Практичні рекомендації батькам гіперактивної дитини

1. Зміна поведінки дорослого і його ставлення до дитини:

• виявляйте твердість і послідовність у вихованні;

пам'ятайте: надмірні балакучість, рухливість, недисциплінованість – не є навмисними;

• контролюйте поведінку дитини, не нав'язуючи їй жорстких правил;

• не вказуйте дитині категорично, уникайте слів «ні» і «не можна»; будуйте взаємини з дитиною на взаєморозумінні й довірі;

• реагуйте на дії дитини у несподіваний спосіб (пожартуйте, повторіть дії дитини, сфотографуйте її, залишіть у кімнаті саму та ін.) повторюйте свої прохання тими самими словами багато разів;

• не наполягайте на тому, щоб дитина обов'язково вибачилась за вчинок;

• вислухайте те, що хоче сказати дитина.

2. Зміна психологічного мікроклімату в родині:

• приділяйте дитині достатньо уваги;

• проводьте дозвілля всією родиною;

• не сваріться у присутності дитини.

3. Організація режиму дня та місця для занять:

• установіть твердий розпорядок дня для дитини та всіх членів родини;

• знижуйте вплив відволікаючих факторів під час виконання дитиною завдання;

• зменште тривалість занять дитини на комп'ютері й перегляду телевізійних передач;

• уникайте по можливості значних скупчень людей;

• пам'ятайте: перевтома сприяє зниженню самоконтролю та зростанню гіперактивності;

4. Спеціальна поведінкова програма:

• забудьте про фізичне покарання! Якщо є необхідність удатися до покарання, то доцільно використати спокійне сидіння в певному місці після негативного вчинку;частіше хваліть дитину; поріг чутливості до негативних стимулів дуже низький, тому гіперактивні діти не сприймають догани й покарання, однак чутливі до заохочень;

• складіть список обов'язків дитини й повісьте його на стіну, підпишіть угоду на окремі види робіт;

виховуйте в дітях навички керування гнівом і агресією;

• не намагайтеся запобігти наслідкам безпам'ятності дитини; не дозволяйте відкладати виконання завдання на інший час;

• не давайте дитині доручень, що не відповідають рівню її розвитку, віку та здібностям;

• допомагайте дитині розпочати виконання завдання, тому що це найважчий етап;

не давайте одночасно кілька вказівок. Завдання не повинне мати складну конструкцію або складатися з декількох ланок;

• поясніть гіперактивній дитині її проблеми й навчіть їх розв'язувати.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ПО РОБОТІ З ДІТЬМИ «ГРУПИ РИЗИКУ»

гіперактивний дитина поведінка підліток

1. Сприяти формуванню в дітей і підлітків «здорових» моделей життя, що надають можливості для реалізації особистісного ікціалу.

Робота з дітьми «групи ризику»

2. Залучити до виховного процесу школи представників громадськості.

3. Сприяти підвищенню психолого-педагогічної компетентності дорослих

4. Протистояти залученню підлітків до злочинної діяльності.

5. Постійно слідкувати за відхиленнями в поведінці дітей і підлітків та їх причин, з’ясовуючи фактори ризику

6. Створення позитивної мотивації на успіх.

7. Корекція негативних форм поведінки.

8. Формування адекватних форм поведінки.

9. Розвиток самовідповідальності.

10. Надати своєчасну психолого-педагогічну підтримку дитині, яка опинилася в складній життєвій ситуації

Бесіда з «важким» підлітком?

Під час розмови з підлітком необхідно позбутися повчального тону (а так само всі поточні справи й особисті проблеми) і приділити час і увагу тільки співрозмовнику, при цьому дотримуючись деяких правил:

поважати співрозмовника;

говорити з ним як з рівним;

аргументувати свою точку зору, залишаючи за підлітком право розділяти її або заперечувати;

показувати, що він цікавий як людина й співрозмовник;

дотримуватись кодексу честі;

учитель має право бути некомпетентним у якійсь сфері життя і визнає таке саме право за підлітком;

розмовляти тільки про те, про що підліток готовий говорити, «не лізти в душу», надати йому право на мовчання;

бути готовим вислухати шокуючі подробиці життя підлітка й підтримати його;

делегувати підлітку відповідальність за власну поведінку й ухвалення рішень;

дотримуватись права на конфіденційність приватної бесіди;

бути толерантним до звичок, способу життя та ідеалів співрозмовника.

Про що розмовляти з «важким» підлітком?

1. Навчання – улюблені й не дуже предмети, причини неуспіху, взаємини з учителями, участь у громадській роботі, випадки порушень дисципліни.

2. Плани на майбутнє щодо продовження навчання, вибору професії; здатність ураховувати майбутні труднощі й тверезо оцінювати свої можливості.

