2.3. Теорія перинатальних матриць
Відомий психіатр С.Гроф, систематизувавши результати великої кількості емпіричних досліджень, створив теорію перинатальних матриць (1985). Разом зі вже наведеними концептуальними підходами до аналізу психопатології дана теорія допомагає в розкритті багатьох механізмів насильних і жорстоких дій, які раніше здавалися непридатними до осмислення. Концепція Фрейда про виникнення агресивності допомагає зрозуміти деякі закономірності її формування на біографічному рівні життєвої історії індивіда. Це стає можливим при детальному дослідженні і співставленні подій, що сталися вже після народження: мова йде про перші місяці і роки життя. Проте, крім біографічного етапу розвитку психіки, існує і такий її період, який включає в себе всі події родового процесу, в яких людина приймає участь ще до своєї появи на світ. Констатуючи безсумнівний факт специфічності для людини інстинкту злісної руйнівності і тенденцію до її зростання С. Гроф відзначає, що з допомогою існуючих теорій агресії, в т.ч. і психоаналітичних, неможливо пояснити потужність цих імпульсів. Звичайно, в деяких випадках ця потужність прямо пов’язана або з психічною хворобою (шизофренією, епілепсією, і т.д.), або з травмуючими біографічними подіями дитячого віку. Проте в більшості випадків таких підстав не знаходиться, але менше з тим ми все-одно бачимо явну невідповідність сили агресії і причини, що її викликала.
Теорія перинатальних матриць застосовна в основному до агресії, що витікає з руйнівного садистського інстинкту. Так звана інстинктивна, доброякісна агресія (за Е.Фромом) відноситься до психологічно зрозумілих реакцій і в більшості випадків не вимагає додаткового пояснення з точки зору глибини мотивації. На відміну від захисно-агресивних вчинків садистська жорстокість не може бути повністю виправдана ні з позицій теорії конфліктів, ні з позиції психоаналітичної теорії. С. Гроф бачить витоки величезної потужності руйнівних імпульсів в специфіці родової травми. Вона включає в себе, в т.ч., стискання родових шляхів під час акту родів, що згодом знаходить своє відображення в такому агресивному феномені, як «задушливий гнів». В процесі біологічного народження плід проходить декілька стадій, долаючи опір родових шляхів, відчуваючи важкий фізичний і емоціональний стрес. В акті народження проходить безсвідомий запис всіх цих переживань, який в подальшому може реактивуватися і виливатися в агресивні імпульси, які створюють небезпеку для життя самого індивіда і його оточення. Людина, таким чином, народжується вже маючи нескінченний запас агресивності. В теорії Грофа знаходить своє пояснення те дивне на перший погляд поєднання тривожного, екстатичного і садистичного компонентів, яке проявляється при паталогічній агресії важкого ступеня. Тривога і страх на безсвідомому рівні супроводжують прохід родовими шляхами, і виникають внаслідок здавлювання плоду родовим каналом і, відповідно, «передчуття можливої загибелі». Сам процес подолання перешкод родового каналу супроводжується кумуляцією енергії і агресивним компонентом. Прорив з родового каналу назовні, «вихід на свободу», пов’язані з почуттям задоволення і радості, відчуттям збереження життя, його продовження, що складає стрижень сексуальності.
2.4. Фрустраційна теорія
Згідно до цієї теорії в основі агресії лежить реакція подолання перешкоди на шляху досягнення людиною якоїсь ідеї. Фрустрацією вважають таку як перешкоду людській діяльності, яка викликає складний емоційний стан, що включає в себе подавленість, тривогу, розгубленість. Вперше цю теорію сформулював Д.Долард (1939), який вважав, що між фрустрацією і агресією існує тісний зв’язок: фрустрація веде до агресії, а сама агресія виникає тільки слідом за фрустрацією. Така схема, при її здавалося би повній очевидності і логічності, несе на собі відчуття схематичності і спрощеності. Поведінка людини, її реакція на зміни зовнішньої ситуації, визначається сукупністю різних факторів, і фрустрація являється лише одним з них.
Багато, наприклад, залежить від того, в якому саме світлі, з яким саме психологічним знаком уявляє собі та чи інша особистість ту ситуацію, що блокує її бажання. Основоположники даної теорії також визнавали необхідність внесення в неї суттєвих поправок і відступу від спрощеного погляду на цю проблему. Так, Н. Міллер вказував, що агресія може бути тільки одним з варіантів відповіді особистості на фрустрацію. Остання породжує цілий ряд можливих алгоритмів поведінки, а тому необхідні й інші додаткові фактори для того, щоб з цього ряду була вибрана саме агресивна модель поведінки. В той же час – агресивні феномени поведінки виникають дуже часто і без будь-якого моменту фрустрації. Правда переважно це стосується тих випадків, коли агресія являє собою не стільки клінічний, як соціальний феномен, пов’язаний з такими моделями поведінки, які мають принести користь індивіду, або які пов’язані з виконанням професійних обов’язків (наприклад в армії чи в силових структурах). В цих випадках говорити про фруструючий вплив жертви можна тільки з певною долею умовності: об’єкт агресії тут набуває відстороненого характеру і стосується особистості в тісному взаємозв’язку з іншими значимими мотивами поведінки – такими як відчуття обов’язку чи відчуття власної вигоди…
2.5. Біхевіоризм і агресія
Прихильники біхевіористського підходу до вивчення агресивних феноменів головне значення надають паталогічним механізмам людської поведінки. Пояснюючи придушення агресії, вони говорять про блокаду інструментальної поведінки. Акцентуючи таким чином увагу на законах поведінки як таких, вони говорять про агресивні звички. Ці звички формуються в результаті частої і тривалої дії агресивних стимулів і автоматизованої агресивної відповіді особистості. Вони сприяють тому, що після їх закріплення поведінка людини набуває тенденційно агресивного характеру, будь-яка ситуація, яка викликає емоційний дискомфорт, стає для неї ворожою, а адекватна диференціація ситуацій стає практично неможливою. В рамках біхевіорального підходу основну увагу слід приділяти аналізу факторів засвоєння і закріплення агресивної поведінки. Ця теорія особливо підкреслює роль так званого соціального научіння, яке передбачає засвоєння відомих і перевірених механізмів практичної діяльності. Теорія научіння являється найбільш оптимістичною в порівнянні з іншими теоріями виникнення агресії – в ній основне значення приділяється соціальним моментам формування людської поведінки. А оскільки ці фактори являються зовнішніми по відношенню до індивіда, то можна припустити, що їх усунення буде запобігати процесу зародження і закріплення агресивних актів поведінки. Теорія научіння, не дивлячись на явний соціальний нахил і недооцінку біологічних причин агресії, викликає проте деякий інтерес – оскільки в ній особливу роль і становленні стереотипів поведінки відіграють соціальні моменти.
