РОЗДІЛ 1. ЗАХВОРЮВАННЯ СОМАТИЧНОГО ПРОФІЛЮ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ПСИХІЧНИЙ СТАН ЛЮДИНИ
1.1 Вплив соматичних захворювань на психіку людини та усвідомлення нею хвороби
1.2 Клінічні особливості та реакція людини на соматопсихічні розлади
1.3 Моделі формування психосоматичних розладів, їх характеристика
РОЗДІЛ 2. НЕВРОТИЧНІ РОЗЛАДИ ПРИ СЕРЦЕВО-СУДИННИХ ЗАХВОРЮВАННЯХ
2.1 Вплив серцево-судиних захворювань на психіку людини
2.2 Невротичні розлади при судинних захворюваннях головного мозку
2.3 Невротичні розлади у хворих на ішемічну хворобу серця та інфаркт міокарда
РОЗДІЛ 3. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХІЧНОГО СТАНУ ХВОРИХ СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ
3.1 Методи і методика дослідження психічних розладів при серцево-судинних захворюваннях
3.2 Процедура дослідження соматичних та психічних розладів
3.3 Психологічні характеристики хворих із судинними хворобами
Актуальність теми. Результатом гострого та хронічного емоційного стресу можуть бути різноманітні порушення вищої нервової діяльності та багато так званих психосоматичних захворювань (вегето-судинна дистонія, гіпертонічна хвороба, ішемічна хвороба серця, аритмії, виразкова хвороба, цукровий діабет та інші) [Н.Е Бачеріков, 1995], оскільки емоційностресовий стан супроводжується одночасними глибокими зрушеннями в багатьох фізіологічних системах (кровообіг, апарат травлення, нейро-ендокринні зрушення і т. д.).
В сучасних умовах збільшується значимість психоемоційного стресу як самостійного чинника ризику розвитку патології серцево-судинної системи (атеросклерозу, ішемічної хвороби серця, артеріальної гіпертензії) [О.С. Копіна, 1996; Б. А. Сидоренко, 1988; Є. І. Соколов, 1991; D. C. Greenwood et al., 1996; D. Lee, 1996].
Останніми роками в нашій країні спостерігається тенденція до більш поширеного розуміння патологічних станів у клініці внутрішніх захворювань у зв'язку з розвитком напрямку психосоматичної та соматопсихічної медицини. Термін «психосоматика» вперше запропонував у 1818 р. J. Heinroth. Він дав пояснення багатьом соматичним хворобам як психогенним, особливо в етичному аспекті. Через 10 років М. Якобі ввів поняття «соматопсихічні хвороби» як протилежне, але в той самий час воно доповнює поняття «психосоматичних хвороб». До лікарської лексики терміни «психосоматика» та «соматопсихіатрія» лише через століття, у 1922 р., увів F. Deutsch. Сьогодні термін має два значення: одне – пов'язане з його застосуванням в області медицини, інше – з хворобами, в патогенезі яких важливу роль відіграють психологічні, психовегетативні фактори та риси особистості. Розлади, які належать до психосоматичних, включають не лише психосоматичні захворювання в традиційному, вузькому розумінні цього терміна, але й значно ширше коло порушень – соматизовані розлади, патологічні психогенні реакції на соматичні захворювання та інші, а також психічні розлади, які часто ускладнюються соматичною патологією.
Прийнято вважати, що психосоматична медицина – це досить нова, молода наука. Але історія сучасної психосоматичної медицини починається з психоаналітичної концепції З. Фрейда, який довів, що подавлений афект, психічна травма шляхом конверсій можуть проявлятися соматичним симптомом. Він вказував, що при цьому необхідна «соматична готовність» – фізичний фактор, який має значення для «вибору органа». Ф. Александер, творчо розвинувши ідею З. Фрейда, запропонував теорію емоційних конфліктів, які принципово впливають на внутрішні органи, що пов'язує специфіку психосоматичного захворювання з типом емоційного конфлікту. При цьому емоційне напруження не може подавлятися, оскільки зберігаються вегетативні зміни, які його супроводжують. У подальшому можуть виникнути зміни органів та тканин і, як результат, розвиток незворотного органічного захворювання.
В Україні психосоматична медицина як науковий напрямок стала активно розвиватися на початку 90-х років ХХ століття. Це, в основному, стосується лікарів та науковців, які працюють у сфері психіатрії, психології та невропатології. Об'єктом їхньої уваги постають саме психосоматичні розлади – психогенно або переважно психогенно зумовлені порушення функції внутрішніх органів та/або систем організму. До класичних психосоматичних розладів відносять кардіалгії, психогенні розлади серцевого ритму, ішемічну хворобу серця при незмінених коронарних судинах, артеріальну гіпо- та гіпертензію, психогенний ревматизм, психогенну задишку, психогенну дизурію, синдром подразнення товстого кишечника та ін. З іншого боку, практично поза увагою лікарів соматичних стаціонарів залишається велика група захворювань, об'єднана у «соматопсихічні захворювання», при яких виникають різного роду соматовегетативні, соматопсихічні функціональні порушення, а також відбувається зміна рис характеру особистості внаслідок гострих або хронічних захворювань внутрішніх органів. До соматопсихічних захворювань відносяться обструктивні захворювання легень (зокрема бронхіальна астма (БА) та хронічні обструктивні захворювання легень (ХОЗЛ)), ессенціальна гіпертензія, ішемічна хвороба серця, цукровий діабет, пептична виразка та ін.