3. Взаємини з однолітками: перевага одного близького друга або компанії приятелів, становище серед товаришів («душа компанії», «переслідуваний», «ізгой», «незалежний одинак» тощо), причини вибору приятелів за певними особистими якостями, за спільністю захоплень тощо.

4. Захоплення сьогодні й у минулому (під чиїм впливом було зроблено вибір, які досягнуті результати, чому захоплення забуто та ін.).

5. Взаємини з батьками, внутрішньо сімейні стосунки: склад родини (хто названий першим, про кого забув згадати, хто займався його вихованням, найбільш близький член родини, з ким у родині конфліктні взаємини, причина конфлікту). Якщо родина розпалася, необхідно з'ясувати, у якому віці був підліток, коли це сталося, його ставлення до розлучення батьків, чи підтримує контакт із тим з них, хто пішов із родини.

6. Порушення поведінки в минулому: прогули занять, дрібне хуліганство, паління, уживання алкоголю, знайомство з різними наркотичними засобами, втечі з дому, чи був затриманий або взятий на облік міліцією

7. Найскладніші події в минулому й реакція на них. Наявність колись в минулому суїцидних думок. Перенесені захворювання: як вони позначилися на навчанні й на становищі серед однолітків. Наявність сьогодні або в минулому порушень сну, апетиту, самопочуття та настрою.

8. Сексуальні проблеми (спочатку підлітку треба пояснити, що вчителя ці питання цікавлять не самі по собі, а з метою з'ясувати можливе переживання із цього приводу й одержати більш повне уявлення про його характер; необхідно попередити, що всі повідомлювані учнем відомості без його згоди нікому з рідних, знайомих не будуть передані):

перша закоханість і пов'язані із цим психічні травми; самооцінка своєї привабливості;

початок статевого життя та потайливе побоювання із приводу своєї сексуальної неповноцінності.

Для того щоб допомогти дитині упоратися із труднощами в навчанні, необхідні:

1.Зміна оточення:

• вивчіть нейропсихологічні особливості дитини зі СДУГ;

• роботу з гіперактивною дитиною будуйте індивідуально. Дитина завжди повинна перебувати перед очима вчителя;

• оптимальне місце в класі для гіперактивної дитини – перша парта навпроти стола вчителя або в середньому ряду;

• змініть режим уроку із включенням фізкультхвилинок;

• дозвольте гіперактивній дитині через кожні 20 хвилин підводитись і ходити класом;

надайте такій дитині можливість швидко звертатися по допомогу в разі виникнення труднощів;

• спрямовуйте енергію дитини в корисне русло, пропонуючи вимити дошку, роздати зошити тощо.

2.Створення позитивної мотивації на успіх:

• уведіть знакову систему оцінювання;

• частіше хваліть дитину;

• розклад уроків має бути постійним;

• уникайте завищених або занижених вимог до учня зі СДУГ;

• уведіть проблемне навчання; використайте на уроці елементи гри й змагання;

• давайте завдання, ураховуючи здібності дитини;

• великі завдання розбивайте на окремі частини, контролюючи виконання кожної з них;

створюйте ситуації, у яких гіперактивна дитина може ро демонструвати свої сильні сторони й виконувати роль експерта у класі з деяких галузей знань;

• навчіть дитину компенсувати порушені функції за рахунок збережених;

• ігноруйте негативні вчинки й заохочуйте позитивні;

• будуйте процес навчання на позитивних емоціях; пам’ятаєте: з дитиною необхідно домовитися, а не зламати її!

3.Корекція негативних форм поведінки:

сприяйте припиненню (зникненню.) агресії;

навчайте необхідних соціальних норм і навичок спілкування;

регулюйте взаємини дитини з однокласниками.

4.Регулювання очікувань:

• пояснюйте батькам і оточуючим, що позитивні зміни відбуваються не одразу, а через деякий час;

пояснюйте батькам і оточуючим, що поліпшення стану дитини залежить не тільки від спеціального лікування, але й від спокійною й поміркованого ставлення до неї.

Пам'ятайте: дотик є сильним стимулом для формування поведінки т* розвитку навичок навчання. Дотик допомагає поставити так званий «якір») на позитивному досвіді.

Пам'ятайте: гіперактивність – це не поведінкова проблема, не результат поганого виховання, а медичний діагноз, який можна поставити тільки за результатами спеціальної діагностики. Проблему гіперактивності неможливо розв'язати вольовими зусиллями й переконаннями. Дисциплінарні заходи впливу (покарання, зауваження, окрики, нотації тощо) не поліпшать поведінки дитини,а швидше,погіршатьїї. Ефективні результати корекції синдрому дефіциту уваги та гіперактивності досягаються за оптимального поєднання медикаментозних і не медикаментозних методік до яких належать психологічні й нейропсихологічні коррекційні програми.