Доцільно тут навести приклад, стосовно того як саме розгортається хвороба при наявності таких психічних факторів. Дану пацієнтку спостерігав Франц Александер і дійшов певних висновків, щодо зв`язку психічного компоненту з наявними проявами на шкірі на певних етапах життя хворої.
Хвора, 22 роки, з білим кольором шкіри, незаміжня дівчина, була направлена на лікування через повторювані напади сильного нейродерміту. Висипання, що з'являлися переважно на верхніх і нижніх кінцівках і на обличчі, мали екзематоїдний характер і являли собою окремі червоні мокнучі сверблячі ділянки. Хвора люто розчісувала висипання, особливо уві сні, поки вони не починали кровоточити так, що хвора часто була абсолютно спотворена. Вона консультувалася у низки дерматологів і зазвичай чула, що їй нічим не можуть допомогти, оскільки її стан викликано емоційними чинниками, - висновок, який вона сама зробила на основі регулярного читання психологічної літератури.
Шкірні висипання з'являлися і зникали протягом усього життя хворої. Перший раз екзема виникла у неї через тиждень після народження. Її мати під час вагітності була сильно засмучена випадкової смертю свого семирічного сина, а згодом - смертю чоловіка і розлученням. Дитинство хворої пройшло в будинках різних родичів, де у неї завжди було відчуття незахищеності через страхи її матері і свого статусу. Хвора була сором`язлива і соціально принижувана в школі, але виявляла жвавість і яскравість у навчанні. Вона сильно страждала від відчуття своєї «інакшості» і непотрібності через екземи, відсутність батька і нормального сімейного життя. Однак під час навчання в університеті з настанням фізичного дозрівання вона пожвавилася і одержала соціальне визнання. Після закінчення університету вона знайшла хорошу роботу і почала намагатися будувати відносини з різними чоловіками. Всі ці відносини переривалися, і розриви відносин супроводжувалися важкими приступами екземи. У той період, коли ця повторювана картина стала загрожувати можливості працювати і мати нормальні міжособистісні відносини, їй спало на думку звернутися до лікаря.
Розпочався курс психоаналізу, і у хворої практично відразу виник експлозивний мазохістський невроз перенесення. Одночасно з загостренням шкіряних висипань хвора будь-яким способом демонструвала очікування бути відкинутою терапевтом, а також почуття провини через перенесення агресії та еротичних бажань. Ці почуття зміщувалися у неї на стосунки з чоловіками, характеризувалися негайним задоволенням сексуальних імпульсів, і супроводжувалися депресією, почуттям провини і агресією, коли вона дізнавалася, що чоловік не збирається на ній одружуватися. Саме в цей момент шкірні висипання завжди досягали максимуму. У ході психоаналізу з'ясувалося, що хвора сприймала терапевта (і деяких інших чоловіків) як давно втраченого батька. На ці заміняючі батька фігури вона звертала свої залежні оральні діяння та бажання тепла, затишку. Після фрустрації цих бажань у неї виникали агресія і відчуття провини. Ці почуття частково регулювалися проекцією відповідальності за формулою «всі чоловіки - сволоти», а також шкірним виразом афекту. Свої агресивні почуття вона висловлювала розчісуванням, і що виходить в результаті потворність зображувало сором, приниження і неприйняття. У цей момент, відчуваючи себе абсолютно негідною любові, хвора здійснювала спробу встановити тісні стосунки зі своєю матір'ю і після невдалого завершення спроби входила в депресію. Під кінець циклу з'являлася маскулінна форма протесту, хвора починала приділяти більше уваги роботі, ухилятися від тісних зв'язків із жінками і чоловіками, у неї пом'якшується афект і відбувалося очищення шкіри. [10]
З цього прикладу ми можемо побачити, що наявний зв`язок не лише із власними переживаннями хворої ,а і до певної міри і з проблемами матері ,які призводили до змін в її організмі як на рівні соматичному так і неврологічному. До трьох років дитина має досить тісний зв`язок із матір’ю,і, відповідно відчутними є будь-які зміни в порушення її нервової рівноваги. В даному випадку додалися ще й переживання про втрату батька, неможливість сексуального самоствердження, що і знайшло прояв саме на шкірі. Отже, можна сказати, що виникнення нейродермітів, екземи, псоріазу тощо. детерміноване досить вагомими причинами.
Нейродерміт як психологічний захист.
Оскільки прояви нейродерміту це не тільки свербіж, але ще й зовнішній прояв, у ряді випадків хворий несвідомо використовує їх для «виправдання» у власних очах тієї чи іншої своєї недієздатності . Наприклад, так справа йде, якщо людина не може налагодити нормальне спілкування. «На допомогу» такій людині приходить його власний нейродерміт, який ніби позбавляє людину навіть можливості налагоджувати нормальне спілкування. Аналогічне становище складається також тоді, коли людина боїться статевої близькості або погано ставиться до неї. У цьому разі прояву нейродерміту, розташовуючись в районі статевих органів, покликані виправдовувати страх або недієздатність.
