Для того щоб рішення суду було обов¢язковим для виконання, необхідно визначитись, які ж вимоги повинні бути направлені на сам зміст судового рішення. На мою думку найбільш повно дане питання висвітлив Ткачев Н.І1. Він виділив такі вимоги до рішення суду:
- як до акта державної влади;
- як до акта вирішення спору;
- як до офіційного документу;
- як до юрисдикційного акту;
Найважливішими в даному питанні є дві обов¢язкові вимоги до судових рішень: законність та обгрунтованіть.
Отже, в кожному конкретному випадку треба якнайповніше аналізувати таке складне правове явище, як судове рішення, зрозуміти особливості механізму дії різних вимог, що ставляться до судових рішень. Такий підхід представляє безумовну цінність, насамперед для з¢ясування питання про подальшу дію принципу обов¢язковості судового рішення.
2. Обов’язковість судових рішень як основний принцип правосуддя
У правовій державі судочинство має бути побудовано на демократичних принципах, у яких відображено політико-правові ідеї, погляди носія влади і суверенітету - народу - на право як соціальну цінність. Демократичність цих принципів полягає в тому, що закріплені в нормах права вони забезпечують здійснення правосуддя тільки судом, на засадах рівності громадян перед законом і судом, одноособовість і колегіальність розгляду справ, незалежність суддів і підкорення їх лише законові, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, державну мову судочинства. Широкі й реальні процесуальні права учасників правовідносин, надійні гарантії їх реалізації, доступність і простота судочинства дають можливість кожній заінтересованій особі реалізувати право на звернення до суду за захистом і на судовий захист, дане Конституцією України. Отже, у принципах відображені демократичні риси і загальна спрямованість права та його найважливіших інститутів.
Принципи здійснення судочинства мають важливе значення і для правоохоронної діяльності. Ідеї і погляди народу України повинні реалізовуватися у завданнях і меті правосуддя в цивільних, кримінальних та господарських справах, його організаційній побудові і правоохоронній діяльності.
Усі принципи тісно взаємопов’язані і в сукупності становлять єдину систему. Кожний з них відіграє самостійну роль, характеризує галузь законодавства у цілому, але між ними існує взаємозв’язок і взаємодія, які визначаються єдністю мети і завдань судочинства. Дія одного принципу зумовлює дію інших. Кожний з принципів не може існувати відокремлено від принципів системи в цілому.
Система принципів у нормативному порядку не передбачена і в науці визначається по-різному.
До принципів правосуддя необхідно віднести:
1) здійснення правосуддя тільки судом;
2) незалежність суддів і підкорення їх лише законові;
3) державна мова судочинства;
4) принцип законності;
5) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;
6) колегіальність і одноособовість судового розгляду;
7) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;
8) забезпечення доведеності вини;
9) змагальність сторін та свобода у наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;
10) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду;
11) обов’язковість рішень суду та інші.[4]
На мою думку обов’язковість рішень суду – це один з важливіших принципів і ознак правосуддя. Конституція України (ст. 124) проголошує, що рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими на всій території України. Рішення - найважливіший акт здійснення правосуддя. Обов’язковість рішень суду підкреслює авторитет судової влади і сприяє утворенню режиму законності і зміцненню правопорядку в державі. Процесуальне законодавство встановлює (ст. 403 КПК України, ст. 14 ЦПК України), що вирок, рішення, ухвала і постанова суду, що набрала законної сили, є обов’язковими для всіх державних і громадських підприємств і організацій, службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Судові рішення інших держав є обов’язковими до виконання на території України за умов, визначених законом України, відповідно до міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (п. З ст. 11 Закону України “Про судоустрій України”).
Суд, розглянувши цивільну справу по суті, ґрунтуючись на доказах, які були досліджені у судовому засіданні приймає рішення яке складається зі вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частини.
У вступній частині рішення зазначається час та місце його постановлення, найменування суду, що постановив рішення, склад суду, прізвище секретаря судового засідання, прізвище прокурора, який брав участь у справі, найменування сторін та інших осіб, які брали участь у справі, представника громадської організації або трудового колективу. Описова частина повинна містити в собі вказівку на вимоги позивача, заперечення відповідача і пояснення інших осіб, які беруть участь у справі.
