Відмічені морфологічні та функціональні асиметрії правої і лівої половини тіла людини. Окружність правої половини груді і 70 % людей більше лівої; грудина трохи зміщена вліво; соски розташовані на різних рівнях. Положення правої половини тіла в просторі, її співвідношення з рукою, ногою та її рухами усвідомлюються краще, ніж ті ж ознаки лівої половини. Це характерно для більшості людей. Про це свідчить, перш за все, клінічний досвід. У синдромі односторонньої просторової агнозії при ураженні правої півкулі мозку є гемісоматоагнозія. Хворі перестають сприймати, ігнорують ліву руку, ногу, половину тіла. Ігнорують їх так само, як не сприймають це хворі зорові та слухові стимули з лівого по відношенню до них простору. Вони не користуються лівою рукою, навіть якщо слабкість в ній незначна. Подібне можна прослідкувати в літературі, присвяченій розщепленню мозку в хворих на епілепсію. Ліва половина тіла тих хворих, які переносять таку операцію не включається в спонтанну рухову активність. Такого ігнорування правих частин тіла при ураженні лівої півкулі мозку, як правило не спостерігається. Описані поодинокі випадки, в яких хворі були, за всією вірогідністю лівшами. Саме ігнорування відмічалося в цих хворих істотними відмінностями. [22]
Є дані про різну участь правої та лівої половини тіла в загальній активності людини, особливо яскраво це виступає в спортсменів при виконанні техніко – тактичних дій, специфічних для боксу, фехтування, тенісу та ін.
Боксери – лівші завойовують 30 – 40 % золотих медалей на крупних міжнародних змаганнях. Переваги лівшей у боях були показані при вивченні рухової активності дорослих висококваліфікованих боксерів. У них виявляли: 1 – час латентного періоду простої реакції та реакції вибору (пред‘являли світові сигнали – один чи два); 2 – час виконання удару; 3 – час зіткнення кулаку з ціллю (різкість удару); 4 – точність удару. Перевага лівшей виявилась не у швидкості виконання удару кожної з рук окремо, а в сумарній швидкості реагування. У них майже були відсутніми різність рухів правої та лівої руки в умовах простого та складного реагування, тоді як у правшей ці показники дорівнювали 32 мс і 7 мс. При нанесенні прямих ударів в голову лівші діють більш симетрично. Також при всіх видах захисних рухів тулубом у боксерів – лівшей виявилася менша швидкість рухової захисної реакції, ніж у правшей. Час виконання захисту відхиленням, тобто при нахилі тулуба, дорівнює 270 мс у лівшей і 230 мс – у правшей. Для захисту, підготовки атаки і контратаки лівші рідше, ніж правші, використовують різноманітні способи захисту за допомогою нахилів та розгинання тулуба. У всіх рухах тулуба – нахилах та розгинаннях, - лівші показують гіршу рухову активність, ніж правші. У лівшей менше, ніж у правшей, і сумарна швидкість простої рухової реакції при русі ніг. Проте в боях, у лівшей частіше спостерігаються швидкі, миттєві, „вибухові” пересування. Цей парадокс пояснюється компенсаторними механізмами, яскраво присутніми саме у лівшей. Компенсація досягається за рахунок своєчасного прийняття рішення та виконання реакції у відповідь.
Коли говорять про обличчя, то серед морфологічних асиметрій обличчя відхилення носу вправо виражено у правшей і вліво – у лівшей; право половина обличчя в більшості людей більша за ліву. В криміналістиці існує поняття „біологічної дисиметрії обличчя (голови)”: правий тип має більш високу та вузьку праву частину й більш широку, низьку – ліву, а лівий тип характеризується зворотнім співвідношенням. [7] У „кривій” (однією половиною обличчя) посмішці приймає участь переважно „широка” половина. Звичайне підняття брови частіше здійснюється на вузькій половині. Розжовування їжі, якщо всі зуби здорові, краще відбувається на функціонально домінуючій стороні. При мовленнєвому акті права половина роту більш активна у 86 % правшей і у 67 % лівшей, це ж характерно і для хворих афазією; при співанні та серійному відтворенні (рахуванні, перераховуванні днів тижня) ширше відкривається ліва половина роту. [1]
В літературі обговорюється два типи асиметрії обличчя. Перший – неоднакова здатність половин обличчя відтворювати емоційний стан людини. Опубліковані з цього приводу дані суперечливі. Одні кажуть, що у більшості людей права половина обличчя переважає над лівою у виразності й більше, ніж ліва, схожа з усім обличчям. Інші дотримуються думки, що більш емоційна ліва половина обличчя; наприклад, більш емоційними вважаються фотокартки зіставлені тільки з лівих половин обличчя. Досліджуваних прохали оцінити синтезовані (тільки з правих або тільки з лівих половин) фотокартки за 9 шкалами: негативне – позитивне, м‘яке – жорстке, чоловіче – жіночне та ін. „Лівосторонні” обличчя оцінювались як більш енергійні, сильні, активні, але й більш негативні; „правосторонні” – як більш слабкі, жіночні, м‘які й позитивні. Ліва половина обличчя лівшей в усмішці виглядає більш веселою, ніж права, має більш печальний вигляд у спокійному стані; у правшей більш печальними і щасливими признавались обличчя на фотокартках, зіставлених з правих половин. При тахіскопічному пред‘явлені і правші й лівші сприймали як більш щасливі обличчя з посмішкою на лівій половині. Різним є також сприйняття глядачем емоційного виразу схематично пред‘явленого обличчя: обличчя з опущеним лівим кутом рота (лінія роту піднімається зліва направо) частіше оцінюється як сумне; обличчя з трохи піднятим кутом рота (лінія піднімається справа - вліво) – як більш веселе. [14]
Другий вид асиметрії обличчя відноситься до руху очей, які розглядаються як руховий орган. Припускається фундаментальною взаємозв‘язок руху очей та розумових здібностей суб‘єкту. [57]
При усвідомлюванні питань, які потребують вербального мислення або математичних, логічних, рахувальних операцій очей більшості людей направляються вправо, при виконанні ж зорово – просторових, музичних задач і сприйняття музики, ритмічних звуків природи – вліво. Вербально – концептуальні питання викликають більшу кількість рухів очей, ніж зорово – просторові.
