Роль та мiсце творчостi в процесi самоактуалiзацii особистостi (стр. 9 из 21)
А Маслоу стверджував, що самоактуалізуючаяся особистість – це особистість, яка живе повним життям, це людина, яка досягла того рівня особистісного розвитку, що потенційно закладений в кожному з нас.
Але кожна людина прагне реалізувати свій внутрішній потенціал по – своєму, що з одного боку, сприяє процесу індивідуалізації, а з іншого – може обмежувати рівень досягнень людини в наслідок недостатньо докладених зусиль. Таким чином, за А Маслоу – в кожній людині є “здорове” зерно, яке може розвинутися, а може і не розвинутися в повноцінну (самоактуалізовану) особистість.
Виходячи із загального аналізу даних, отриманих на основі тестування, соціальних контактів та зібраних фактів, А Маслоу виявив найбільш загальні характеристики самоздіснюючихся (самоактуалізуючихся) особистостей [73,с.392]:
1) більш ефективне сприйняття реальності та більш комфортабельні відносини з нею;
2) прийняття (себе, інших, природи);
3) спонтанність, простота, природність;
4) центрированість на задачі (на відміну від центрированості на собі);
5) деяка від’єднаність та потреба усамітнення;
6) автономія, незалежність від культури і середовища;
7) постійна свіжість оцінки;
8) містичність і досвід вищих станів;
Таблиця 1
Ієрархія людських потреб (за А Маслоу)
 В самоак- туалізації: прагнення до реалізації своїх здібнос- тей, до розвитку власної особистості. |
| Естетичні потреби: прагнення до гармонії, симетрії, порядку, краси. |
| Пізнавальні потреби: прагнення багато знати, вміти, розуміти, досліджувати. |
| Потреба в повазі: прагнення до компетентності, досягнення успіхів, схвалення, визнання, авторитету. |
| Потреба в належності та любові: прагнення належати до спільності, знаходитися рядом з людьми, бути визнаним та прийнятим ними. |
| Потреба у безпеці: прагнення почувати себе захищеним, звільнитися від страхів та життєвих невдач. |
| Фізіологічні (органічні) потреби: голод, спрага, статевий потяг та ін. |
9) почуття співпричетності, єднання з іншими;
10) більш глибокі міжособистісні відносини;
11) демократична структура характеру;
12) розрізнення засобів і цілей, добра і зла;
13) філософське, невороже почуття гумору;
14) самоактуалізуючаяся творчість;
15) опір аккультурації, трансцендування будь-якої приватної культури.
Наведені характеристики є визначальними для процесу самоактуалізації особистості, але нас більше цікавлять психологічні характеристики самоактуалізованої особистості, тобто такої особистості, яка (підтримуючи позицію А. Маслоу) є своєрідним “ідеалом” здорової повноцінної людини з гуманістичної точки зору.
Можна припустити, що самоактуалізована особистість є вільною в своїх діях, відносно незалежною від фізичного і соціального оточення. Ця автономія дозволяє їй покладатися на свій власний потенціал, довіряти своїм власним виборам та оціночним судженням, тобто визначальним являється внутрішній локус (джерело). Людина все частіше починає відчувати, що локус оцінки знаходиться в середині її самої, все менше вона орієнтується на стандарти, за якими живуть “всі”. Людина усвідомлює, що вибір – це особиста справа, і що єдине, що має сенс, це відповідь на запитання – “Чи повністю мене задовольняє і чи вірно виражає мене мій образ життя?” [79,с.166].
Для здорових людей характерним є високий рівень самокерованості та “свободи духу”. Вони вважають себе самовизначаючимися, активними хазяєвами свого життя, а це припускає наявність особливої внутрішньої активності, яка знаходить вираз в активності зовнішній. Активність в даному випадку виступає не просто як властивість живого організму, а як згусток енергії (запал) в результаті актуалізації потенційних сил людини.
Необхідним компонентом активності є властивість здійснювати вольові зусилля (провадити вибір, приймати рішення і виконувати їх). Активність особистості грунтується на спроможності здійснювати внутрішні можливості ( цілі, наміри, задуми), тобто здатності самоактуалізуватися.
Активність спонукає особистість до постійного руху (життєдіяльності), заперечуючи сталість. Життя – це процес, а не стан буття [79,с.237].
Самоактуалізація пов’язана з постійним зростанням відкритості досвіду. Людина все більше стає спроможною відчувати те, що в ній відбувається. Вона не тільки більше відкрита для своїх почуттів (як негативних так і позитивних) - вона дозволяє собі усвідомлювати та приймати їх.
