Переконання у виховному процесі досягається при використанні різних прийомів і методів: читання й аналіз притч, байок, повчальних розповідей; етичні бесіди, роз'яснення, диспути, приклад.
Кожний з методів має свою специфіку й область застосування. Незважаючи на удавану простоту, усі без винятку методи цієї групи вимагають високої педагогічної кваліфікації. Розглянемо найбільш складні по змісту і застосуванню методи словесно-емоційного впливу: розповідь, роз'яснення, етичну бесіду і метод наочно-практичного впливу – приклад.
У молодших класах часто використовується розповідь на етичну тему. Це яскравий емоційний виклад конкретних фактів і подій, що мають моральний зміст. Впливаючи на почуття, розповідь допомагає вихованцям зрозуміти і засвоїти зміст моральних оцінок і норм поводження. Гарна розповідь не тільки розкриває зміст моральних понять, але і викликає в школярів позитивне відношення до вчинків, що відповідають моральним нормам, впливає на поводження.
У розповіді на етичну тему кілька функцій:
1) служити джерелом знань,
2) збагачувати моральний досвід особистості досвідом інших людей,
3) служити способом використання позитивного приклада у вихованні.
До умов ефективності етичної розповіді відносяться наступні:
1. Розповідь повинна відповідати соціальному досвіду школярів. У молодших класах він короткий, емоційний, доступний, відповідає переживанням дітей.
2. Розповідь супроводжується ілюстраціями, якими можуть стати добутку живопису, художні фотографії, вироби народних умільців. Підсилює його сприйняття гарне підібраний музичний супровід.
3. Обстановка має велике значення для сприйняття етичної розповіді. Емоційний вплив навколишнього оточення повинний відповідати задуму і змісту розповіді.
4. Розповідь робить належне враження тільки тоді, коли виконується професійно. Недотепний, недорікуватий оповідач не може розраховувати на успіх.
5. Розповідь обов'язково повинна переживатися слухачами. Потрібно подбати, щоб враження від нього зберігалися як можна довше. Нерідко виховне значення етичної розповіді сильно знижується тільки через те, що відразу після нього діти переходять до справи, зовсім відмінному і по змісту, і по настрою, наприклад до спортивного змагання.
Роз'яснення – метод емоційно-словесного впливу на вихованців. Важлива риса, що відрізняє роз'яснення від пояснення і розповіді, – орієнтованість впливу на дану групу чи окрему особистість. Застосування цього методу ґрунтується на знанні особливостей класу й особистісних якостей членів колективу. Для молодших школярів застосовуються елементарні прийоми і засоби роз'яснення: «Надходити потрібно так», «Усі так роблять» і т.п.
Роз'яснення застосовується тільки там і тільки тоді, коли вихованцю дійсно необхідно щось пояснити, повідомити про нові моральні положення, так чи інакше вплинути на його свідомість і почуття. Але роз'яснення не потрібні там, де мова йде про прості й очевидні норми поводження в школі і суспільстві: не можна різати і розмальовувати парту, грубити, плювати і т.д. Тут необхідні категоричні вимоги. Роз'яснення застосовується:
а) щоб чи сформувати закріпити нову моральну чи якість форму поводження;
б) для вироблення правильного відношення вихованців до визначеного вчинку, що вже зроблений.
У практиці шкільного виховання роз'яснення спирається на вселяння. Для нього характерно некритичне сприйняття школярем педагогічного впливу. Навіювання, проникаючи непомітно в психіку, діє на особистість у цілому, створюючи установки і мотиви поводження. Молодші школярі особливо нав’язливі. Педагог, спираючись на цю специфіку психіки, повинний використовувати навіювання в тих випадках, коли вихованець повинний прийняти визначені установки. Навіювання використовується для посилення впливу інших методів виховання.
Необхідно відзначити, що при некваліфікованому застосуванні розповідь, роз'яснення, нівіювання можуть приймати форму нотації. Вона, як відомо, ніколи не досягає мети, а скоріше викликає протидію у вихованців, бажання діяти всупереч. Нотація не стає формою переконання.
У роботі з учнями різних вікових груп широко застосовується етична бесіда. У педагогічній літературі вона розглядається і як метод залучення учнів для обговорення, аналізу вчинків і вироблення моральних оцінок, і як форма роз'яснення школярам принципів моральності і їхніх осмислень, і як засіб формування системи моральних уявлень і понять, що у свою чергу виступають як основа для формування моральних поглядів і переконань.
Етична бесіда – метод систематичного і послідовного обговорення знань, що припускає участь обох сторін – вихователя і вихованців. Вихователь вислухує і враховує думки, точки зору своїх співрозмовників, будує свої відносини з ними на принципах рівноправності і співробітництва. Етичною бесіда називається тому, що її предметом найчастіше стають моральні, моральні, етичні проблеми. Ціль етичної бесіди – поглиблення, зміцнення моральних понять, узагальнення і закріплення знань, формування системи моральних поглядів і переконань.
