Рівність позицій у діалозі складається з необхідності для батьків постійно вчитися, бачити світ у самих різних його формах очима своїх дітей.
Контакт із дитиною, як вищий прояв любові до нього, варто будувати, ґрунтуючись на постійному, безустанному бажанні пізнавати своєрідність її індивідуальності[15, с.23].
Прийняття.Крім діалогу для вселення дитині відчуття батьківської любові необхідно виконувати ще одне надзвичайно важливе правило. Психологічною мовою ця сторона спілкування між дітьми і батьками називається прийняттям дитини. Під прийняттям розуміється визнання права дитини на властиву їй індивідуальність, несхожість на інші, у тому числі несхожість на батьків. Приймати дитину - значить затверджувати неповторне існування саме цієї людини, із усіма властивими їй якостями. Насамперед, необхідно з особливою увагою відноситися до тих оцінок, які постійно висловлюють батьки в спілкуванні з дітьми. Варто категорично відмовитися від негативних оцінок особистості дитини і властивих їй якостей характеру. На жаль, для більшості батьків стали звичними висловлення типу: "От безглуздий! Скільки разів пояснювати, негідник!", "Так навіщо ж я тебе тільки на світ народила, упертюх!", "Любий дурень на твоєму місці зрозумів би, як зробити!".
Усім майбутнім і нинішнім батькам варто дуже добре зрозуміти, що кожне таке висловлення, яким би справедливим по суті воно не було, якою би ситуацією ні викликалося, робить серйозну шкоду контакту з дитиною, порушує впевненість у батьківській любові. Необхідно виробити для себе правило не оцінювати негативно самої дитини, а критикувати тільки невірно здійснену дію чи помилковий, необдуманий вчинок. Формула істинної батьківської любові, формула прийняття - це не "люблю, тому що ти - гарний", а "люблю, тому що ти є, люблю такого, який є"[15, с.32].
Але якщо хвалити дитину за те, що є, вона зупиниться у своєму розвитку, як же хвалити, якщо знаєш скільки у неї недоліків? По-перше, виховує дитину не тільки прийняття, чи похвала осудження, виховання складається з багатьох інших форм взаємодії і народжується в спільному житті в родині. Тут же мова йде про реалізацію любові, про творення правильного емоційного фундаменту, правильної почуттєвої основи контакту між батьками і дитиною. По-друге, вимога прийняття дитини, любові до такої, якою вона є, базується на визнанні і вірі у розвиток, а виходить, у постійне вдосконалювання дитини, на розуміння нескінченності пізнання людини, навіть якщо вона зовсім ще мала. Вмінню батьків спілкуватися без постійного осуду особистості дитини допомагає віра в усе те гарне й сильне, що є в кожній, навіть у самій неблагополучній, дитині. Щира любов допоможе батькам відмовитися від фіксування слабостей, недоліків і недосконалостей, направить виховні зусилля на підкріплення всіх позитивних якостей особистості дитини, на підтримку сильних сторін душі, до боротьби зі слабостями і недосконалостями.
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2
1. Під стилем сімейного виховання слід розуміти характерне ставлення батьків до дитини, які застосовують певні засоби й методи педагогічного впливу, що полягають у своєрідній манері словесного звертання та взаємодії.
У психологічний літературі виокремлюють такі стилі сімейного виховання: потуральник, змагальний, розважливий, запобігливий, контролюючий, співчутливий, гармонійний.
На формування стилів сімейного виховання впливають об’єктивні та суб’єктивні фактори, а також генетичні особливості батьків і дитини. На вибір стилю сімейного виховання впливають:
· Типи темпераменту батьків, їхня сумісність;
· Традиції родин, у яких виховувалися самі батьки;
· Науково-педагогічна література, яку читають батьки;
· Рівень освіти батьків.
2. Для дослідження впливу батьківського виховання на розвиток особистості молодшого школяра були застосовані три методики: методика «Який Я?» Г. Н. Осипової, шкала самоповаги М. Розенберга, опитувальник батьківського відношення (ОБВ) А. Я. Варга, В. В. Століна.
3. З метою дослідження впливу стилю батьківського виховання на розвиток особистості молодшого школяра були проведені психодіагностичні методики на десяти респондентах молодшого шкільного віку та їх матерях.
Усього використовувалося три методики - методика «Який Я?» Г. Н. Осипової, шкала самоповаги М. Розенберга, опитувальник батьківського відношення (ОБВ) А. Я. Варга, В. В. Століна. Протоколи дослідження наведено в Додатках.
4.Батьки складають перше суспільне середовище дитини. Особистості батьків грають суттєву роль у житті кожної людини. Специфіка почуттів, що виникають між дітьми і батьками, визначається головним чином тим, що турбота батьків необхідна для підтримки самого життя дитини. А нестаток у батьківській любові - дійсно життєво необхідна потреба маленької людської істоти.