Отже, резюмуючи вищезазначене можна сказати, що напади нейродерміту часто виникають при проблемах в партнерських стосунках, зникненні чи появі осіб, які мають велику емоційну привабливість для хворих. Нерідко виявляються переживання і прояви сильних афектів, очікувань, бажання близькості, сексуальності і її фрустрації внаслідок власної амбівалентності або відмови партнера. За цих конфліктів, пов'язаних із ситуацією зближення, в багатьох описах підкреслюється роль власної тілесності, бажання і можливості показати і представити себе в тілесному вигляді.
Нині не існує сумнів ще і до фактору генетичної схильності до захворюваня, яку теж не можна відкидати. Негативна характеристика матерів, (що наводилася в минулому в психосоматичної літературі) дітей з нейродермітом здається тенденційною і не відповідною дійсності. Якщо обстежити невибірково дітей в дерматологічній або дитячій клініці і проаналізувати стосунки мати-дитя, то останні виявляються не настільки однобічними - швидше характерні переживання вини у матері через хворобу дитини.
Причина полягає в тому, що матері важко переживають наявність нейродерміту у своїх дітей, але не тільки тому, що ті естетично малопривабливі - матері змушені зробити висновок, що прояви їх любові заподіюють дитині біль. Це спостереження показує, що при цьому захворюванні не просто постулюється зв'язок між неправильною поведінкою матері і розвитком нейродерміту у дитини. [6]
ІІ.1 Психодинаміка нейродерміту
Хоча одноманітної структури характеру у хворих нейродермітом, як і при інших психосоматичних захворюваннях, очікувати не слід, все-таки можна знайти певні риси подібності. У зв'язку з описаною схильністю до різкого афективного відправлення і зближення не дивно, що серед 77 хворих нейродермітом ті, які спостерігалися в 1978-1983 рр.., шизоїдні та невротичні риси становили 51%, тоді як у загальній вибірці вони складають лише 16%.
Як часто можна бачити, шизоїдна проблематика контактів приховуюється за істеричним фасадом.
Хвора 28 років, заміжня жінка, надійшла на лікування з приводу хронічної екземи. Хвороба розвинулася в пубертатному періоді при наближенні до неї інших людей, перш за все чоловіків. При цьому були вражені тільки обличчя, шия і частина грудей, не покритих одягом, і руки до середини плеча. Перші прояви захворювання виникли, коли хворій було 16 років, вона відвідувала уроки танців. Нинішнє погіршення наступило незабаром після вступу в шлюб, коли вони почали жити з чоловіком в одній маленькій кімнаті . Хвора вважає, що її екзема пов'язана з сексуальністю, так як перші ознаки з'явилися вперше під час танців при наближенні чоловіків.
В анамнезі хвора вказала, що у її батька була алергія до їжі і ряду тканин; її мати також страждала екземою. Коли сама вона була маленькою, в неї були струпи і екзема; результати алергічних проб відносно аспірину, снодійних засобів і домашнього пилу були позитивними.
З раннього розвитку хворої має значення те, що вона ніколи не відчувала ніжності матері - холодної, лабільної та егоцентричної жінки, яка своїми істеричними витівками тиранила сім'ю. Мати відкидала її, вважаючи кращим сина, який був старшим на 3 роки. Батько ж, навпаки, любив дочку і з дитинства доглядав за нею, як за юною дамою, з підкресленою галантністю і повагою. Будучи дуже м'яким і делікатним, щоб виступати проти дружини, він шукав у дочки втіхи, сильно прив'язав її до себе і рано збудив в ній сексуальні інтереси. Хвора знала про неблагополуччя шлюбу батьків і росла з усвідомленням, що вона улюблениця батька, кокетувала з ним не властивим для її віку чином. Під час уроків танців вона також виявляла що провокує кокетство, але екзема стримувала її. Коли її батько в кінці війни потрапив у полон і помер, вона почала вести легковажне життя, причому сексуальність виявляла в діапазоні від великої пристрасності до повної нечутливості. Про чоловіка, який нарешті одружився на ній, так як вона чекала від нього дитину («хоча я ніколи не хотіла заміж»), вона знала заздалегідь, що по відношенню до жінок він був холодний, грубий та ворожий. Живучи з ним в тісній квартирі після укладення шлюбу, вона відчула себе повністю безпорадною і самотньою. Його близькість, коли він сидів у цій же кімнаті і читав газету, породжувала в ній безсилу лють, вона затівала сварки, які незабаром обривала і при цьому відчувала себе «як побита». Тенденція до драматизації і власна потреба у співчутті давала все нову поживу для конфліктів у шлюбі. [6]