У мотивувальній частині рішення повинні бути наведені обставини справи, встановлені судом, докази, на яких ґрунтуються висновки суду, доводи, за якими суд відхиляє ті чи інші докази, а також закони, якими керувався суд.
Резолютивна частина рішення має містити в собі висновок суду про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково, вказівку на розподіл судових витрат, строк і порядок оскарження рішення.
У резолютивній частині рішення по справі про розірвання шлюбу суд, окрім того, повинен:
• визначити, при кому з подружжя, що розлучається, і хто з дітей залишається, а також з кого з батьків і в якому розмірі стягуються кошти на утримання дітей;
• встановити порядок поділу майна в натурі або в частковому відношенні між подружжям, що розлучається;
• визначити суму в передбачених законодавством про державне мито розмірах, яка підлягає сплаті подружжям (одним з подружжя або обома) при реєстрації розірвання шлюбу.
Постановлене рішення викладається в письмовій формі головуючим або одним із суддів при колегіальному розгляді справи і підписується всім складом суду, який бере участь у постановленні рішення.
Цивільно-процесуальним кодексом встановлюються правила, за якими підлягають виконанню:
1) рішення, ухвали і постанови судів у цивільних справах, а також постанови народних суддів про стягнення аліментів;
2) вироки, ухвали і постанови судів у кримінальних справах в частині майнових стягнень;
3) постанови судці або суду в частині майнових стягнень у справах про адміністративні правопорушення;
4) мирові угоди, затверджені судом;
5) постанови прокурора про виселення в адміністративному порядку громадян, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом;
6) виконавчі написи нотаріусів;
7) рішення господарського суду в передбачених законом випадках;
8) рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України, арбітражів (третейських судів), спеціально утворюваних для розгляду окремих справ;
9) не сплачені в строк платіжні вимоги, акцептовані платником;
10) рішення товариських судів про майнові стягнення;
11) рішення третейських судів;
12) рішення комісій з трудових спорів;
13) постанови профспілкових комітетів підприємств, установ, організацій по спорах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я або втратою годувальника;
14) постанови адміністративних органів або службових осіб, яким законом надано право провадити стягнення з громадян у безспірному порядку;
15) рішення виконавчих комітетів районних, міських, районних у містах Рад народних депутатів про примусовий продаж другого будинку, що належить громадянинові на праві особистої власності;
16) рішення виконавчих комітетів міських, селищних і сільських Рад народних депутатів про стягнення з державних підприємств, установ, організацій, колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об’єднань, інших громадських організацій шкоди за потрави посівів і пошкодження насаджень;
17) рішення іноземних судів у передбачених законом випадках;
18) постанови комісії в справах неповнолітніх щодо грошових стягнень;
19) рішення державних органів, прийняті з питань володіння і користування культовими будівлями та майном;
20) рішення комісій Рад народних депутатів з питань поновлення прав реабілітованих;
21) рішення Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень у передбачених законодавчими актами випадках;
22) судові рішення виконуються після того, як вони набрали законної сили, за винятком випадків негайного їх виконання.
Виконання судових рішень здійснюється на підставі відповідного виконавчого документу.
Виконавчими документами є:
1) виконавчі листи;
2) виконавчі написи нотаріусів;
3) накази господарського суду, рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду та Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України;
4) посвідчення комісій з трудових спорів підприємств, установ, організацій;
5) інші рішення і постанови, передбачені статтею 348 ЦПК.
По кожному рішенню, яке набрало законної сили, видається один виконавчий лист.
У виконавчому листі зазначається: 1) найменування суду, який видав виконавчий лист; 2) справа, по якій видано виконавчий лист; 3) час постановлення рішення; 4) резолютивна частина рішення (дослівно); 5) час набуття рішенням законної сили; 6) час видачі виконавчого листа; повне найменування стягувача, боржника та їх адреси.