Перша й основна задача батьків - є створення в дитини впевненості в тому, що її люблять і про неї піклуються. Ніколи, ні при яких умовах у дитини не повинні виникати сумніви у батьківській любові. Сама природна і сама необхідна з усіх обов’язків батьків - це ставлення до дитини в будь-якому віці любовно й уважно.
Головна вимога до сімейного виховання - це вимога любові. Але тут дуже важливо розуміти, що необхідно не тільки любити дитину і керуватися любов’ю у своїх повсякденних турботах по відходу за нею, необхідно, щоб дитина відчувала, була впевнена, що її люблять.
Вмінню батьків спілкуватися без постійного осуду особистості дитини допомагає віра в усе те гарне й сильне, що є в кожній, навіть у самій неблагополучній, дитині. Щира любов допоможе батькам відмовитися від фіксування слабостей, недоліків і недосконалостей, направить виховні зусилля на підкріплення всіх позитивних якостей особистості дитини, на підтримку сильних сторін душі, до боротьби зі слабостями і недосконалостями.
ВИСНОВКИ
1. У курсовій роботі проаналізовано основні теоретичні підходи до проблеми дослідження особистісного розвитку молодшого школяра в роботах вітчизняних та зарубіжних психологів. Різні аспекти становлення сім’ї, виконання нею основних функцій, причини розлучень, вплив сімейного мікроклімату на процес сімейного виховання та формування особистості дитини, формування педагогічної культури батьків, проблеми сімейної дисгармонії, сімейних конфліктів досліджували вітчизняні вчені В. Г Алексеєва, Т. Д. Алексеєнко, М. О. Булнов, М. С. Вітер, А. Н. Волкова, С. Г. Голод, Т. Ф. Говорун, О. М. Докукіна, І. К. Гребінников, З. І. Зайцева, І. С. Кон, М. Ф. Мацківський, В. В. Постовий, І. С. Радзинська, М. В. Соловйов, А. В. Харчев, Б. В. Херсонський, О. С. Хромова, Д. Б. Чехот, Л. Н. Чуйко, Ю. О. Якубова, З. В. Янкова.
2. У курсовій роботі надано психологічну характеристику молодшого шкільного віку, вказані основні новоутворення цього періоду, охарактеризована соціальна ситуація розвитку тощо. Зазначено, що в цей період провідним видом діяльності стає навчання. Під час навчання — основної діяльності учнів — якісно і кількісно розвиваються пізнавальні процеси. Вони виявляються у розвитку сприймання. Кількісні зміни полягають у збільшенні швидкості процесу сприймання та кількості сприйнятих об´єктів, розширенні обсягу їх запам´ятовування тощо. Якісні зміни свідчать про зростання пізнавальної ефективності.
3. У курсовій роботі зазначено вплив родинних взаємин на розвиток особистості молодшого школяра. Визначено функції сім’ї, описані основні стилі сімейного виховання, їх достоїнства та недоліки. Сім’я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передавання культурних цінностей від покоління до покоління. З перших днів появи дитини на світ сім’я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домашніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки і діяльності.
4. У курсовій роботі було проведено психологічне дослідження впливу стилю батьківського виховання на розвиток особистості молодшого школяра за допомогою трьох психодіагностичних методик: методики «Який Я?» Г. Н. Осипової, шкали самоповаги М. Розенберга, опитувальника батьківського відношення (ОБВ) А. Я. Варга, В. В. Століна. Порівнюючи дані трьох методик, можна зазначити, що неправильний стиль батьківського виховання впливає на самооцінку дітей. Матері респондентів, що мають низьку самооцінку (респонденти № 4, №5 та №6) занадто їх контролюють, не відчувають єдності зі своєю дитиною, а мати респондента №6 (який має найнижчі показники) ще й привертає занадто багато уваги до його невдач.
Мати респондента №9, який має занадто високу самооцінку, недостатньо контролює свою дитину, не звертає уваги на невдачі дитини, зосереджуючись тільки на досягненнях, тобто виховує свою дитину як «кумира родини», що відобразилось на самооцінці респондента.
5. У курсовій роботі виділено ознаки правильного батьківського виховання, що основане на любові до своєї дитини, баченні в ній особистості, прийнятті її такою, яка вона є. Найголовнішим у взаємопорозумінні між дорослими та дітьми є прагнення до діалогу, коли дорослий розмовляє на одному рівні із дитиною, зважає на її потреби, прислухається до її думок. Для цього батьки повинні переглянути своє ставлення до дітей, подолати емоційний бар’єр, багато працювати над собою.