Суспільство постає, на його думку, як зібрання більш або менш діяльних особистостей, що взаємопов'язані між собою, в ім'я спільних інтересів і прагнень, родинною спорідненістю та схожістю основних психічних рис. Це зібрання він характеризує як збірну соборну особистість, що об'єднана політичними, правовими тощо спільними інтересами. Прогрес народів, їх цивілізованість і культура залежать від ступеня розвитку особистостей, що входять у це зібрання, від діяльної участі кожної особистості у досягненні загальної мети, у створенні спільних благ. Активна самодіяльна особистість висуває у вільному суспільстві нові плани і нові горизонти, тоді як пасивні особи, що розвиваються в умовах рабства, здатні тільки до повторення й наслідування. В.Бехтерев надає великого значення для самого існування сучасних країн не зовнішнім силам, зокрема і владі, а моральним засадам згуртованості особистостей.
Роль особистості в історичному житті народів зростає в періоди підвищення темпу соціального життя, мирного суперництва народів на терені праці й культури, але особливо — у періоди боротьби зі стихійним лихом або зовнішніми ворогами. В.Бехтерев підкреслює, що «ті суспільства і народи, що мають у своєму середовищі більш розвинутих і більш діяльнісних особистостей, за інших рівних умов збагачуватимуть людську культуру більшою кількістю предметів своєї праці та кращою їх якістю. І навпаки — народ, слабкий за рівнем розвитку окремих особистостей, що складають його як суспільні одиниці, не може захистити себе від експлуатації народів з вище розвинутими особистостями, що утворюють його» [22, с. 310].
Дуже цікавим є погляд В. Бехтерева на мирну боротьбу народів, яку він розглядав як перевірку, іспит суспільної самодіяльності особистостей, з яких складається народ. У цьому мирному змаганні теж перемагає той народ, який сильніший розвитком своїх особистостей. Народ же з нерозвинутим суспільним життям, з придушеними особистостями приречений на розпад та втрату своєї самостійності [22, с. 311].
Отже, у період соціальної кризи, зіткнення народів або воєн роль особистості стає найвагомішою. В.Бехтерев наводить такий історичний приклад, пов'язаний із російсько-японською війною 1904— 1905 pp., яка закінчилася нищівною поразкою Росії. Причину цього вчений вбачає саме в «особистісному чинникові».
Він підкреслює той факт, що в цей час у російському суспільстві панував принцип боротьби під гаслом пасивних особистостей — «Терпіння!», — тоді як у японському суспільстві була проголошена активна боротьба всього народу за життя, за право, за свободу [22, с. 311-312].
Учений відмічає, що в Японії були створені значно сприятливіші умови для діяльності особистості, організоване суспільне життя «більш світлого характеру», особистість не була придушена формалізмом, там «буква закону не торжествувала над смислом», «наука не слугувала предметом дивної іронії, її не женуть звідси бюрократичні відомства». Навпаки — «знання і досвід цінуються там дуже високо й усяке наукове відкриття залучається відразу до справи» [22, с. 312]. Зроблені ним оцінювання й узагальнення зберегли свою соціально-психологічну цінність на все XX століття.
Великий лікар, фізіолог, психолог і соціолог усвідомлює надзвичайну складність взаємовідношень між особистістю і суспільством, у якому вона виявляється. Але він підкреслює, що заперечення особистості у суспільствах, побудованих на засадах рабства, деспотизму влади, релігійного догматизму, придушення і консерватизму науки, де панують розпуста багатством, аморальність звичаїв у всіх її формах, несе в собі зародок розпаду суспільства.
На відміну од цього, широка, правильно організована на засадах самоврядування і вільно обраного представництва суспільна діяльність, за умов вільного змагання, вільного обміну думок, гласної критики, суспільного контролю, є найкращою школою виховання, розвитку, розквіту особистості, розгортання її моці, творення народного характеру. Але це може бути результатом тривалої і наполегливої праці всього суспільства та його членів.
В.Бехтерєв робить висновок: «Вільний розвиток суспільної діяльності є найкращою гарантією правильного і здорового розвитку особистості» [22, с. 315].
Концептуальні погляди В.Бехтерева на особистість справили величезний вплив на розгортання подальших психологічних досліджень особистості, що були проведені його учнями, послідовниками та прихильниками, такими як ОЛазурський, В.Мясищев, БАна-ньєв, С.Рубінштейн, ОЛеонтьєв, К. Платонов та ін.