У самому загальному вигляді страх умовно класифікують на ситуаційний (виникаючий у незвичайних ситуаціях) і особистісно обумовлений (зумовлюваним характером людини тривожною помисливістю). Страх буває реальний й уявлюваний, гострий і хронічний. Прийнято виділяти також вікові страхи, поява яких найчастіше збігається з певними змінами в житті дитини, інакше кажучи, вікові страхи є відбиттям особистісного розвитку дитини. Страхи умовно можна розділити на ситуаційні й особистісно обумовлені. Ситуаційний страх виникає в незвичайної, украй небезпечної або обстановці, що шокує дитину. Особистісно обумовлений страх визначений характером людини, наприклад його схильністю до переживання тривоги, і може з'являтися в новій обстановці або при контактах з незнайомими людьми. І в страху, і в тривозі є загальний емоційний компонент у вигляді почуття хвилювання й занепокоєння, тобто в них відображається сприйняття погрози або відсутність почуття безпеки. Вікову періодизацію формування почуттів і появи страхів у дітей описує Т.А. Даніліна [5].
1.2. Вікові особливості страху
Причинами страху можуть бути події, умови або ситуації, що є початком небезпеки. Як указує Боулби, причиною страху може бути або присутність чогось, що забезпечує безпека. Страх може мати своїм предметом якої-небудь людини або об'єкт. Іноді страх не зв'язаний ні із чим конкретним, такі страхи переживаються, як безпредметні. Страх може викликатися стражданням. Це пов'язане з тим, що в дитинстві сформувалися зв'язки між цими почуттями.
Причини страху можуть бути розділені на 4 класи:
1. Уроджені детермінанти.
Грей розділив всі причини страху на 4 категорії: інтенсивність, новизна, еволюційно-вироблені сигнали небезпеки, причини, що виникають у соціальному впливі.
Біль і голосний звук є прикладами занадто інтенсивних стимулів, а незнайомі особи або предмети іноді викликають страх через свою новизну. Грей розглядав недолік стимуляції або відсутність стимулу в очікуваному місці й у часі як певний вид нового стимулу. Будь-які ситуації, що загрожують значній частині членів виду протягом тривалого часу, є еволюційно виробленими сигналами небезпеки.
Боулби виділив уроджені детермінанти страху, які він називає «природними стимулами і їхніми похідними». Похідні стимули, очевидно, скоріше піддані видозмінам у досвіді, чим природні. Природними стимулами страху є: самітність, невідомість, раптове наближення, раптова зміна стимулу, висота й біль. Стимули страху включають: темряву, тварин, незнайомі предмети й незнайомих людей. Як Боулби, так й інші автори показали, що природні стимули страху зв'язані з віком, тобто залежать від процесів розвитку й дозрівання. Наприклад, ряд дослідників показали, що страх перед незнайомими людьми не може виникати в перші місяці життя тому, що в дитини ще не розвилася здатність відрізняти знайомі особи від незнайомих. Ця здатність виникає десь між 6-и 9-місячним віком і саме в цьому віковому періоді відзначається максимальний страх перед чужими.
Боулби вважав самітність найбільш глибокою й важливою причиною страху. Він також показав інші природні стимули страху, наприклад, невідомість і раптові зміни стимуляції лякають значно сильніше, якщо вони з'являються на тлі самітності.
2. Культурні детермінанти страху.
Культурні детермінанти страху майже винятково є результатом научіння. Так, навіть неголосний сигнал повітряної тривоги може викликати страх. Боулби вважає, що багато культурних детермінантів страху можуть при ближчому розгляді виявитися пов'язаними із природними детермінантами, замаскованими різними формами неправильного тлумачення, раціоналізації або проекції. Острах злодіїв, наприклад, або привидів, може бути раціоналізацією страху темряви, страх перед влученням блискавки – раціоналізацією страху грому.
Речмен дає прекрасний опис процесів научіння культурним детермінантам страху. Традиційною в поясненні цього процесу є концепція травматичного обумовлене, відповідно до якої подія або ситуація, які викликають біль, можуть викликати страх незалежно від наявного відчуття болю.
3. Проблема диференціації страху від інших емоцій.
Більше ретельний аналіз проблеми можна знайти в Боулби. Він перераховує ряд спостережуваних експресивних і моторних актів, які, на його думку, можна розглядати, як індикатори страху. «Вони включають обережне придивляння в сполученні із придушенням рухів, перелякане вираження особи, а також пошуком контакту з ким-небудь». Боулби запропонував 4 підстави для об'єднання різних форм поведінки в поведінковий синдром страху:
а) багато хто, якщо не всі, прояви страху мають тенденцію виникати одночасно або послідовно,
б) події, які викликають одну з них, звичайно викликають й інші,
в) більшість із них, якщо не всі, виконують єдину біологічну функцію захисту,
г) при самозвіті випробувані вказують на них, як на прояв страху.
