Провина за поразки, як вважає Донцов, лежить не на народові, а на провідній верстві, що виявилася “щепкою на поверхні розбурханого моря”. Отже, бачимо наскільки важливою у житті нації Д. Донцов вважав роль провідної верстви, на неї він покладає всю моральну відповідальність за піднесення чи занепад. Завдання провідної верстви: здійснювати організаторську функцію, боронити землю, мобілізувати цілий народ, організувати культурне життя, оберігати від зовнішнього чи внутрішнього лиха. Ідею провідної верстви Донцов протиставляє ідеям юрби, плебсу, “хліборобам”, покликання яких бути виконавцем волі сильніших. Селянську культуру хліборобського субстрату Донцов протиставляє ”номадам” (за Щербаківським). Різниця між ними “є різниця ментальності не двох націй, а двох рас, каст, внутрі одної і тої самої нації”. Коли провідна каста має ознаки тієї другої касти, то годі сподіватися якогось добробуту нації. Кожен народжується до свого. “Як орел створений до лету, а гадюка – плазувати, так і люди: одні до одного діла, другі – до другого. Це Богом заложене в їх природі. Цю правду треба вміти розпізнавати”. (“Дороговказ Григорія Сковороди нашій сучасності”).
Аналізуючи філософське надбання Г. Сковороди, Дмитро Донцов наголошує, що, на думку цього філософа, головна мораль еліти в тім, щоб тримати суспільність – на її провідній верстві і високій якості. “Серце і розум правителів повинні бути вільні від турбот про буденні справи, вільні від дрібних “печалей житейських”. Для суспільства наступає катастрофа, коли ті, що мають вести його, - “думками і серцем приліпляються до своєї – не Божої” – а “скотської натури”, до “видимого і тлінного”, прагнучи вислуговуватися чужим панам “за ласки многі і немногі”, вдаватися в “чужі правди” з корисливих міркувань чи замість “вибраних”, “ліпших”, людей, - спиратися на “зграю лстивих фаворитів”, а людей “цнотливих” і “луччих” відкидаючи від суспільства у своїй “гонитьбі” за “ілюзорною фортуною чи власною “славою”.
Провідна верства мусить у суспільстві творити окрему від загалу касту. Вона має піклуватися про загальне добро, а не про те, що їй приємне й корисне. “Майстри” в громадськім житті – це члени провідної верхівки” (“Дух нашої давнини”).
Донцов відрізняє своє розуміння провідної верстви від індійських каст чи спадкової аристократії. Еліта залишається елітою поки вона здатна працювати задля загальної справи, виконувати своє покликання. Донцов визнає, що на певному історичному етапі націю завжди очолює певний клас. Донцов цьому чинникові не надає суттєвого значення. Нація сама обирає у свій провід той клас, який може якнайкраще задовольнити життєві потреби нації, його заступає інша верства, що спроможна очолити націю і виконати покладені на неї завдання: “...не може утриматись при житті і пануванні кляса, що перестає бути суспільно корисною...” (“Націоналізм”). У здатності національного організму знову й знову висувати зі своїх лав групу людей, що спроможна очолити її, не звертаючись по чужу допомогу, слід вбачати один з проявів самодостатності нації. Який саме клас перебуває при владі, не впливає на її інтереси й пріоритети. Суб’єктом міжнародної політики проголошується нація, а не її частина – клас, що веде націю за собою.
Різні касти лишень доповнюють одна одну: одна боронить другу, друга – виживлює першу”.
“Гієрархізація суспільности й на ній збудований державний лад з окремою, своїми здібностями, расою й положенням відгородженою від інших, з генієм командування і кастою, - є конечна передумова правильного діяння суспільного організму”.
Прикметами духа провідної верстви мають бути: шляхетність, мудрість, мужність, відвага.
Занепад провідної верстви в Україні Донцов порівнює із загальною кризою європейської культури. Донцов пише про те, що на зміну давньої шляхетської провідної касти, почала відігравати роль суспільної верхівки в європейських суспільностях – маса. Зло полягає в тому, що різна партійницька “еліта”, що вийшла з маси, з однієї сторони претендує правити країною, а з другої – “ні своїм політичним впливом, ні мудрістю, ні відвагою, ні шляхетністю думки від пересічного члена тої маси не відрізнялася”. Твердження Донцова збігається з ідеями Ортеґи-і-Ґассета та його “Бунтом мас”.
На думку Донцова, дух матеріалізму згубив верхівку у Європі й в Україні. Епохи хаотичні змінюють нормальні епохи. Хаотична епоха зупиниться, якщо нація поверне “до духа нашої давнини, до духа традиціоналізму” з її ієрархічним поділом та достойною провідною верствою
Отже, підсумовуючи сказане, хотілося б наголосити на важливіших аспектах теорії еліти Дмитра Донцова.
Націю очолює каста кращих людей, провідна верства. Будь-яке суспільство має ієрархічну будову, тобто поділене на вищі й нижчі касти. Цей поділ має не соціальний, а “людський” характер, тобто люди поділяються на касти залежно від природних здібностей.
Ідея ієрархічності суспільства, за Донцовим, була непорушним правилом буття українців, принаймні, до ХІХ століття.
Людське суспільство аристократичне. В суспільному житті провідна каста виконує роль формотворця, тобто саме вона визначає місце, функції тощо частин в інтересах цілісності суспільного організму і несе відповідальність за цю цілісність. Саме вища каста своїми ідеями і духом тримає суспільність (націю), дає їй силу, надихає, охороняє від агресії і розкладу через егоїстичні відцентрові тенденції, що призводять до знищення форми і обернення націю на натовп, “аморфну масу”. Цієї мети (єдності) провідна верства досягає, керуючись не інтересами окремих частин, а інтересами охорони цілісності всієї спільноти. Провідна верства творить державу й за неї відповідає, маса воліє егалітарності, що є прямим шляхом до занепаду, якщо цю масу не організувати належним чином.
За кордоном перевидають його попередні праці, а також з'являється низка нових творів та збірок, як-от: «Хрестом і Мечем», «За який провід?», «Росія чи Европа», «Рік 1918. Київ», «Кардинал Мерсіє – слуга Бога і нації», «Незримі скрижалі «Кобзаря», «Клич доби», «Московська отрута», «Дві літератури нашої доби». «Правда прадідів великих», «Туга за героїчним», «За яку революцію», «Заповіт Шевченка» та багато інших. Також друкуються статті Донцова в популярних часописах «Шлях перемоги», «Гомін України», «Визвольний шлях», „Вісник ООЧСУ”, «Америка» тощо.
Помер д-р Донцов 30 березня 1973 року в Канаді. Похований в Америці на українському кладовищі в Бавнд-Брук. До кінця життя свого свято вірив у день постання Самостійної Соборної Української Держави.
Донцов повертається в Україну в своїх безсмертних творах: він, «невтомний сурмач волі» і сьогодні в боротьбі. У перших лавах.
1. Дмитро Донцов. Твори. Геополітичні та ідеологічні праці. – Львів: Кальварія. 2001. Т.1. 475 С.
2. Соціологія: короткий енциклопедичний словник. – К., 1998.
3. Стецько Я. Українська визвольна концепція. – Т. 2. – Львів, 1987.
4. Харахаш Б. Iдея нації у творчості Дмитра Донцова // Українські проблеми. - № 1. 1998. – С. 128-140.