Емоційність звернених до досліджуваних питань збільшує число лівосторонніх рухів очей. Позитивні емоції викликають більше рухів очей вправо, а страх – вліво. Люди з переважно правосторонніми рухами очей частіше спеціалізуються в точних науках, менше використовують у своїй мові прикметники, перевершують по вербальній шкалі тих, у кого виявлені більш лівосторонні рухи очей і хто спеціалізується на гуманітарних науках, і ,звісно, у мові більше використовують прикметники. Щодо бокових рухів очей, то вони не виникають, якщо питання для досліджуваного доволі просте або вже готова відповідь на нього; ці рухи залежать ще від рівня тривожності суб‘єкта, відношення досліджуваного до досліду, віку та статі. Так, у 50 жінок – правшей відмічені переважно лівосторонні рухи очей незалежно від змісту питання, якщо питання задавав чоловік і знаходився навпроти досліджуваної. [19]
Зміщення погляду при відповідях на питання різного змісту спостерігаються вже у дітей віком від 2 років 8 місяців до 9 років 11 місяців; у дітей віком від 4 років 7 місяців до 6 років 2 місяці бокові рухи очей виникали при питанні „Яке морозиво тобі подобається?”; рухи очей як вправо так і вліво однаково часті в дівчат та хлопчиків, до того ж бокові рухи очей частіше виникають на питання, що потребують просторового уявлення (70 %) і рідше – вербального (55 %); по мірі дорослішання відбувається диференціювання бокових рухів.
Підкреслюється значення руху очей у формуванні зорових образів. Розрізнюють два функціонально різні рухи очей: 1 – макрорухи, якими забезпечується зміна точок фіксації погляду при розгляданні нерухомих об‘єктів; ці рухи носять, як правило, характер стрибків; 2 – мікрорухи, довільні рухи в процесі фіксації нерухомих об‘єктів, серед яких: а) дрейф, неупорядкований і відносно повільний рух окових осей, при якому зафіксована точка залишається всередині; б) тремор, високочастотні, маленькі за амплітудою коливальні рухи осей очей; в) мікросакади, маленькі, довільні стрибки, які виконують в основному корекційну функцію.
В. Н. Пушкін (1967) використовував кінозйомку очей, щоб вивчати участь погляду у вирішенні шахових задач. Рухи очей виявились незалежними від установки: 1- знайти рішення (погляд фіксується в основному на „функціонально значущих пунктах” позиції і мають великі райони дошки, куди погляд взагалі не направляється), 2 – оцінити, чия позиція сильніша (точки фіксації погляду розподіляються по всій дошці; кожний фрагмент позиції, який привертає його увагу, шахіст розглядає приблизно чверть секунди).
Є спостереження про ранні прояви сенсорних асиметрій. У новонароджених та малюків (5 тижнів) у відповідь на звуки відмічена більша активація лівого, а у відповідь на спалах світла – правої півкулі мозку. Викликані потенціали (ВП) на шум і музикальні звуки виражені здебільшого у правій півкулі. Активність правих кінцівок (особливо руки) у немовлят (26 – 33 тижні) зменшувалась при мовленнєвих впливах більше, ніж при музикальних. При прослуховуванні музики збільшується серцебиття в новонароджених, і в сприйманні музики домінує більше ліве вухо. [46]
При дихотомічній пред’яві числових, одиночних пар слів діти 5½, 7½, 9½ і 11½ років починали повторювати ті з них, які були пред‘явлені на праве вухо. З віком збільшується домінування правого вуха за числом вірно повторених стимулів, а ліве вухо домінує у сприйнятті побутових звуків тільки у дітей 11½ років. При порівнянні дітей 7 – 11 років (здорових та глухих) виявилось менше праворуких серед дітей з глухотою, більшість з них однаково добре оволоділи правою та лівою рукою. [43]
Вивчаючи у дітей 6 – 7 і 11 – 13 років ВП при тахістоскопічній пред‘яві 4 контурних зображень, які мали певні схожі риси, Д. А. Фарбер і Т. Г. Бєтєльова прийшли до висновку, що два різних типи пізнання, які притаманні здоровій людині, формуються в онтогенезі неодночасно: „притаманні правій півкулі механізми повного структурного впізнання зображення формуються в період від моменту народження до 5 – 6 - річного віку. Класифікаційний метод впізнання зображень, який реалізується в лівій півкулі мозку дорослої людини, формується протягом онтогенезу значно більш тривалий час” – у віці 14 – 16 років.