіяльності останнього. Для ефективної комунікації медпрацівник повинен мати: достатньо високий рівень спостережливості для того, щоб визначити психічні і особисті особливості пацієнта, його реакцію на хворобу і відповідно побудувати тактику спілкування з ним; володіти навичками пасивного й активного слухання та навичками емпатії для того, щоб оптимально провести бесіду з хворим з метою отримання максимальної інформації, встановлення довірчих відносин і збільшення ефективності призначеного лікування; володіти загальними комунікативними навичками (уміння встановити контакт, правильно використовувати засоби комунікації, уміння задавати питання і оцінювати відповіді, уміння створити образ людини, якій можна довіряти).
3. Проведений констатуючий експеримент з визначення комунікативних умінь студентів-медиків. Для визначення комунікативної компетенції студента-медика середньої ланки були підібрані наступні методики: виявлення рівня спостережливості (опитувальник з виявлення рівня спостережливості), виявлення уміння слухати партнера як співбесідника (опитувальник УАС), визначення рівня вираженості емпатії (методика діагности ПУЭК В.В. Бойко), виявлення рівня комунікабельності (опитувальник з виявлення рівня комунікабельності).
Згідно з опитувальника з виявлення рівня спостережливості були отримані наступні результати: 30% респондентів (9 осіб) мають високий рівень спостережливості; 60% респондентів мають достатньо розвинену спостережливість та 10% респондентів не дуже цікавить те, що ховається за зовнішністю, манерою поведінки інших, хоча в спілкуванні у них не виникає скільки-небудь психологічних проблем.
Згідно з опитувальника УАС 46,7% (14 осіб) опитаним властиві деякі недоліки у спілкуванні з партнером; 50% (15 осіб) випробуваних хороші співбесідники та 3,3% респондентів (1 особа) відмінний співбесідник.
Згідно результатів методики діагностики ПУЕК В.В. Бойко 16,7% опитаних (5 осіб) емоції звичайно не заважають спілкуватися з партнерами; у 23,3% (7 осіб) респондентів є деякі емоційні проблеми в повсякденному спілкуванні; у 43,3% випробуваних (13 осіб) емоції "на кожен день" в деякій мірі ускладнюють взаємодії з партнерами та 16,7% опитаних (5 осіб) емоції явно заважають встановлювати контакти з людьми.
Проаналізувавши результати опитувальника з визначення рівна комунікабельності, виявилося, що 13,3% опитаних (4 особи) до певної міри товариські і в незнайомих обстановках відчувають себе цілком упевнено; 36,7% респондентів (11 осіб) мають нормальну комунікабельність; 30% випробуваних (9 осіб) вельми товариські (деколи, мабуть, навіть понад міру) та у 20 % опитаних (6 осіб) товариськість б'є ключем, вони завжди в курсі всіх справ.
4. Розроблена процедура соціально-психологічного тренінгу з розвитку комунікативних умінь студентів-медиків. Мета тренінгу: підвищення комунікативної компетенції студентів-медиків.
Завдання тренінгу:
1. розширення можливостей встановлення контакту у різноманітних ситуаціях спілкування;
2. розвиток спостережливості;
3. навчання навичкам ефективного слухання;
4. вдосконалення навичків емпатії та рефлексії;
5. розширення діапазону творчих здібностей;
6. розвиток загальної психологічної культури.
Психокорекційний захід складався з чотирьох тренінгових занять по 2,5 години кожне.
5. Проведений формуючий експеримент з розвитку комунікативних умінь студентів-медиків й проаналізовані його результати. Учасники формуючого експерименту були розділені на 2 тренінгові групи по 15 осіб кожна: перша група складалася з 11 дівчат та 4 юнаків, друга – з 15 дівчат. Учасники обох тренінгових груп прослухали правила роботи в групі, погодились та разом прийняли їх.
Спочатку процес групового навчання в обох групах розвивався не досить інтенсивно, зумовлений підвищеною тривожністю та емоційним напруженням, які пов'язані зі страхом реально побачити свої проблеми у спілкуванні та відкрито досліджувати свої страхи. Але в групі, яка складалася тільки з дівчат процес "розморожування" був помітних вже після першої години заняття, вони прийняли зручну позу та розслабилися, у групі створилася атмосфера довіри. У другій групі лише на третьому занятті почав з'являтися зворотний зв'язок, який був здійснен на пізнавально-чуттєвому рівні, а не рівні оцінних суджень. На останньому занятті у групах відчувався високий рівень згуртованості членів, переважала атмосфера емоційної близькості та теплоти. Наприкінці заняття учасникам обох груп було запропоновано розповісти, як кожен з них почував себе упродовж тренінгу, що кожному дали ці заняття, чи намітились зміни в поведінці, чи розвинулись ті чи інші якості, а іншим висловити своє ставлення до змісту розповіді кожного. Обговорювання пройшло чесно та відкрито.
Аналіз формуючого експерименту показав, що експеримент з розвитку спостережливості не вдався, а експерименти з навчання навичкам ефективного слухання, з вдосконалення навичків емпатії, з оволодіння загальними комунікативними навичками студентами-медиками є валідними. Це свідчить про те, що загалом випробувані покращила свою комунікативну компетенцію завдяки заняття соціально-психологічного тренінгу.
Мета дослідження досягнута, всі поставлені завдання вирішено та гіпотеза диплома підтверджена.
Список використаної літератури
1. Абрамова Г.С. Практическая психология. – К.: Деловая книга, 1998. - 368 с.
2. Агеев В.С. Межгрупповое взаимодействие: социально-психологические проблемы. – М.: Наука, 1990. – С. 178-201.
3. Амяга Н.В. Самораскрытие и самопредъявление личности в общении // Личность. Общение. Групповые процессы. – М.: МГУ, 1991. – С. 37-74.
4. Андреева Г.М. Место межличностного восприятия в системе перцептивных процессов и особенности его содержания // Межличностное восприятие в группе. - № 5. - 1998. – С. 175-178.