Розуміння ролі емоційного фактора у виникненні та прогресуванні соматичних розладів, а також протилежний процес – виникнення розладів психоемоційної сфери як відповідь на гостре чи хронічне захворювання внутрішніх органів, набуває особливої важливості на сучасному етапі, коли відбувається збільшення частоти межових нервово-психічних розладів у всьому світі. Це пов'язано з рядом факторів: урбанізацією, зміною темпу та способу життя людей, зростанням соціального напруження, воєнними конфліктами тощо. Все це, значною мірою, стосується і України, яка переживає протягом тривалого часу соціальну кризу, що призводить до погіршення рівня життя людей, вимушеної міграції, безробіття або зміни роботи зі зниженням професійного статусу. Особливо від цього страждають хворі на хронічні захворювання, які потребують тривалої кваліфікованої медичної допомоги та медикаментозної терапії.
В цілому кожен момент психогенні симптоми виявляються у 50% (!) населення. Протягом же всього свого життя з ними стикаються 80-95% пацієнтів, тобто практично кожна доросла людина знайома з такими симптомами.
Бурхливий науково-технічний прогрес, урбанізація, постійне зростання потреб створили умови, сприятливі значному зростанню емоційної напруженості, тобто емоційного стресу.
Емоційні стреси формуються в процесі конфліктних ситуацій, коли суб'єкт не здатний спокійно задовольнити свої домінантні біологічні або соціальні потреби [ Т. А. Айвазян, 1991, К. В. Судаков, 1995].
Ураження серцево-судинної системи, зокрема гострий інфаркт міокарда, що виникає внаслідок ішемічної хвороби, є причиною більше 50% всіх випадків смерті. Встановлено, що ці ураження зумовлені, головним чином, несприятливими для людини формами емоційного навантаження [Л.А.Китаев-Смик,1983; О.С. Копіна, 1996].
В той же час клінічні спостереженя свідчать про підвищення чутливості літніх людей до психогенних чинників [О.В. Коркушко, 1993; В.В. Фролькіс, 1991], на високому рівні залишається частота гострих порушень коронарного та мозкового кровообігу, аритмій та раптової смерті людей старшого віку внаслідок дії психоемоційних чинників.
Індивідуальні реакції обстежуваних на психоемоційний вплив, як свідчать дані літератури, суттєво відрізняються. При цьому вираженість реакції може залежати від наступних факторів:
1) функціонального стану центральної нервової системи;
2) особливостей вищої нервової діяльності, персональних характеристик обстежуваних;
3) індивідуальних особливостей вегетативної регуляції;
4) вихідного стану органів ефекторів, зокрема серцево-судинної системи.
Характер стрес-реакції залежить і від особливостей стресорного впливу (тривалості, інтенсивності).
В проспективних дослідженнях, при тривалому спостереженні за великими контингентами людей середнього віку, доведено, що пацієнти з надлишковою реакцією серцево-судинної системи при психоемоційному напруженні, так звані гіперреактори, складають групу осіб підвищеного ризику розвитку серцево-судинних захворювань [A. Steptoe et al., 1996]. В зв’язку з цим вважається важливим завданням відбір людей з високою чутливістю до дії психогенних факторів та застосування у них нефармакологічних та фармакологічних засобів корекції. Проте дослідження у цьому напрямку проводились в основному у людей молодого або середнього віку.
Гіпотеза: формування невротичних розладів хворих ыз серцево-судинного профілю зумовлено комбінацією впливу внутрішніх (психічні процеси) та зовнішніх факторів (середовища, оточення людини, психологічний клімат в сім`ї тощо).
Предмет дослідження – передумови виникнення невротичних розладів у хворих на серцево-судинні захворювання.
Об’єкт дослідження – особливості невротичних реагувань хворих на соматичні захворювання серцево-судинної системи.
Головна мета нашої роботи – проаналізувати особливості невротичних розладів хворих соматичного профілю (серцево-судинної системи).
Для досягнення поставленої мети перед нами постали такі завдання:
1. охарактеризувати захворювання соматичного профілю та їх вплив на психічний стан;
2. проаналізувати виявлення невротичних розладів при серцево-судинних захворюваннях;
3. провести емпіричне дослідження психічного стану хворих серцево-судинної системи;
4. розробити рекомендації щодо формування сприятливих психологічних умов лікування серцево-судинних захворювань.