Етична бесіда – метод залучення вихованців до вироблення правильних оцінок і суджень по усім хвилюючим їхніх питаннях. Обговорюючи ситуації, конкретні вчинки, хлопці легше осягають їхню сутність і значення.
Особливість проведення етичних бесід у початкових класах у тім, що в них можна включати читання уривків з художніх творів, декламацію, але при цьому не можна забувати, що в етичній бесіді повинний переважати живий обмін думками, діалог. Після її проведення класному керівнику необхідно провести роботу з поглиблення виявлених моральних понять, норм поводження, організувати практичну діяльність дітей.
Ефективність етичної бесіди залежить від дотримання ряду важливих умов:
1. Бесіда повинна носити проблемний характер. Вихователь повинний стимулювати нестандартні питання, допомагати школярам самим знаходити на них відповіді.
2. Не можна допускати, щоб етична бесіда розвивалася по заздалегідь складеному сценарію з завчанням готових чи підказаних дорослими відповідей. Потрібно вчити дітей з повагою відноситися до думок інших, терпляче й аргументовано виробляти правильну точку зору.
3. Не можна допускати також, щоб бесіда перетворювалася в лекцію: вихователь говорить, вихованці слухають. Лише відверто висловлені думки і сумніви дозволяють вихователю направити бесіду так, щоб хлопці самі прийшли до правильного розуміння сутності обговорюваного питання. Успіх залежить від того, наскільки теплим буде характер бесіди, чи розкриють у ній вихованці свою душу.
4. Матеріал для бесіди повинний бути близький емоційному досвіду вихованців. Тільки при опорі на реальний досвід бесіди на відвернені теми можуть бути успішними.
5. У ході бесіди важливо виявити і зіставити всі точки зору. Нічия думка не може бути проігнорованою, це важливо з усіх точок зору – об'єктивності, справедливості, культури спілкування.
6. Правильне керівництво етичною бесідою полягає в тім, щоб допомогти вихованцям самостійно прийти до правильного висновку. Для цього вихователю потрібно вміти дивитися на вчинки чи події очима вихованця, розуміти його позицію і зв'язані з нею почуття.
У початковій школі етична бесіда має просту структуру. Тут кращий індуктивний шлях: від аналізу конкретних фактів, їхньої оцінки до узагальнення і самостійного висновку.
Приклад – виховний метод виняткової сили. Його вплив ґрунтується на відомій закономірності: явища, сприймані зором, швидко і без праці запам'ятовуються у свідомості, тому що не вимагають ні розкодування, ні перекодування, у якому бідує будь-як мовний вплив. Приклад діє на рівні першої сигнальної системи, а слово – другої. Приклад дає конкретні зразки для наслідування і тим самим активно формує свідомість, почуття, переконання, активізує діяльність. Коли говорять про приклад, мають на увазі, насамперед, приклад живих конкретних людей – батьків, вихователів, друзів. Але велику виховну силу має і приклад героїв книг, фільмів, історичних діячів, що видаються вченими.
Молодші школярі наслідують тим, хто робить на них найбільш сильне враження. Згідно даним психологів, незмінну симпатію молодших школярів викликають люди сміливі, вольові, спритні, що володіють великою фізичною силою, стрункою фігурою, приємною манерою спілкуватися, правильними рисами обличчя. При виборі моральних прикладів, з огляду на ці закономірності сприйняття особистості, варто домагатися того, щоб носії добрих початків були приємні і симпатичні, а носії пороків викликали ворожість. При відсутності такої відповідності потрібні спеціальні заходи для їхнього забезпечення. Високоморальний, але малосимпатичный персонаж доречно при нагоді наділити характеристиками й оцінками, що послабляють викликуване їм почуття ворожості, а порочного, алегероя, що полюбився дітям «,» зуміти дохідливо і доказово розвінчати. Настільки ж важливо попереджати можливі випадки появи пасивно-споглядальних ідеалів. Вони служать не стільки побудником до дії, скільки предметом милування, марної мрійності.
Життя дає не тільки позитивні, але і негативні приклади. Звертати увагу школярів на негативне в житті і поводженні людей, аналізувати наслідки неправильних учинків, витягати правильні висновки не тільки бажано, але і необхідно. Вчасно до місця приведений негативний приклад допомагає утримати вихованця від неправильного вчинку, формує поняття про аморальний.
Природно, що виховання залежить і від особистого приклада вихователя, його поводження, відносини до вихованців, світогляду, ділових якостей, авторитету. Відомо, що для більшості молодших школярів авторитет вчителя абсолютний, вони готові наслідувати йому в усьому. Але сила позитивного приклада наставника збільшується, коли він своєю особистістю, своїм авторитетом діє систематично і послідовно. Крім того, сила позитивного впливу педагога буде зростати і тоді, коли вихованці переконаються, що між його словом і справою немає розбіжностей, до усім він відноситься рівно і доброзичливо.