Робота з підлітками базується на виробленні ними установок особистості, що мають різну модальність, зокрема:
• образ реального Я (уявлення дитини про те, якою вона є в даний момент життя);
• образ ідеального Я (уявлення дитини про те, якою вона хотіла б бути, яких здібностей і властивостей прагне);
• образ ідеального Я (уявлення дитини про те, якою бачать її ті, хто її оточує).
Акцентуація в роботі з підлітком базується на уявленні зростаючої особистості, якою вона є, якою може бути і якою хотіла б бути, що є важливою умовою її гармонійного розвитку.
На кожного підлітка «групи ризику» ведуть щоденник спостережень, записи в якому роблять протягом усього перебування дитини на обліку, дані спостережень постійно фіксують (як під час навчально-виховного процесу, так і в позакласний час — спілкування з однолітками, на перервах тощо). На першій сторінці слід подати обов'язкову інформацію про дитину: дату народження, структуру сім'ї, психологічний клімат у сім'ї, рід занять батьків; їхній культурний і освітній рівень, типологічні та характерологічні особливості дитини; сферу інтересів.
Щоденник доцільно поділити на три частини, кожну з яких відводять для записів певного змісту і спрямування.
Перша частина: фіксується ставлення учня до діяльності (яким видам діяльності віддає перевагу; які не дуже вдаються дитині; які зовсім не виходять; провідні мотиви діяльності; на що в діяльності орієнтується; чи завжди доводить розпочате до кінця; як ставиться до труднощів — мобілізується на їх подолання, звертається по допомогу, губиться, нервує, залишає роботу незакінченою; як реагує на успіх (неуспіх) своєї діяльності — спокійно, індиферентне, бурхливо; чи здатний без спонукання ззовні, без нагадувань перевірити те, що зробив, внести корективи, покращити зроблене, виправити помилки; як оцінює результати праці (своєї та інших) — об'єктивно, завищено, занижено тощо.
Друга частина: фіксується ставлення дитини до інших людей (як ставиться до дорослих — рідних, учителів, знайомих, чужих, як ставиться до однолітків: друзів, лідерів, байдужих дитині, неприємних людей; як ставиться до осіб своєї та протилежної статі; дитина частіше буває лідером чи підкоряється; якому виду спілкування віддає перевагу: діловому чи особистісному; якими засобами спілкування користується частіше— словами, мімікою, жестами; яке коло товаришів — широке, певне, вузьке; як поводиться під час суперечки — відстоює справедливість, наполягає на своєму, ухиляється від суперечки, приймає точку зору більшості тощо);
Третя частина: фіксується ставлення дитини до самої себе (що знає дитина про себе; якою себе вважає; чи може виділити свої достоїнства (вади), чи почувається впевнено; чи розвинене в неї почуття власної гідності, у чому воно виявляється; чи розвинене почуття сорому, чого саме соромиться дитина; чи розвинене почуття провини; чи високим є рівень домагань; як усвідомлює свою статеву роль; чи розвинене почуття совісті; як усвідомлює себе в часі минулому, теперішньому, майбутньому; як ставиться до своїх прав і обов'язків, наскільки розвинене почуття відповідальності та обов'язку; як ставиться до своєї зовнішності, будови тіла, здібностей, особистісних властивостей тощо).
ОРІЄНТОВНІ БЕСІДИ З ПІДЛІТКАМИ, ЯКІ МАЮТЬ БЕЗПОСЕРЕДНЄ ВІДНОШЕННЯ ДО «Я»
1. Що означає «добре почуватися»?
2. Як ти дізнаєшся, який у тебе настрій?
3. Коли в тебе переважає хороший настрій?
4. Від чого твій нас грій псується?
5. Як ти зараз почуваєшся? Чому?
1. Чого тобі найбільше хочеться?
2. Чи здійсненне це бажання? Чому?
3. Що ти відчуватимеш, якщо воно справді здійсниться? Чому?
4. Від кого залежить здійснення цього бажання?
5. Чого ти найбільше не хочеш? Чому?
6. Що ти можеш зробити, щоб небажане не трапилося?
1. Що означає «любити»?
2. Як упізнати людину, яка любить?
3. Кого ти любиш? Чому?
4. Хто любить тебе? Чому?
5. Як ти дізнаєшся про те, що тебе люблять?
6. Чи любиш ти себе? За що саме?
7. Чим ти собі не подобаєшся?
8. Кого ти не любиш? Чому?
9. Хто не любить тебе? Чому?
10. Чи можна прожити без любові?
11. Чим відрізняються почуття прихильності, симпатії, товариськості, закоханості, любові?
1. Як ти гадаєш, до якого віку ти доживеш?
2. Що важливе сталося з тобою, коли ти був маленьким? З Що цікаве відбулося з тобою сьогодні?
4. Які приємні (неприємні) події можуть статися з тобою:
• Найближчим часом?
• Коли закінчуватимеш школу?
• Коли будеш дорослою людиною?
• Коли станеш старим?
1. Чи задоволений ти своїм життям? Чому?
2. Що в житті для тебе найдорожче?