Черясворт також запропонував перелік індикаторів страху. Він додав, що страх може супроводжуватися або за ним може випливати обережне дослідження або навіть посмішка, сміх.
Робота Кагана, присвячена розвитку негативного афекту в дітей, дає більше диференційований аналіз афектів. Він затверджує, що існує 4 «стани страждання», які називаються страхом. По Кагані причинами «стану страждання» є:
а) неасимільована розбіжність,
б) передбачення небажаної події,
в) непередбачуваність,
г) визнання невідповідності між поглядами і поведінкою,
д) визнання дисонансу між поглядами.
Потяга й гомеостатичні процеси як причини страху.
Потяг і збереження гомеостазиса становлять менш важливий клас причин страху. Потяг стає важливим, коли він зростає настільки, що починає свідчити про певний дефіцит і викликає емоцію. В деяких з таких випадків викликаною емоцією є страх.
Як вказувалося вище, біль, поза залежністю від її причин, може викликати страх. Страх може підсилювати біль, але він може також активізувати реакції, пов'язані з рятуванням від подальшого болю.
Інші емоції як причини страху.
У принципі будь-яка емоція може викликати страх. Подібність нейрофізіологічних механізмів з емоцією страху приводить до того, що вони часто є активаторами. Як затверджує Томкінс, «раптове звільнення від тривалого й сильного страху, якщо воно повне, приводить до радості, якщо неповне до порушення». Підтвердження зв'язку між страхом і порушенням можна знайти в Бал у її роботі, присвяченій гіпнотично викликаному страху. Вона показала, що випробувані, що переживають страх, виявилися в конфлікті між бажанням досліджувати й бажанням урятуватися. Вона розглядає це як доказ двоїстої природи страху. Теорія диференціальних емоцій інтерпретує конфліктне поводження як результат поводження між страхом й інтересом.
Когнітивні процеси.
Являють собою найбільш загальний вид причин страху. Наприклад, страх якого-небудь певного об'єкта може бути викликаний уявним відтворенням у пам'яті або антиципацією. Спогад або передбачення страху саме по собі є достатнім для того, щоб викликати страх.
Багато акушерів і психологів бачать схильність до дитячого неврозу страху в емоційному стані матері під час вагітності. Негативний вплив на дитину робить погроза викидня. Занепокоєння за власне існування на гормональному рівні, випробуване дитиною в період внутрішньоутробного розвитку, створює передумови для наступних проявів тривожності на психологічному рівні. Така дитина надалі буде швидше, глибше й гостріше відчувати страх. Також на появу дитячих страхів впливає протікання самих пологів: ускладнення, неможливість народити власними силами, асфіксія.
Дитячий невроз страху може бути спадкоємним захворюванням, що передаються всім членам однієї сім'ї. Тут мається на увазі спадкування типу нервової системи і її особливостей, межполушаровой асиметрії головного мозку. Наприклад, випадок коли в сім'ї, де мати страждала нав'язливим страхом забруднень (мізофобія), постійно мила руки, без кінця прала білизну, з'явилася дочка, що кілька разів уживала спроби суїциду в підлітковому віці. А суїцид - теж страх, страх перед життям.
Існують внутрішньосімейні причини, що сприяють формуванню невротичної особистості: невдоволення батьків статтю своєї дитини; пізня дитина; сімейні конфлікти; неповні сім'ї.
Часто звертаються за консультацією батьки, незадоволені статтю дитини. У таких випадках у дитини високий рівень тривожності: йому прищеплюють якості, які йому не повинні бути властиві.
Крім цього, існує залежність між віком матері й страхами в дитини. Якщо мати в момент народження дитини була старше 35 років, то його тривожність неминуче підвищується.
У конфліктних сім'ях дуже часте невдоволення між батьками виливається на дитину. Часом маленька істота відчуває провину за ці конфлікти, боїться виявитися їхньою причиною.
Як не дивно, але в сім'ях, де папа більше активний, чим мама, у дитини невроз страху практично ніколи не розвивається. І навпроти, у сім'ях, де активна мама, картина протилежна.
Тривожні діти можуть бути в неповних сім'ях. Дитині (як хлопчикові, так і дівчинці) не вистачає зразка поводження представника чоловічої статі. Відсутність стереотипу в цьому випадку спричиняє страх, що поширюється на всіх чоловіків. Тому дитині для нормального розвитку обов'язково необхідний зразок чоловічої поведінки. У цій якості може виступати дідусь, дядько або будь-який близький родич.
Витрати виховання
На появу дитячих неврозів страху впливає так званий егоїзм батьків стосовно дитини, неодноразово описаний у літературі. До даного розповсюдженого явища можна віднести наступні негативні аспекти виховання.