МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ГІРНИЧИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра філософії
РЕФЕРАТ
з дисципліни: „Соціальна психологія”
на тему: „Психологічні ознаки малих груп та організацій”
Дніпропетровськ 2007
Зміст
Вступ
1. Основні підходи у вивченні малої групи
2. Суть та зміст поняття „мала група”
3. Класифікація малих груп
4. Структура малої соціальної групи
5. Динамічні процеси в малій групі
5.1 Поняття і механізм групової динаміки
5.2 Утворення та розвиток малої групи
5.3 Феномен конформізму
5.5 Групова згуртованість
5.6 Групові конфлікти
6. Лідерство та керівництво в малих групах: загальні поняття й підходи
Висновок
Література
Вступ
Вже на самих ранніх етапах розвитку людського суспільства люди збиралися в групи, щоб забезпечити своє виживання та розвиток. В первісних племенах спільними ритуальними діями та танцями відмічались важливі події і супроводжувались культові обряди; багато давньогрецьких мислителів, в тому числі великий Сократ, зверталися до групової форми філософствування, для того щоб перевірити свої ідеї про природу Всесвіту та людського роду; середньовічні монахи об’єднувались в релігійні ордени, аби очистити душу і осягнути Божественну сутність. Ці ранні форми об’єднання уже мали в собі зачатки тенденції до роботи в групі які спостерігаються в сучасній соціальній психології. Однак, при тому що, тяжіння до різного роду груп було притаманно людям на протязі всієї історії людства, зв’язок давніх походів з сучасними методами навмисного використання груп, що мають задачу цілеспрямованого впливу на особистість, лише недавно стала предметом науково – психологічного дослідження.
В структурі проблем соціальної психології проблеми малої групи, безперечно займають особливе місце, це не тільки найстаріша але без перебільшення можна сказати, найбільш інтенсивна область соціальної психології, що розробляється.
Стрімкий ріст дослідження проблем малої групи пояснюється слідуючи ми причинами:
1 Логіка розвитку соціально – психологічної науки підвела науковців до необхідності визнання того безперечного факту, що неможливо адекватно вивчати особистість, пояснювати своєрідність її складних життєвих проявів поза того соціального та психологічного оточення, в якому вона живе і розвивається. А таким оточенням, або середовищем є саме мала група.
2. Виявлення закономірностей функціонування малих груп сприяє кращому розумінню процесів, які значно менше доступні безпосередньому емпіричному вивченню. Адже соціальні групи – це не просто мікросистеми. В значній мірі вони є суттю мікросхеми великих організацій.
3. Дослідження малих груп орієнтовано на різноманітні сфери соціальної практики і проблеми ефективності організації та управління людьми.
4. вивчення малих груп дозволяє розкрити механізми соціальної регуляції поведінки людини і на цій основі розробити адекватні цілям і задачам суспільного розвитку соціальні технології управління.
1. Основні підходи у вивченні малої групи
Аналіз і систематизація соціально – психологічних знань стосовно малої групи дає змогу відокремити низку підходів і напрямків у вивченні феноменів соціальної групи. так Р. Кричевський та О. Дубовська називають чотири дослідницьких підходи, параметричну концепцію, соціометричний напрям, які склалися в російській груповій психології. Г. Андреєва наголошує на трьох напрямках розвитку соціально – психологічної думки в Західній Європі і США: соціометричному, соціологічному та школі „групової динаміки”. Є й інші класифікації підходів, відповідно до яких, окрім названих, виокремлюють психоаналітичний та інтеракціонистський напрям.
Стисла характеристика напрямів у вивченні малої групи.
1. Діяльнісний підхід - заснований на принципі діяльності: стратометрична концепція групової активності А. Петровського; програмно – рольовий підхід у дослідженні наукового колективу М. Ярошевського, модель соціально-перцептивних процесів у спільній діяльності Г. Андрєєвої.
2. Організаційно-управлінський підхід – ґрунтується на уявленні про соціальну організацію та управлінську діяльність. Численні дослідження груп і колективів, мають яскраво виражений прикладний характер і зорієнтовані на вирішення задач психологічного забезпечення у сфері промислового виробництва.
3. Параметричний підхід – основна ідея полягає у передбаченні, що поетапний розвиток малої (контактної групи за Л. Уманським) здійснюється завдяки розвитку її важливих соціально психологічних параметрів.
4. Соціометричний напрям – асоціюється із Дж. Морено, котрий виходив з того, що в суспільстві можна відокремити дві структури відносин: мікроструктуру та макроструктуру.
