Контрольна робота
з соціології
на тему:
“Донцов та його бачення
на суспільний розвиток”
ПЛАН
1. Головні етапи становлення Д.Донцова як патріота та теоретика суспільного життя.
2. Ідея провідної верстви у творчості Д.Донцова
3. Використана література
1. Головні етапи становлення Д.Донцова як патріота та теоретика суспільного життя
Дмитро Іванович Донцовнародився 30 (17 за старим стилем) серпня 1883 року в степовій Україні, у місті Мелітополі, що на Запоріжжі. Предки його, як згадував сам Донцов, походять із Слобідщини, а саме з Вороніжчини.
Здібний з народження, юний Дмитро цікавиться історією рідного краю, з захопленням слухає розповіді дідів про героїчні часи козаччини. Вступивши до Петербурзького університету, навчається до 1907 року на правничому факультеті. Після двох арештів за революційну діяльність емігрує за кордон, закінчує у Відні студії і одержує ступінь доктора права. І за кордоном Донцов не полишає політичної діяльності. Талановитий публіцист, він друкується в часописах “Украинская жизнь” (виходив у Москві під редакцією Симона Петлюри), «Дзвін», «Слово», «Діло» та ін.
Влітку 1913 передвоєнного року на II Всеукраїнському Конгресі студентів у Львові Донцов виступивіз знаменитою промовою-рефератом «Сучасне політичне положення нації і наші завдання», в якій писав, що в наступній війні Україна, щоб стати вільною, повинна виступити проти Росії, але ніколи - з нею! Українці зі зброєю в руках мусять здобути Українську Державу. Ця програмова доповідь, цей маніфест був повністю підтриманий делегатами Конгресу. Стоячи, з захопленням аплодував Донцову делегат Конгресу юний Євген Коновалець - майбутній творець і Провідник ОУН.
Промова викликала панічний страх і шалену лють у ворогів України. Не обійшли її своєю увагою і член Державної Думи в Росії П. Мілюков, і «вождь світового пролетаріату» Ленін. Саме тоді в Києві вийшла друком книга Донцова «Модерне москвофільство», в якій він різко викриває писак-підлабузників,котрі орієнтувалися на «демоліберальну» Росію. Під час першої світової війни Донцов пише низку праць, як-от: «Мазепа і мазепинство», «Історія розвитку української державної ідеї», «Похід Карла XII на Україну». «Українська державна думка і Европа» та ін.
Повернувшись із Швейцарії в пробуджену Україну в 1918 році, Д.Донцов продовжує бурхливу революційно-націоналістичну діяльність. Він пише публіцистичні твори, виступає з політичними доповідями на актуальні теми на численних зібраннях української молоді, працює вуряді гетьмана Павла Скоропадського на посаді директора Українського Телеграфного Агентства.
У 1921 р. виходить друком праця «Підстави нашої політики», в якій Донцов протиставляє російський світ європейському, Азію — Окцидентові, докладно обґрунтувавши причини цього антагонізму. Твір був на часі і викликав широкий резонанс, знайшовши як палких прихильників, так і відвертих противників.
1922 року виходить в світ літературна розвідка «Поетка українського ресорджименту» (про Лесю Українку, творчістю якої захоплювався).
Розуміючи крайню необхідність вироблення нової української ідеології - Великої Української Ідеї, «яскравої, виключної, всеобіймаючої», д-р Донцов повністю присвячує себе нелегкійсправі, засновує газету «Заграва», а з 1922 р. у Львові під редакцією Д.Донцова виходить «Літературно-Науковий Вісник» («ЛНВ»), з 1933р.«Вістник», навколо якого згуртовуються молоді націоналістичні сили. Поетів, письменників та науковців, які були постійними дописувачами та авторами часопису, назвали «вістниківцями». До них відносимо Євгена Маланюка, Олену Телігу, Юрія Липу, Олега Ольжича, Юрія Клена та багатьох інших.
«Націоналізм» (1926 р.) Д.Донцова - фундаментальна праця, яка стала в певній мірі євангелієм для молодого покоління українських патріотів. Саме з ідей «Націоналізму» зродились легендарні чини членів УВО, ОУН, УПА. В цій ґрунтовній роботі Донцов рішуче засуджує гнилий демосоціялізм «драгоманівців»,«провансальців». Аналізуючи причини поразки наших визвольних змагань, викриває демобілізуюче, роззброюючебазікання «друзів народу» про «любов до братів-слов'ян», про «всепланетний рай», «демократію-соціялізм», піддає їх нищівній аргументованій критиці. Донцов апелює до Шевченка, до Лесі Українки,до М. Міхновського. В часах князівської доби, в славній козаччині шукає той тип борця-лицаря, тип володаря-провідника, якого так не вистачало тоді і ще більше не вистачає зараз.
Обґрунтовуючи свої тези, він наводить незаперечні факти, цитує філософські та літературні твори, наводить приклади з вітчизняної та світової історії.
«Націоналізм» пробудив і кинувдо святого бою за Україну легіони незламних лицарів, які рясно скропили кров'ю українську землю, «опаливши вогнем фанатичного прив'язання до неї». «Тільки плекання цілком нового духу порятує нас», - не стомлювався повторювати автор. Дoнцовський чинний націоналізм захопив гарячі серця галицької молоді, підпорядкував її Ідеї Нації. Донцов став для неї незаперечним авторитетом, хоч як не намагалися демосоціалісти та комуністи його спаплюжити, применшити його значення, просто замовчати, заховати - нічого в них не вийшло і до цього часу.
