2 – автотранспорт і вузли (запасні частини) до нього, меблі; електронні оптичні, електромеханічні пристрої і інструменти, інші машини для автоматичної обробки інформації, інформаційні системи,телефони, мікрофони, рації, інше офісне обладнання;
3 – любі інші основні фонди, які не включені в групи 1 і 2.
Згідно з П(С)БО 7 та Інструкцією №291 "Про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій" до ОЗ належать матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів і послуг, надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації), який перевищує 1 рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік). У визначенні нічого не говориться про мінімальну вартість предметів, що не включається при придбанні (спорудженні, виготовлені) до складу ОЗ. Проте підприємства мають право самостійно встановлювати границю вартості предметів, які входять до складу малоцінних необоротних активів.
Відповідно до П(С)БО 7 у визначенні ОЗ присутнє поняття "використовуються для здійснення соціально-культурних функцій", що дозволяє говорити про те, що ОЗ невиробничого призначення відповідно до П(С)БО 7 належать до ОЗ для цілей фінансової звітності.
На сьогодні П(С)БО 7 дозволяє підприємству самостійно визначати, що відносити до ОЗ, а що ні, виходячи з того, що ніхто не забороняє підприємству прийняти рішення про зарахування до складу ОЗ саме тих видів МШП, котрі найбільш відповідають цьому поняттю з економічної точки зору.
Як і будь-який актив, ОЗ відображається в балансі при додержанні двох умов:
- існує імовірність одержання економічних вигод від його використання;
- оцінка ОЗ може бути достовірно визначена.
Відносно імовірності одержання економічних вигод підприємство має визначити цілі використання такого ОЗ.
Виходячи з визначення ОЗ за П(С)БО 7, такими цілями є:
- використання ОЗ в процесі виробництва;
- використання ОЗ в процесі поставки товарів, виконання робіт і надання послуг;
- використання ОЗ для надання в оренду іншим особам;
- використання ОЗ для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій.
Що стосується можливості достовірної оцінки виходячи з положень П(С)БО 7 та Інструкції №291, то підприємству слід використовувати дві оцінки вартості ОЗ: історична собівартість, справедлива вартість.
Історична собівартість ОЗ визначається на рівні первісної оцінки ОЗ, котра включає в себе:
- фактичну вартість об'єкта основних фондів;
- вартість усіх податків і зборів, що включаються до ціни товару, за винятком ПДВ;
- витрати на транспортування;
- витрати на державну реєстрацію;
- витрати, пов'язані безпосередньо з приведенням об'єкта в робочий стан (витрати на підготовку будівельного майданчика, початкові та заготівельні витрати, пов'язані з придбанням ОЗ, витрати на страхування, витрати на установлення, монтаж і налагоджування, витрати на оплату послуг спеціалізованих підприємств і фахівців, включаючи прямі витрати на оплату праці працівників, пов'язаних з процесом введення ОЗ в експлуатацію) тощо.
Не включаються до складу первісної вартості ОЗ і відображаються у складі витрат:
- витрати на сплату відсотків за кредит, залучений для купівлі ОЗ;
- понаднормативні суми відходів;
- понаднормативні витрати на оплату праці;
- загальногосподарські витрати.
Під справедливою вартістю ОЗ розуміється вартість ОЗ, котру може бути отримано в операціях обміну між поінформованими, зацікавленими і незалежними сторонами. Згідно з додатком до П(С)БО 19 справедлива оцінка ОЗ визначається таким чином:
- земля і будівлі - ринкова вартість;
- машини і обладнання - ринкова вартість, а у разі відсутності даних про ринкову вартість - переоцінена вартість (сучасна собівартість придбання) за вирахуванням зносу на дату оцінки;
- інші основні засоби - переоцінена вартість (сучасна собівартість придбання) за вирахуванням суми зносу на дату оцінки.
Як ринкова вартість, можуть бути використані дані про біржову вартість, дані прайс-листів тощо. Таке твердження ґрунтується на принципі обачливості, згідно з яким методи оцінки, застосовувані в бухгалтерському обліку, мають запобігати завищенню оцінок активів.
Як переоцінена вартість (вартість їх відтворення в сучасних умовах і цінах) може виступати експертна оцінка ОЗ, здійснена незалежними експертами.
Виходячи з вимог Інструкції №291 зарахування на баланс ОЗ, придбаного за грошові кошти або спорудженого підрядним способом, здійснюється за його первісною вартістю (історичною собівартістю), а справедлива оцінка застосовується при проведенні переоцінки такого ОЗ, при спорудженні ОЗ власними силами, при одержанні ОЗ безоплатно або як внеску до статутного фонду, а також при здійснення бартерних операцій з ОЗ.
Оцінка споруджуваного власними силами (господарським способом) ОЗ проводиться із застосуванням історичної собівартості. При цьому первісна вартість включає до себе прямі та накладні витрати, пов'язані з таким спорудженням. Не включаються до складу первісної вартості такого об'єкта понад нормовані відходи, понад нормовані витрати на оплату праці та відсотки за кредит, залучений до такого спорудження. Також історична собівартість такого об'єкта не повинна перевищувати його справедливої оцінки. Крім того, додатна різниця між історичною і справедливою вартістю відноситься до складу витрат підприємства і відображається у Звіті про фінансові результати.
