Метод Будассі заснований на знанні про те, що статистичною нормою є закономірна розбіжність реальної й ідеальної «Я-Концепції». Я може бути джерелом як серйозних внутрішньоособистісних конфліктів, так і саморозвитку особистості - багато чого визначається мірою цієї неузгодженості, а також його внутрішньоособистісною інтерпретацією. Коли випробуваному пропонується проранжувати відібрані їм або інструктором 20 якостей спочатку «в ідеалі», а потім «у відповідності зі своїми якостями», по суті він надає собі ідеальну й реальну «Я-Концепції», різниця між якими й відповідає рівню самооцінки. [12, 30]
Тест «Знаходження кількісного вираження рівня самооцінки» за С.А. Будассі.
Досліджуваним роздали картки з таблицею (додаток 1) і провели інструктаж: «Спочатку оберіть із перерахованих 20 слів найбільш неприємне для Вас. Поставте напроти цього слова (у колонку «ідеал») цифру 1. Далі із тих слів, що залишилися, так само виберіть найбільш неприємну якість і поставте напроти цього слова цифру 2. І так далі. Потім із цих же слів виберіть якість, найменш характерну для Вас. І поставте напроти цієї якості в колонку «Реальне Я» цифру 1. Далі із тих що залишилися (19 слів) так само виберіть найменш характерну для Вас якість і поставте напроти цього слова цифру 2. І так далі.»
Обробка результатів:
У колонку d записується різницю між даними стовпчиків 1 і 2 (з більшого числа відніміть менше). У колонці d2 ця різниця зводиться у квадрат. Після цього числа зі стовпчика d2 підсумуються. Самооцінка визначається по формулі Роджерса (за коефіцієнтом кореляції рангів):
r =1 - (6 Σ d 2 /(n 3 -n))
де d - різниця номерів рангів,
n - число розглянутих властивостей.
Інтерпретація даних:
Менше 0,2 - занижена самооцінка;
0,2 -0,6 - адекватна самооцінка;
більше 0,6 - завищена самооцінка.
Таким чином, чим ближче коефіцієнт до 1 (від 0.7 до 1), тим вище самооцінка, і навпаки. Про адекватну самооцінку свідчить коефіцієнт від 0.4 до 0.6.
Рівні самооцінки:
| Низький | 0-0,2 |
| Нижче середнього | 0,21-0,3 |
| Середній | 0,31-0,5 |
| Вище середнього | 0,51-0,65 |
| Високий | 0,66-0,8 |
| Неадекватно високий | >0,8 |
Дана методика дозволяє вирішити ще декілька дослідницьких і практичних завдань.
1. Існує декілька форм активності людини: спілкування, поведінка, діяльність, переживання. Особу можна розглядати і як суб'єкт самовдосконалення. Оскільки одночасне здійснення всіх цих форм активності проблематичне, то особа проявляє інтерес до однієї чи двох сфер свого життя. Дійсно, кожен спостерігав людей, які живуть «в світі людей» , «в замкнутому світі», «в світі справ» і «в світі відчуттів». Відповідно, можна припустити, що при виконанні методики люди вибирають більше якостей в тій сфері, яка їх більше цікавить. Це і дозволяє дізнатися, в якій області лежать їх інтереси, їх переваги.
2. Можна отримати уявлення про ціннісні орієнтири якої-небудь групи, що відрізняється від інших за віком, статтю, професією: для цього потрібно підрахувати, скільки чоловік вибрало ту або іншу якість і з яким рангом значущості. Якщо це число перевести у відсотки, то відкривається цікава можливість порівнювати між собою групи по наданню переваги властивостей над особою, по ступеню важливості для неї окремих властивостей. Ранжування цих властивостей по кількості людей, що вибрали цю властивість, показує, яке місце належить йому в цілісній системі уявлень про особу.
3. Можна отримати уявлення про те, чим відрізняється кожна конкретна людина від інших людей по своїх ціннісних орієнтаціях. Для цього потрібно створити середній «портрет» ціннісних орієнтації групи, в яку вона входить. Потім потрібний якісний аналіз вибраних якостей і тих властивостей особи, які найчастіше зустрічаються в групі в цілому. Так, на тлі групових переваг, вдається виявити індивідуальні особливості.
Також в своєму дослідженні ми використали ще одну методику.
Методика вивчення самооцінки якостей особи (Т. Дембо-С. Рубінштейн).
Метою даної методики є виявлення рівня самооцінки школяра по заздалегідь заданих якостях особи; вибір тих або інших якостей особи обумовлений цілями дослідження. У нашому випадку для кожного випробовуваного вибиралися ті п'ять якостей, які він оцінив найнижче в шкалі «реальне Я» в тесті С.А. Будасcі.
| + | + | + | + | + |
| -1 | -2 | -3 | -4 | -5 |
Рис.2.1. Шкали для виявлення рівня самооцінки по методиці Дембо-Рубінштейна
Матеріалом для дослідження служить ряд шкал заввишки 100 мм, різних якостей особи, що умовно позначають прояв (рис.2.1.. Цифри 1 - 5 замінюються оцінюваними параметрами, вибираними для кожного школяра індивідуально).
Інструкція: необхідно позначити своє місце на кожній з шкал, оскільки Ви оцінюєте себе або своє положення в тій або іншій області. Вгорі, де знаходиться знак «+» - максимальна успішність, внизу де знак «-» - мінімальна успішність.
Проводився наступний інструктаж (на прикладі якості «здоров'я»): «Уявіть, що на цій лінії розташувалися всі люди світу в порядку підвищення їх стану здоров'я: внизу - самі хворі люди, вгорі - найздоровіші (ті, які ніколи не хворіють). Покажіть, де Ваше місце серед всіх людей світу за станом здоров'я?».
Висота самооцінки визначалася за допомогою умовного розбиття шкал на відрізки відповідно до п’ятибальної системи. При цьому одна поділка на шкалі дорівнює 0,5 балу. Виходячи з цього підраховувався середній бал самооцінки.
- «Нормальною», «Середньою» самооцінкою прийнято вважати самооцінку з середнім балом 2.5 і трохи вище;
- «Високою» - з середнім балом 4-5;
- «Низькою» - з середнім балом 0-2.5.
Після проведення дослідження за двома методиками ми провели порівняння отриманих результатів та вказали напрямки корекційної роботи.
2.2 Аналіз отриманих результатів
Дослідження проводилося нами на базі ЗОШ І-ІІІ ст №4 м. Рівне. Досліджуваними були учні 7-х класів у кількості 25 підлітків віком 14 років.
Самооцінка пов'язана з однією з центральних потреб людини - потребою в самоствердженні, з прагненням людини знайти своє місце в житті, утвердити себе як члена суспільства в очах оточуючих і в своїй власній думці.
Під впливом оцінки оточуючих у особи поступово складається власне відношення до себе і самооцінка своєї особи, а також окремих форм своїй активності, спілкування, поведінки, діяльності, переживань.
Самооцінка може бути оптимальною і неоптимальною. При оптимальній, адекватній самооцінці суб'єкт правильно співвідносить свої можливості і здібності, достатньо критично відноситься до себе, прагне реально дивитися на свої невдачі і успіхи, прагне ставити перед собою досяжні цілі, які можна здійснити на ділі. До оцінки досягнутого він підходить не тільки з своїми мірками, але і прагне передбачати, як до цього поставляться інші люди: товариші по роботі і близькі. Іншими словами, адекватна самооцінка є підсумком постійного пошуку реальної міри, тобто без дуже великої переоцінки, але і без зайвої критичності до свого спілкування, поведінки, діяльності, переживаннями. Така самооцінка є якнайкращою для конкретних умов і ситуацій. До оптимальної відносяться самооцінки «високий рівень» і «вище середнього рівня» (людина заслужено цінує, поважає себе, задоволений собою), а також «середній рівень» (людина поважає себе, але знає свої слабкі сторони і прагне до самовдосконалення, саморозвитку). Але самооцінка може бути і неоптимальною — надмірно завищеною або дуже заниженою.
На основі неадекватної завищеної самооцінки у людини виникає неправильне уявлення про себе, образ своєї особи і можливості, що ідеалізується, своєї цінності для оточуючих, для загальної справи. У таких випадках людина йде на ігнорування невдач ради збереження звичної високої оцінки самого себе, своїх вчинків і справ. Відбувається гостре емоційне «відштовхування» всього, що порушує уявлення про себе. Сприйняття реальної дійсності спотворюється, відношення до неї стає неадекватним - чисто емоційним. Раціональне зерно оцінки випадає повністю. Тому справедливе зауваження починає сприйматися як причіпка, а об'єктивна оцінка результатів роботи - як несправедливо занижена. Неуспіх постає як наслідок чиїхось підступів або обставин, що несприятливо склалися, жодною мірою не залежних від дій самої особи.
Людина із завищеною неадекватною самооцінкою не бажає визнавати, що все це - наслідок власних помилок, ліні, недоліку знань, здібностей або неправильної поведінки. Виникає важкий емоційний стан - афект неадекватності, головною причиною якого є стійкість стереотипу завищеної оцінки своєї особи, що склався. Якщо ж висока самооцінка пластична, міняється відповідно до реального положення справ — збільшується при успіху і знижується при невдачі, то це може сприяти розвитку особи, оскільки їй доводиться прикладати максимум зусиль для досягнення поставлених цілей, розвивати свої здібності і волю.
Самооцінка може бути і заниженою, тобто нижче за реальні можливості особи. Зазвичай це приводить до невпевненості в собі, боязкості і відсутності амбіцій, неможливості реалізувати свої здібності. Такі люди не ставлять перед собою важкодоступної мети, обмежуються рішенням буденних завдань, дуже критичні до себе.
Дуже висока або дуже низька самооцінка порушують процес самовдосконалення, спотворюють самоконтроль. Особливо це помітно відбувається в спілкуванні, де особи із завищеною і заниженою самооцінкою виступають причиною конфліктів. При завищеній самооцінці конфлікти виникають через зневажливе ставлення до інших людей і дуже різкі і необґрунтовані вислови на їх адресу, нетерпимості до чужої думки, прояву зарозумілості. Низька критичність до себе заважає їм навіть усвідомити, як вони ображають інших зарозумілістю і незаперечністю думок.