5. Соціологічний напрям – базується на експериментальній діяльності Е. Мейо, - виокремлення двох систем стосунків, що існують в групі, - формальних і неформальних, а також уявленнями про роль неформальної групи в задоволенні важливих соціальних потреб індивіда (у прийнятті, належності до групи).
6. Школа „групової динаміки” – створена К. Левіном. В основу цього підходу покладено „теорію поля”, згідно з якою поведінка людини визначається взаємодією соціальних і групових детермінантів. У працях представників цього напряму було представлено весь спектр проблем малої групи: внутрішньо групові конфлікти, способи ухвалення групових рішень, групова згуртованість, керівництво й лідерство, стилі керівництва, групова комунікація, кооперація та ін.
7. Психоаналітичний напрям – теоретичним джерелом є психоаналіз З. Фрейда де дослідження групових процесів базується на теоретичному узагальненні даних психотерапевтичних або тренінгових груп: уявлення про групу як інваріант індивіда з його проблемами, мотивами цілями, котрі він не усвідомлює.
8. Інтеракціоністський напрям виходить з того, що групова поведінка зумовлюється взаємодією, активністю членів групи та взаєминами між ними. Вихідною позицією аналізу є не окремий індивід, як у психоаналізі, а соціальний процес, який розглядається як інтеракція (взаємодія) індивідів у групі або в суспільстві.
2. Суть та зміст поняття „мала група”
У вітчизняній і закордонній соціальній психології даються всілякі визначення малої групи. Так, Д. Картрайт, А. Зінгер, Т. Ньюком вказують наступні критерії визначення й виділення малої групи: частота й тривалість взаємодії між індивідами в групі; число складових її членів.
Ш. Бюлер відносить до типових особливостей групи:
1. взаємини, взаємовпливи її членів, без чого група не існує;
2. визначеність ролей, які виконують окремі індивіди;
3. відокремлення лідерів, що впливають на інших;
4. спільність цілей, діяльності й організації;
5. наявність у членів групи почуття "ми", єдності групи;
6. згуртованість (ступінь якої залежить, з одного боку, від сили взаємного притягання між її членами, а з іншого боку – від інтересу, викликаного діяльністю в групі).
Г. Дікарс розуміє під групою ''психологічно єдиний соціальний осередок, члени якої цілеспрямовано зв'язані один з одним і залежать один від одного".
Група, відзначають відомі американські психологи М. і К. Шериф, являє собою соціальний союз, наділений такими властивостями, які можуть бути обмірювані й котрі мають значення для поведінки її членів.
До цих властивостей М. і К. Шериф відносять:
по-перше, структуру й організацію ("силове" вимір ефективності групи);
по-друге, систему норм, що регулюють поведінку членів групи, їхнє відношення друг до друга й до інших груп й їхніх членів (оцінний вимір того, що підтримується, захищається, заохочується й затверджується в групі й що трактується як відхилення).
Згідно X. Томе й X. Фегеру, основна ознака групи - взаємодія її членів. При цьому вирішальними критеріями для виділення "малої групи" вони пропонують вважати число комунікативних актів;
частоту й тривалість взаємодії індивідів у групі.
Г. Хоманс також підкреслює, що частота взаємодії, його тривалість і порядок - головні характеристики поняття "мала група".
Є й інші тлумачення поняття "мала група", коли воно визначається як:
а) збори людей, включених у послідовно координовану діяльність, свідомо або несвідомо підлеглу загальної мети, досягнення якої приносить учасникам задоволення;
б) мініатюрна соціальна система, за допомогою дослідження якої можна прийти до розуміння соціальної будови в цілому;
в) життєвий простір особистості
3. Класифікація малих груп
Переважна більшість закордонних соціопсихологів основних ознак "малої групи" вважають безпосередність контакту, особистий ("віч-на-віч") характер спілкування між її членами.
Відповідно до цієї ознаки, як зауважує Л.П. Буєва, і прийнята класифікація груп на:
- первинні (у них відбуваються безпосередні контакти);
- вторинні (члени групи не зв'язані інтимністю відносин);
- офіційні (породженою офіційною структурою громадської організації);
- неофіційні (групи спілкування).
При подальшій класифікації груп ураховуються наступні фактори:
- число членів у групі (що дозволяє виділяти великі і малі групи);
- ступінь підпорядкованості особистості;
- тип контролю за груповою діяльністю;
- характер розподілу соціальних ролей у групі;
- характер комунікацій у групі і т д.
Американський соціальний психолог Е. Росс виявляєвсуспільствінаступні групи:
- випадкові (маси, громадськість);
- природні (родина);
- групи, що ґрунтуються на психологічній подобі (класи, партії, секти й т.п.);
- групи, що ґрунтуються на спільності інтересів (держави, торговельні союзи).