3.Соціально-психологічні аспекти агресії.
Усі ці, перераховані вище теорії агресії, володіють проте в тій чи іншій мірі одним суттєвим недоліком – вони розглядають людину або як відірвану від соціального оточення особистість, що постійно бореться з ворожим для неї зовнішнім світом, або – тільки як біологічну істоту, не набагато більш розвинутішу за тварин у дикій природі. А проте людина – істота, що живе серед інших людей, і багато що з її поведінки може бути викликано саме цими, соціальними чинниками. З точки зору проблеми соціалізації агресивні вчинки зумовлені в основному наступними факторами: умовами життя, наслідком виховання і впливу засобів масової інформації, конфліктами з різними суспільними інститутами, можливістю легкого доступу до тих чи інших атрибутів жорстокої поведінки (наприклад можливість легкого придбання зброї), безробіттям, алкоголізмом, наркоманією. Також на формування агресивної поведінки здійснює свій вплив фактор матеріального достатку – мається на увазі той вплив, який здійснює на життєву філософію рівень матеріального достатку сім’ї. Він полягає в тому, що в розвинутому суспільстві індивіди з бідних сімей, порівнюючи своє положення в суспільстві з тим, яке мають їхні багаті знайомі, отримують певний заряд неприязні, опозиції і ненависті як до цих знайомих, так і до тих суспільних інститутів в цілому, які допустили, на їхню думку, таку кричущу несправедливість. Соціальні проблеми також можуть виявляти свій вплив і на формування дитячої і підліткової агресивності у вигляді поганого харчування матері в період вагітності, відсутності засобів для отримання освіти. Володіння зброєю так само сприяє збільшенню потенціалу агресивності, а деякі автори вважають, що однією з найважливіших ланок в формуванні агресії є вплив засобів масової інформації.
А проте, дійсно розглядаючи людину як істоту, що живе серед інших людей, напевно слід в першу чергу звернути увагу навіть не стільки на можливий негативний вплив соціальних умов, як на саму можливість отримання нею бажаного для себе результату. Саме це – результат, на думку творця теорії функціональних систем академіка Анохіна [3], і є кінцевою ціллю діяльності будь-якого живого організму. З іншого боку, з точки зору рефлекторної теорії, – на будь-яку зміну зовнішніх умов живий організм може реагувати лише одним з трьох можливих способів: адаптацією – пристосуванням до цих умов, втечею – уникненням небезпечної ситуації, чи нарешті – боротьбою, створенням нових умов. І якщо для тварин кожен з цих пунктів в більшій чи меншій мірі відповідає можливості реалізації її природних інстинктів і залежить в основному лише від умов її існування та набутого нею власного життєвого досвіду (умовних рефлексів), то людина, живучи в цивілізованому суспільстві, в більшій мірі змушена включати в реалізацію таких своїх планів бажання і волю інших людей. А тому, відповідно, якщо для тварин в дикій природі реалізація їхніх життєвих програм залежить в основному або від ареалу їхнього існування, або від перебігу кліматичних умов, то для людини таке відчуття фрустрації і подавленості, яке дуже часто й призводить до виникнення агресії, може утворюватися саме внаслідок неможливості отримати щось бажане для себе через відмінну від її власної, волю інших людей. Певним виходом з цієї ситуації стає намагання якимсь чином здобути владу над іншими людьми, підкорити їх собі. Акцентуація саме на такому аспекті людської діяльності стала основою індивідуальної психології Альфреда Адлера[1; 2]. Про подібне прагнення, і до того ж прямо протилежне до вияву агресивної поведінки, говорив в США на початку минулого століття Дейл Карнегі [6]. А тому, якщо поєднати одне – концепцію Анохіна в прагненні людини, як і будь-якого іншого живого організму, отримувати заздалегідь спланований нею результат, з іншим – необхідністю використання нею для цього інших живих організмів (людей), ми отримаємо один дуже цікавий висновок: таку наперед сплановану діяльність людини, яка буде спрямовуватись нею на отримання настільки сприятливого становища, яке б дозволяло їй вміло і вдало використовувати інших людей в своїх цілях. Що, проте, передбачає два взаємовиключних результати: або їхнє використання на основі взаємної вигоди, або – маніпуляцію ними. І оскільки поняття взаємної вигоди завжди передбачає необхідність щось і самому робити для інших – цей шлях завжди сприймається як важчий і не настільки привабливий, як все те ж прагнення підчинити інших своїй волі, що й призводить в результаті до тієї «війни всіх проти всіх», яку в свій час так яскраво описував ще Томас Гоббс, і квінтесенцією якої для нас стали тепер погляди Еріха Фрома: