Психосенсорна сфера або чуттєве пізнання скоріше максимально індивідуалізовані; одну й ту ж саму ситуацію дві людини сприймають з помітно різними відтінками, що виявляються і сиюхвилинним станом, і минулим досвідом сприйняття кожною з них. Психомоторна сфера і абстрактне пізнання, напроти, повинні бути скоріше уніфіцированими: завдяки цій другій стороні психіки одна людина спілкується з іншою, розуміє її. Така відмінність між чуттєвим і абстрактним пізнанням особливо виразне, як можна думати на основі клінічних спостережень у більшості людей. В клініці локальних уражень мозку виявилися подробиці, які можуть бути інтерпретовані як свідчення про несхожість психіки деяких лівшей і правшей. [15]
Другий план виявлення психічної асиметрії й особливо аналізу її сутності, більш адекватний, ніж перший, і мабуть, більш перспективний. Під психічною асиметрією тут розуміється порушення симетрії саме психічних процесів – психосенсорних і психомоторних або чуттєвого і абстрактного пізнання. Якщо вже в першому представленому плані вони виглядають різними по тому, що перші залежать від функціонування правої, а другі – лівої півкулі мозку, то у другому плані вони стають різними (аж до протилежності один одному) за часом їй формування. Психосенсорні процеси формуються в даний проміжок часу при постійному зіставленні чуттєвих образів, що надходять зараз з тими, якими суб‘єкт сприймав в минулому. Розвиток психомоторних процесів представляється таким, який проходить в даний період часу, так що їх завершення можливе тільки в майбутньому часі.
Можна припустити, що психосенсорні й психомоторні процеси дзеркально – симетричні або енантіоморфні. Але дзеркально – симетричні вони за часом їх становлення: обидва ряди психічних процесів реалізуються в даний час (перші відбуваються майже повністю, а інші лише починають), але з оберненістю в протилежні часи – минуле і майбутнє ( вже здійснені образи сприйняття виявляються в минулому часі, ще не здійснені частини психомоторної діяльності можуть закінчуватись в майбутньому часі).
Існування моторних, сенсорних та психологічних асиметрій обумовлює виникнення індивідуального профілю. Під індивідуальним профілем асиметрії мається на увазі притаманні тільки кожному даному суб‘єкту сполучення моторних, сенсорних психічних асиметрій – симетрій. Логічно виправдано очікування трьох профілів: правого, змішаного, лівого. Перший – поєднання тільки правих, другий – лівих, правих асиметрій і симетрій, третій – тільки лівих асиметрій органів рухів і чуттів. Але реальна дійсність складніша. Для більшості людей характерні праві асиметрії рук, ніг, зору, слуху і домінування лівих частей органів нюху, дотику, смаку, ліве вухо домінує в сприйнятті музичних звуків, ліва півкуля домінує в функціях забезпечення мови і основаних на ній психічних процесах. Тому цей найбільш поширений серед людської популяції профіль асиметрії слід було б відзначити як змішаний. Однак він поки ще зазначається як правий, на основі того, що для таких людей характерні праві асиметрії органів руху, слуху і зору. Як змішаний, зазначається профіль асиметрії тієї людини, у якої праві асиметрії одних з наведених вище органів сполучаються з лівою асиметрією або симетрією інших. Скажімо, праворукість сполучається з лівою асиметрією слуху в сприйманні мовленевих стимулів. Лівий профіль має бути протилежним правому в усьому, але він ледве існує в людській популяції серед здорових людей. [52]
Дані про становлення не тільки моторних, але й сенсорних та психічних асиметрій та їх поєднаннях – індивідуальних профілях асиметрій в онтогенезі залишаються несистематизованими.
Істотними виявилися дані вчених при вивченні особливостей емоційної сфери. Одне з найперших систематичних вивчень зв‘язку „рукості” з особливостями емоційно – особистісної сфери (рисами темпераменту) було проведено психологами Мічиганського університету (1981). Була обстежена велика кількість здорових людей (1153 людини, з яких 119 - ліворукі) двох вікових груп: від 18 до 30 років та від 40 до 70 років. Порівнювались показники „рукості” з показниками темпераменту, які проявляються в емоційно – особистісних характеристиках. „Рукість ” визначалась за допомогою показника інвертируванності письма; для визначення рис темпераменту використовувалися опитувальники EASI та Г. Айзенка. В першій віковій групі було виявлено достовірне домінування в ліворуких чоловіків показників по факторам „загальна емоційність”, „страх” (боязкість) та „гнів” (емоційна нестриманість), а також зниження рівня самоконтролю та наявність ознак соціальної дезадаптації. Серед жінок першої вікової групи у ліворуких була виявлена більша емоційність у порівнянні з праворукими. В другій віковій групі у чоловіків відмінності були відсутніми, а у ліворуких жінок відмічалась велика екстраверерсія (за Айзенком). Зникнення кореляції між „рукістю” та особливостями темпераменту з віком автори пояснюють поступовістю процесу соціальної адаптації ліворуких людей після 40 років. За даними Мессі – Тейлор (1981), показники нейротизму (за опитувальникои Айзенка) у праворуких чоловіків нижче, ніж у ліворуких чоловіків, або амбідекстрів. У жінок відчутна кореляція між „рукістю” та показниками особистісних властивостей була відсутня. [17]
Х. Сакано (1982) було проведено лонгітюдне дослідження зв‘язку індивідуально – психологічних рис (включаючи емоційність) з особливостями міжпівкульної організації мозку. На великій виборці досліджуваних (2000 людей - студентів Кіотського університету) міжпівкульна асиметрія вивчалась за схемою „палець – лікоть - око” з використанням критеріїв А. Р. Лурія (1969); індивідуально – психологічні особливості оцінювалися за допомогою опитувальника когнітивного типу Х. Сакано, яких „ділив” досліджуваного на художній та мислительський типи. Виявилось, що за даними проби „перехрест рук ” („лікоть”) співвідношення ліво - та праворуких приблизно однакове (1 : 1). Латентно – ліворукі досліджувані частіше належали до художнього типу, а латентно – праворукі – до мислительського. Підвищенна емоційність та тривожність, які вимірялись за допомогою опитувальників Айзенка та Спілбергера, корелюють з переважно лівонаправленими латеральними рухами очей.
