· основними міжособовими чинниками виникнення сімейних труднощів є розузгодження неусвідомлених очікувань про партнера з його реальною поведінкою;
· боротьба в питаннях верховенства; взаємні перенесення, відмінність характерів; відмінності бажань, інтересів, смаків; нестійкі, суперечливі стилі виховання в батьківських сім'ях; неповне, повне неприйняття партнера, власну дитину; інтенсивні конфлікти ранніх об'єктних відносин в батьківській сім'ї; дистанціювання, утрудненість в спілкуванні; зміни ролевої структури сім'ї; низький рівень інформованості про брак, сімейне життя;турботи; суперечність між особовим розвитком і груповим, сімейними нормами; відмінність поглядів на сім'ю, роботу; різні підходи до рішення важких сімейних ситуацій і др.;
· об'єктивні ситуативно-дієві чинники — це напружений характер діяльності, жорсткий розпорядок, чинник вимушених розлук з рідними, чинник зміни роботи дружини, навчання дітей, несприятливе матеріально-побутове забезпечення сім'ї і ін. Суб'єктивними ситуативно-дієвими чинниками є: чинник гомогенного характеру колективів, чинник відносин домінування — підкорення, чинник гіперкомпенсації агресивних відчуттів на роботі і ін.
Динамика труднощів сімейних відносин за А.М. Харитоновим 2003
Наростання труднощів в сім'ї може приводити до появи наступних психотравмируючих наслідків:
· стан повної сімейної незадоволеності — результат помітної розбіжності між очікуваннями індивіда по відношенню до сім'ї і її дійсним життям;
· сімейна тривога - виявляється після крупного сімейного конфлікту;
· нервово-психічна напруга — результат створення ситуацій постійного психологічного тиску або перешкод для прояву важливих відчуттів, задоволення потреб;
· стан вини - з'являється, коли людина відчуває себе винуватцем будь-якого конфлікту і вважає відношення інших до себе таким, що звинувачує.
Особливості динаміки розвитку цих процесів вимагають окремого розгляду.
Динаміка сімейних труднощів має три основні варіанти розвитку: позитивний, негативний, застревающе-перманентний.
При позитивному варіанті сімейні труднощі розвиватимуться по наступних етапах:
1) перший етап — виникнення (в результаті низки причин), дії запускаючої причини незадоволеності індивідуальними, сімейними потребами одного або двох членів сім'ї;
2) другий етап — посилення незадоволеності у відносинах двох членів сім'ї, залучення в них інших;
3) третій етап — вища крапка у вираженості основних ознак сімейних труднощів;
4) четвертий етап — відкрите обговорення причин сімейних труднощів, ситуації, пошук шляхів подолання;
5) п'ятий етап — вибір шляху і методів психологічної допомоги, ухвалення їх і подолання сімейних труднощів.
Негативний варіант розвитку сімейних труднощів приводить до конфліктної взаємодії.
На перших трьох етапах він протікає аналогічно попередньому варіанту, а далі:
· четвертий етап — невдала спроба або відхід від обговорення ситуації, пошуку причин, шляхів подолання;
· п'ятий етап — розрив відносин, або новий виток посилення ознак сімейних труднощів, перехід їх в сімейне порушення і застрявання на даному рівні, або після посилення ознак сімейних труднощів і переходу порушення в конфлікт, розривши, припинення відносин, розпад сім'ї.
При застрягаюче-перманентному варіанті сімейні труднощі спочатку розвиваються також за сценарієм перших трьох етапів попередніх варіантів, а потім йдуть:
· четвертий етап — фіксація прояву ознак сімейних труднощів, відхід або невдачі в обговоренні причин, ситуації, відчуття у членів сім'ї відсутності виходу, вибору шляху подолання;
· п'ятий етап — перехід сімейних труднощів в латентний стан, неконструктивну течію, підтримка відносин без вираженості ознак і без дозволу важкої ситуації.
Структура сімейної психологічної допомоги по А.М.Харитонову
Для сім'ї, що випробовує утруднення у взаємодії її членів, характерний тривале існування проблем, що завдають відчутного удару стабільності браку. Тому завжди був і залишається актуальним питання про можливості протистояння сім'ї тим труднощам, з якими вона стикається протягом свого існування. В першу чергу слід говорити про компетентність самих членів сім'ї в цьому питанні. Забезпечення такої компетентності — достатньо складний процес, вирішуваний, в першу чергу, на основі засвоєння знань про особливості взаємодії в сім'ї і поступового придбання навиків її членами.
