Інше основне теоретичне положення - про безперервність руху матерії - знаходить своє методологічне відбиття в принципі розвитку, який займає одне з важливих місць в арсеналі світоглядного й методологічного обгрунтування науково-теоретичної та експериментальної діяльності.
Принцип розвитку ставить певні вимоги до побудови будь-якого наукового знання. Він вимагає, щоб при формуванні цього знання в ньому найбільш повно й всебічно відбивались об'єктивні процеси становлення і розвитку об'єкта вивчення, його суперечливий характер, різні кількісні зміни і переходи з одного якісного стану в інший. У межах принципу розвитку знаходять обгрунтування важливі методи наукового дослідження, що застосовуються в різних науках.
Таким чином, методи наукового пізнання, закони й форми пізнавального процесу найтісніше пов'язані з природою предметів та явищ буття, із закономірностями їх розвитку. Цей зв'язок полягає в тому, що самі методи наукового пізнання створюються й розробляються на основі глибокого знання й всебічного врахування об'єктивних закономірностей предметів та явищ, що вивчаються. Визначальними положеннями цього знання виступають методологічні принципи наукового пізнання, які водночас з цим є основою для розробки й обгрунтування адекватних методів наукового пізнання.
Безумовна єдність теорії й методу випливає з положення про єдність діалектики, логіки та теорії пізнання. Оскільки закони діалектики є не лише законами розвитку буття, а й законами розвитку і мислення, законами пізнання людиною буття, оскільки діалектика, логіка й теорія пізнання в своїй основі збігаються між собою, то і метод наукового пізнання має відображати не абстрактні (або не лише нормативні) правила науково-дослідної процедури, відірвані від закономірностей розвитку матеріальної дійсності, а бути універсальним за характером, що дає змогу суб'єкту пізнання проникнути в сутність цієї дійсності, розкрити її внутрішні об'єктивні закономірності.
Пізнані закономірності становлять об'єктивний бік методу, а правила, що виникають на їх основі, прийоми дослідження й перетворення явищ - його суб'єктивний бік. Самі по собі об'єктивні закономірності не є методом. Необхідно створити на їх основі прийоми подальшого пізнання й перебудови дійсності. Метод безпосередньо фіксує те, що є в об'єктивному світі, і те, яких правил людина повинна дотримуватись у процесі і пізнання й практичних діях.
Таким чином, метод пізнання можна визначити як спосіб здійснення особливого типу діяльності, спрямований на певну мету, адекватний своєму предмету. Ця адекватність забезпечується тим, що уособленням методу одержання нових знань є вже набуті знання.
Свідоме використання знань для подальшого пізнання через формування певних методів можливе тоді, коли існують знання й відомі закони їх застосування. Це вимагає розгорнутих уявлень про предмет дослідження, який стає діалектично пов’язаним з методом дослідження. З одного боку, новий предмет дослідження вимагає розробки нового методу дослідження, з другого, - отримати з допомогою нового методу дані, які надалі включаються в структуру предмета дослідження, змінюючи й доповнюючи його розуміння.
Узагальнюючи наведені вище погляди на природу методу, побудуємо схему, яка проілюструє місцеположення наукового методу в цілісній системі дослідної діяльності, й спробуємо застосувати її для аналізу проблеми розвитку методу в окремій, конкретній науці (в нашому випадку - у віковій та педагогічній психології).
Єдність теорії та методу в конкретних науках, зокрема в педагогічній та віковій психології, має певну специфіку порівняно з функціями теорії та методу в філософії. Тому, поділяючи ті основні принципи у вирішенні питання про єдність теорії й методу, які подаються філософією, розглянемо й деякі особливості взаємозв'язку теорії й методу в психології, що випливають з відмінностей загального й універсального філософського методу від методів окремих наук.
Відмінність між цими методами зумовлена передусім різницею в їх застосуванні.
Філософський метод спрямований на розкриття законів руху людського мислення до істини, в той час як спеціальні методи наук спрямовані на одержання знань про об'єкт дослідження. Інакше кажучи, в окремих науках питання про істинність розглядається не безпосередньо, а опосередковано, шляхом з'ясування питання про відповідність дій правилам дій.
Отже, це відношення є центральною ланкою проблеми методу і теорії в педагогічній та віковій психології.
Цю проблему, що є фундаментальною для психологічної науки, сьогодні можна віднести до числа найменш розроблених.