«України ще немає, але ми можемо створити її в нашій душі», - писав він, і ця Україна поставала в душах молодих українських борців. Україна героїчна, Україна, яка творить себе і світ, а не є продуктом творення «сильних світу сього». «Здобудеш Українську Державу або згинеш у боротьбі за неї» - ось кредо послідовників Донцова, зміст їх життя.
Майстер слова, блискучий публіцист, Д.Донцов дав нам твір, значення якого переоцінити неможливо. Його слово гостре, мова лаконічна, означення влучні й чіткі. І цим він страшний для ворогів України. «Націоналізм» перевидавався декілька разів на чужині, а нещодавно перевиданий видавництвом “Кальварія” в Україні. Актуальність твору і на сьогодні величезна, він кличе до боротьби.
У наступних працях на сторінках «ЛНВ» і «Вістника» Донцов продовжує розробляти ідеологію українського націоналізму, друкує численні гострі статті.
У 1939 р. Д.Донцова заарештовують і відправляють до польської тюрми в Березі Картузькій «за протипольську діяльність». Там він і перебуває до початку II світової війни, про неминучість якої попереджав, наближення якої відчував.
З початком німецької агресії Донцов переїздить до Бухареста, де редагує журнал «Батава» (1940-1941). Переслідуваний гестапо, змушений часто міняти місце проживання: Берлін, Краків, Прага... Саме в Празі він пише «Дух нашої давнини» (1944).
«Звертаюся не до безсоромних і розбійників, а до шляхетних, не до сліпих і дурних, а до мудрих і зрячих, не до слабих і трусів, а до мужніх. До тих, які покликані створити нову касту «луччих людей» - єдиний маяк у божевільному хаосі нинішнього дня». Цими словами закінчується авторська передмова до книги, яка продовжує і поширює ідеї «Націоналізму».
По закінченні війни з великими труднощами дістається Д.Донцов до Парижа, але й там було небезпечно. В 1946 році від'їздить до Лондона, редагує там газету «Український клич». Потім переїздить до США, Канади, де й залишається.
2. Ідея провідної верстви у творчості Д.Донцова
Говорячи про творче надбання Дмитра Донцова, слід наголосити, що одне з найсильніших місць у його концепції українського націоналізму посідає ідея провідної верстви. Цю ідею зустрічаємо у його знаменитому “Націоналізмові”, але повніше вона розкрита у іншій, не менш важливій праці. У 1944 р. у Празі опубліковано “Дух нашої давнини”.
Що спонукало автора до написання цього твору? Донцов глибоко переймався сучасним становищем України, яка фактично перебувала в руїні і рухалася хибним шляхом слідом за різними поневолювачами. Донцов прагнув свою ідею ієрархізованого суспільства протиставити класократії, інтернаціоналізмові, соціалізмові, існуючій демократії та іншим суспільно-політичним ідеям, що на думку Донцова, здатні завести в прірву Україну. Базою творення провідної верстви Донцов проголошує не “демос”, не масу, не клас, ані партійно-політичну програму, лише певна каста “луччих людей”, що оперта на засаду суворого добору й чистки та персональних моральних якостей.
До питання про касту Донцов вже звертався у публікаціях “Модерне москвофільство”, “Партія чи Орден”, “Козак із мільйона свинопасів”. У 1938 р. Д. Донцов писав: “Об’єднати розпорошені енергії нашого загалу в однодумну й карну цілість зможе тільки нова каста нових людей, з новою думкою, з новими організаційними ідеалами. Створити цю нову касту – завдання нашого часу”.
У частині першій “Духа нашої давнини” – “Із яких причин і через що спустошена земля наша” Донцов наголошує, що “Суть нашої проблеми лежить у питанні формотворчої, будівничої правлячої касти”. Доки була в Україні сильна й мужня провідна верства, то й країна розвивалася. Без такої касти не було б і сильної Русі, і козаччини. “За моральним упадком еліти, слідує, як його тінь, заслужена кара нації”. Злети й падіння провідних каст – вічний закон. Коли провідна верства занехаює властиві їй інтереси (політичні, релігійні та воєнні), а лишень переймається матеріальним добробутом – “не слава, а страва”, то приходить занепад. Занепад козаччини Донцов пояснює не географічним розташуванням України, не недемократичністю козацької держави, а “змужиченням” цієї касти через великі втрати її ліпших елементів на війні і через занечещування касти гіршим елементом ... через втрату й заник козацького духа...”.
Національне відродження першої половини ХХ століття мало б принести позитивні зміни у питанні державотворення. Російська імперія конала. Завданням тодішніх вождів було на її руїнах збудувати нову сильну державу. Занепад національної провідної верстви зумовлений втратою тих якостей, яким вона мусила відповідати. Замість релігійності – атеїзм і байдужість, замість відданості батьківщині – інтернаціоналізм і космополітизм, замість вояцького духу – пацифізм, замість гордості – покірливість і крутійство, запопадливість щодо сильніших.