Згідно дослідження, проведеного Л. А. Шмаковою та С. Є. Волошенко (1983), при зіставленні одного з показників „рукості” – аплодування – з особистісними властивостями, які виявлялися за допомогою ММРІ, виявилося, що жінки з правим типом аплодування стабільніші та більш екстравертивні, ніж жінки з лівим типом, які тривожніші, більш інтровертивні та мають більшу кількість соматичних скарг.
Вивчення цієї проблеми, проведене А. П. Куприковим, В. А. Москвіним та В. Н. Кляйном (1986) на великому контингенті здорових досліджуваних (200 чоловіків віком від 20 до 40 років), виявило наявність зв‘язку між типом міжпівкульної організації, яка виявлялась за схемою „рука – око – вухо”, і результатами психодіагностичних оцінок особистості з допомогою тестів ММРІ, ПДТ (психодіагностичний тест Л. Т. Ямпольського, 1982), Спілбергера – Ханіна , Айзенка та Люшера. Аналіз матеріалів показав, що по мірі зростання ліволатеральних ознак у досліджуваних зростають значення таких шкал, як „нейротизм”, „депресія”, „психотизм”. Найбільша вираженість подібних емоційно – особистісних рис спостерігалась у праворуких людей з ведучим лівим вухом та оком. Автори виказали гіпотезу „про наростання дисбалансу особистісних властивостей та відповідному зниженню стійкості до емоційного стресу по мірі згладжування функціональної асиметрії мозку”. [38]
В. А. Москвіним (1990) проведено систематичне дослідження зв‘язку емоційно – особистісних характеристик з індивідуальними профілями асиметрії. На великій виборці здорових досліджуваних (330 людей – студентів – 124 чоловіки та 206 жінок, та 276 чоловіків з середньою освітою віком від 20 до 30 років) було показано, що у чоловіків з прихованою ліворукістю (особливо при домінуючому лівому лікті) зростають показники по таким шкалам ПДТ, як „шизоїдність”, „інтрапсихічна дезорганізація”, „гіпотамія”, „конформність”, „сумлінність”, „сором‘язливість”, „естетична враженість”, „жіночість”. Зростає показник „нейротизму” за тестом Айзенка та значення шкал тривожності за тестом Спілбергера – Ханіна. У жінок зв‘язок варіантів міжпівкульної організації мозку з емоційно – особистісними характеристиками виявилась більш вариабельною. [38]
В цілому ж більш високі показники емоційної стійкості були виявлені у людей з одностороннім домінуванням моторних та сенсорних функцій (правшей та лівшей), ніж у людей зі змішеним типом міжпівкульної організації мозку.
Згідно моделі латеральної мозкової організації емоціогенних систем, запропонованої А. П. Куприковим (1975), емоціогенні системи лівої півкулі (коркові та підкоркові утворення) пов‘язані з „гіперстенічними” емоціями (ейфорія, манія, гнів, тревога), а емоціогенні системи правої півкулі – з „астенічними” емоціями (печаль, нудьга, апатія, страх).
Однак, існують роботи, які заперечують зв‘язок профілю латеральних ознак з індивідуально – психологічними властивостями. Так, Ф. Альберт і Т. Токо (1980), використовуючи опитувальники та Блау – тест (тест на обертання), дійшли висновку, що діти, які відстають у навчанні й мають емоційні порушення, суттєво не відрізняються за ознаками латеральної організації мозку від здорових дітей. Зв‘язок „рукості” з тривожністю, яка вимірюється з допомогою опитувальника Спілбергера, не виявлена і в дорослих людей. Однак в цілому подібних робіт явно менше тих, які стверджують залежність між латеральними ознаками та особливостями емоційної сфери. [33]