3. Чи є в тебе особисті плани? Які саме?
4. Що в житті залежить від тебе?
5. Чого ти домігся власними силами?
6. Що необхідно для перемоги?
7. Чи хороша ти людина? Чому ти так вважаєш?
8. Чим ти особливий?
9. Чим ти схожий на інших?
10. Що ти зробив на совість?
З огляду на відповіді, отримані під час бесід, з урахуванням конкретних завдань, віку дітей, ціннісних орієнтацій розробити форми роботи щодо певних категорій підлітків.
Ми отримали хороші результати після проведення інтегрованого курсу «Пізнай себе». Ефективним є те, що підлітки беруть активну участь у проведенні даних занять, які вимагають як індивідуальної, так і групової форм роботи, активного спілкування та взаємодії усіх учасників даного курсу.
Особливості тривожності сучасних підлітків
Тривожність як стан у вітчизняній та зарубіжній літературі вивчалася насамперед з огляду на розвиток навичок саморегуляції в спортсменів (К.Еліксон, У.Морган, Ю.В.Пахомов). Тривожність як стан і як рису, яка виникає в процесі адаптації до середовища та виконання різних видів діяльності, вивчав Ю.Ханін та інші. У деяких дослідженнях тривожність розглядають як реакцію на соціальні впливи за певних індивідуальних психофізіологічних властивостей (Г.Айзенк, Б.Вяткін, Ч.Спілбергер, Н.Махоні), а також як таку, що може виникати під час різних психосоматичних захворювань (Е.Соколов).
Тривожність визначають як відчуття неконкретної, невизначеної загрози, нечітке почуття небезпеки. Очікування небезпеки, що насувається, співвідноситься з почуттям невідомого: людина не усвідомлює, звідки вона може загрожувати. На відміну від емоції страху, тривожність не має конкретного джерела.
Такі слабко виражені прояви тривоги, як почуття переживання, невпевненість у правильності своєї поведінки є невід'ємною частиною емоційного життя будь-якої людини.
На відміну від тривоги як стану, тривожність як риса особистості притаманна далеко не кожному. Тривожна людина постійно невпевнена в собі і своїх рішеннях, постійно очікує неприємностей, емоційно нестійка, недовірлива.
Прояви тривожності в дітей, зокрема підлітків, можуть бути соматичними й поведінковими. Соматичні прояви стосуються змін у внутрішніх органах, системах організму дитини: прискорене серцебиття, нерівне дихання, тремтіння кінцівок, скутість рухів, може підвищуватися тиск, виникати розлади шлунка тощо.
На поведінковому рівні прояви підвищеної тривожності ще більш різноманітні й непередбачувані. Вони можуть коливатися від повної апатії і безініціативності до демонстративної жорстокості.
Тривожні діти переконані: щоб нічого не боятися, потрібно зробити так, щоб боялися їх. Саме тому тривожність є одним із основних джерел підліткової агресивності. Як правило, при цьому в підлітка простежується занижена самооцінка. Підлітки, у яких агресивність розвинулася як засіб подолання тривоги, потребують особливої уваги. Маскуючи свою тривогу, ховаючи її від дорослих та однолітків і навіть від себе, вони самі не знають, що їм потрібно, не можуть звернутися по допомогу, провокують негативне ставлення до себе оточуючих. Це ускладнює і без того важкий внутрішній стан дитини в період підліткової кризи, підкріплюючи впевненість у тому, що шляхи до «нормального» життя для них закриті. У цьому випадку важлива реакція дорослих, зокрема вчителів, на такі прояви агресивності. Головна заповідь тут така: у жодному разі не потрібно відповідати на агресію агресією. Можна виражати незадоволення, образу, подив, але максимум зусиль треба докласти для того, щоб підвищити самооцінку тривожно-агресивного підлітка.
Один із частих проявів тривожності в підлітків — апатія, в'ялість, безініціативність. Конфлікт між суперечливими прагненнями розв'язується за рахунок відмови від будь-яких прагнень. Нехтування інтересами дитини веде до втрати інтересів, незадоволення основних потреб — до зниження інтенсивності цих потреб. Апатія часто є наслідком безуспішності інших механізмів подолання тривожності, коли ні фантазія, ні ритуали, ні навіть така розповсюджена підліткова форма адаптації, як агресія, не допомагає подолати тривогу. Маска апатії ще більш оманлива, ніж маска агресії. Демонстративна інертність, відсутність живих емоційних реакцій заважають розпізнати тривогу, внутрішнє протиріччя, яке призвело до розвитку цього стану.
Ми розглянули прояви тривожності та способи, за допомогою яких підлітки уникають тривожних переживань і таким чином пристосовуються до життя в умовах хронічного душевного конфлікту.
Саме внутрішній конфлікт, суперечливість прагнень дитини, коли одне її сильне бажання суперечить іншому, одна потреба заважає іншій, є причиною виникнення тривоги. Але щоб сформувалася тривожність як риса особистості, людина повинна накопичити багаж неуспішних, неадекватних способів подолання стану тривоги.