Будучи відкритою своєму досвіду, людина все більше помічає, що, якщо робить те, що “відчуває правильним”, це виявляється надійним орієнтиром поведінки, яка приносить їй істинне задоволення. Це визначає ще одну характеристику самоактуалізованої особистості – все зростаюча довіра до свого організму як засобу досягнення “найкращої” (найрозумнішої) поведінки в кожній ситуації теперішнього часу [79,с.240].
Самоактуалізованій особистості властиве естетичне сприйняття світу, що пов’язано з естетичними “пік-переживаннями” ( за А Маслоу). Життя більшості людей наповнене тривалими періодами недостатньої захопленості, навіть нудьги. Як протилежність цьому існують “пік-переживання” – ті моменти, коли ми стаємо глибоко захопленими, схвильованими світом та пов’язаними з ним. А Маслоу охарактеризував вищі “піки” як “почуття відкриваючихся безмежних горизонтів, відчуття себе одночасно і більш могутнім, і більш безпомічним, ніж коли-небудь раніше, почуття екстазу, захоплення і трепету, втрату відчуття простору і часу” [73,с.385].
Польський літературознавець Ян Парандовський схожими словами описував натхнення : “Різкий перехід від смутку до радості чи, навпаки, вплив на органи чуття ( світло, колір, голос, запах) виповнюють нас особливим хвилюванням, і в момент розчулення, екзальтації, гострої гіркоти чи глибокого болю, внутрішнього спокою чи блаженства виступає на поверхню свідомості плід зачаєної роботи нашої думки” [61,с.118].
Таким чином можна умовно прирівняти пікові переживання до натхнення, яке стимулює внутрішню активність особистості.
А Маслоу вважав естетичні пікові переживання центральним аспектом людського життя, тому що:
1) Всі пікові переживання сприяють усуненню внутрішнього розколу особистості, конфлікту між індивідом і світом, що веде до втрати єдності світу. Оскільки одним з аспектів психічного здоров’я являється інтеграція, то кожне пікове переживання є моментом повного здоров’я.
2) Ці відчуття – “обгрунтування” життя, її значимості [42,с.254].
Маслоу також зазначав, що пікові переживання властиві для будь-якої людини в кульмінаційні моменти любові, в поривах творчості, осяяння, зливання з природою. Але для самоактуалізованої особистості характерним є “включення” без штучних стимуляторів. Її включає вже те, що вона жива [94,с.517].
Як вже зазначалося, пікові переживання стимулюють внутрішню активність особистості, а це спрямовує особистість до продуктивності, адже існує закон “перетворення внутрішнього в зовнішнє”. Саме в продуктивній активності відбувається реалізація людиною її потенційних можливостей. Таким чином, для самоактуалізованої особистості, яка ефективно використала закладені в ній можливості, характерною є продуктивна орієнтація. Вона охоплює психічні, емоційні і сенсорні реакції на інших людей, на самого себе і на речі та виявляється в продуктивній діяльності.
В поетичній формі концепція продуктивної діяльності яскраво представлена в драмі Генрика Ібсена “Пер Гюнт”. Пер Гюнт прагне до багатства, енергійно докладаючи до цього зусиль, та вважаючи, що таким чином він здобуває собі користь. Він не розуміє що живе за принципом “Будь сам по собі”, який оголосив Троль, та є далеким від принципу людської моралі “Будь самим собою” [92,с.112].
В кінці кінців Пер зрозумів, що саме його тяжіння до “накопичень”, до багатства ( тобто до “мертвого”) не дозволило йому повністю актуалізувати себе, проявити закладені в ньому можливості та здібності. Нереалізовані можливості Пера Гюнта обвинуватили його в “гріху” відмови від творчої особистісної діяльності, а Гудзиковий майстер (посланець Вищих сил), який прийшов за його життям, оголосив вирок:
“Пер Гюнт, не свершивший
Предписанный труд,-
Ошибка. Пускай его перельют!” [30,с.210].
З точки зору вищої моральності відмова ( або уникнення) людини від актуалізації власних потенційних сил – є зрадою самого себе, з точки зору християнської моралі – тяжким гріхом. Тому самоактуалізація представляє собою не тільки шлях до задоволення своїх внутрішніх прагнень, а є також, моральним обов’язком людини.
Продуктивна діяльність особистості спрямовується її ціннісними орієнтаціями, які визначаються життєвими цінностями людини. Ціннісні орієнтації властиві будь-якій людині, але для самоактуалізованої особистості характерною є узгоджена і несуперечлива система ціннісних орієнтацій, яка лежить в основі формування змістовно і хронологічно узгоджених життєвих цілей і планів. Людину з неузгодженою системою цінностей можна порівняти з буридановим віслюком, який розривався між двома копицями сіна, не міг зробити вибір і залишився голодним. Таким чином, струнка несуперечлива система ціннісних орієнтацій дозволяє людині прожити життя творчо і продуктивно.