Попередження (профілактика) сімейних труднощів включає наступні змістовні елементи на рівні сімейної групи:
· успішний, очікуваний вибір чоловіка;
· установки на позитивне сприйняття, переживання і подолання нормативних особових, сімейних криз протягом життєвого циклу сім'ї;
· установки, прагнення, активність до конструктивного дозволу сімейних труднощів;
· наявність знань в області психології сім'ї, сімейних відносин, знань феноменології типових психологічних сімейних проблем;
· наявність знань і певних навиків володіння основними психологічними методами само- і взаємодопомога, знання правил стабілізації, гармонізації сімейних відносин;
· наявність інформації про фахівців, місця надання професійної допомоги, методах подолання сімейних труднощів, інших сімейних проблем;
· усвідомлення своїх очікувань, уявлень партнера про дружину, сімейне спілкування, відносини; прагнення, установка, готовність до особовистісного зростання самого подружжя;
· формування стилю успішності вербального і невербального спілкування в сім'ї.
Подолання сімейних труднощів здійснюється за допомогою наступних способів і методів сімейної психологічної допомоги; самодопомога, взаємодопомога членів сім'ї, спеціалізована допомога (сімейна психодіагностика, освіта, консультування, психотерапія, психореабілітація).
Механізм подолання сімейних труднощів включає:
· усвідомлення, розуміння їх подружжям (членами сім'ї);
· ухвалення і переробку глибинного конфлікту, причин сімейних труднощів;
· поява ідеї, мотивації до зміни;
· зміну відношення до сімейних труднощів;
· пошук способів подолання психологічних і соціально-психологічних перешкод на шляху досягнення задоволення у відносинах;
· досягнення більш повного задоволення базовими індивідуальними, сімейними потребами;
· гармонізацію сімейних відносин (досягнення якостей співпереживання, співпраці, взаєморозуміння, взаємних спонук, взаєморегуляції).
2. Конфлікти в діаді «керівник — підлеглий»
Проблема взаємостосунків керівників і підлеглих актуальна для науки і практики. В центрі уваги знаходяться питання ефективності управління, стилю керівництва, авторитету керівника, оптимізації соціально-психологічного клімату в колективі. Всі вони залежать від оптимізації відносин в ланці «керівник — підлеглий», тобто від конфліктів «по вертикалі».
Серед причин конфліктності відносин керівника і підлеглого виділяють об'єктивні і суб'єктивні.
До об'єктивних причин таких конфліктів відносять наступні:
1) Субординаційний характер відносин. Існує суперечність між функціональною (офіційної, формальної) і особовою (неофіційної, неформальної) сторонами відносин керівника і підлеглого, що породжує конфлікти.
2) Діяльність в системі «людина — людина» конфліктогенна по своїй природі.
3) Велика частина конфліктів «по вертикалі» детермінована предметно-дієвим змістом міжособових відносин (близько 96 % конфліктів між керівниками і підлеглими).
4) Частота виникнення конфліктів по вертикалі пов'язана з інтенсивністю спільної діяльності опонентів.
5) Найбільш конфліктна ланка «безпосередній керівник — підлеглий»: на нього доводиться більше 53 % конфліктів.
6) Розбалансованість робочого місця. Робочим місцем називають сукупність функцій і засобів, достатніх для їх виконання. Функції повинні бути забезпечений засобами, і не повинне бути засобів, не пов'язаних з якою-небудь функцією. Обов'язки і права повинні бути взаємно урівноважений.
7) Розузгодженість зв'язків між робочими місцями в організації.
8) Складність соціальної і професійної адаптації керівника до посади управлінця.
9) Недостатня забезпеченість за об'єктивних умов управлінських рішень всім необхідним для їх реалізації.
Причини конфліктів «КЕРІВНИК - ПІДЛЕГЛИЙ»
Серед суб'єктивних причин таких конфліктів звичайно виділяють управлінські і особові.
1) Управлінські причини: неоптимальні і помилкові рішення; зайва опіка і контроль підлеглих з боку керівництва; недостатня професійна підготовка керівників; низький престиж праці управлінців середньої і низької ланок; нерівномірність розподілу службового навантаження серед підлеглих; порушення в системі стимулювання праці.
2) Особові причини: низька культура спілкування, грубість; несумлінне виконання своїх обов'язків підлеглими; прагнення керівника затвердити свій авторитет за всяку ціну; вибір начальником неефективного стилю керівництва; негативна установка керівника по відношенню до підлеглих і навпаки; напружені відносини між керівниками і підлеглими; психологічні особливості учасників взаємодії (підвищена агресивність, емоційна нестійкість, тривожність, завишена самооцінка, акцентуація характеру і т. д.).