Згідно з П(С)БО 7 існує такий різновид ОЗ, які обов'язково потребують часу для підготовки їх до використання за призначенням або реалізації. Такі об'єкти відносяться до кваліфікованих активів. Наприклад, кваліфікованими активами є будівлі і споруди, які споруджуються на замовлення спеціалізованими підприємствами.
При формуванні собівартості кваліфікованих активів витрати на сплату відсотків за кредит, залучений для виготовлення кваліфікованих активів, включаються до складу його первісної вартості.
У процесі господарської діяльності можливе проведення ремонтів, модернізацій та інших видів робіт з ОЗ. Відповідно до П(С)БО 7 в тому випадку, якщо підприємство проводить ремонт ОЗ, у результаті чого планується відновити його первісний ресурс, то незалежно від величини витрат на такий ремонт підприємство не збільшує балансову вартість ОЗ, а відображає такі витрати у складі витрат звітного періоду.
Якщо такі роботи передбачають модернізацію або інше поліпшення об'єкта ОЗ, у результаті яких передбачається, що функціональні можливості об'єкта покращаться, в результаті чого зростуть економічні вигоди від його використання, сума витрат на такі поліпшення збільшує балансову вартість такого об'єкта.
У процесі господарської діяльності підприємство згідно з П(С)БО 7 має право проводити переоцінки (дооцінки, уцінки), в тому випадку, якщо балансова вартість об'єкта істотно відрізняється (більше ніж на 10%) від його справедливої вартості. Якщо в результаті переоцінки балансова вартість об'єкта збільшується (дооцінка), сума дооцінки відображається в статті "Інший додатковий капітал". Якщо в результаті переоцінки балансова вартість зменшується (уцінка), сума уцінки відображається як витрати.
Перевищення суми попередніх уцінок над сумою попередніх дооцінок залишкова вартість об’єкта ОЗ при черговій дооцінці вартості цього об’єкта ОЗ входить у состав доходів звітного періоду з відображенням різниці між сумою чергової (останньої) дооцінки залишкової вартості об’єкта ОЗ і вказаним перевищенням у складі другого додаткового капіталу.
Перевищення суми попередніх дооцінок над сумою попередніх уцінок залишкової вартості об’єкта ОЗ при черговій уцінці залишкової вартості цього об’єкта ОЗ направляється на зменшення другого додаткового капіталу з включенням різниці між сумою чергової (останньої) уцінки залишкової вартості об’єкта ОЗ і вказаним перевищенням у видатках звітного періоду.
Отже, весь вищевикладений матеріал базується на П(С)БО 7 "Основні засоби", а також на деяких положеннях МСБО.
1.2 Документальне оформлення основних засобів
Перехід на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку спричинив зміни в обліку необоротних активів підприємства. Зокрема, значні зміни сталися в обліку основних засобів у зв'язку з набранням чинності П(С)БО 7 "Основні засоби", яке затверджене наказом Мінфіну України №92 від 27.04.2000 р., зареєстроване Мінюстом України 18.05.2000 р. за №288/4509 та набрало чинності з 1 липня 2000 року. З введенням у дію цього стандарту додалося роботи постійно діючим інвентаризаційним комісіям, оскільки на них покладаються обов'язки зі встановлення вартісних ознак предметів, що входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів (п. 5 П(С)БО 7).
Підприємства повинні: вибрати один із п'яти методів нарахування амортизації, викладених у п. 26 П(С)БО 7, плюс метод, який використовувався до введення в дію сьомого стандарту; в разі необхідності - провести переоцінку окремих об'єктів основних засобів, якщо їх залишкова вартість значно (більш як на 10 відсотків) відрізняється від справедливої вартості на дату балансу (див. пункти 16 - 21 П(С)БО 7).
Окремою "подією" для підприємства є визначення строку корисного використання (експлуатації) основних засобів (див. пункти 23 - 25 П(С)БО 7). У бухгалтерській пресі з'явилися різні міркування щодо того, хто (бухгалтер, інженер-експлуатаційник, керівник підприємства) повинен визначати такі строки. На мою думку, така робота (за умови фахового (а отже, ефективного) підходу до використання основних фондів) не до снаги спеціалісту якогось певного профілю.
Для здійснення таких розрахунків потрібні знання не тільки економічних процесів на підприємстві. Треба досконало знати технічні характеристики об'єкта амортизації і специфіку технологічних процесів, в яких задіяні ті чи інші об'єкти основних засобів, потрібен постійний маркетинг ринку продажів щодо нових розробок машин і устаткування з подібними характеристиками. І врешті-решт - потрібні неабиякі знання вищої математики. Таких вундеркіндів серед українського люду (а не те що на якомусь конкретному підприємстві) замало для того, щоб одноособово виконати колосальні обсяги робіт, які на нас звалилися з волі надто старанних, над природно завзятих і надміру запобігливих "реформаторів".