5.2 Утворення та розвиток малої групи
Під розвитком малої групи розуміють процес зміни етапів чи стадій, які різняться за характером домінантних тенденцій у внутрішньогрупових стосунках. Відомі кілька підходів до виокремлення етапів розвитку малої групи. Розглянемо деякі з них.
В основі підходу, запропонованого американським психологом Б. Такменом, лежить двовимірна модель розвитку групи, яка передбачає виокремлення двох основних сфер (вимірів) групової життєдіяльності: інструментальної (ділової), пов'язаної з виконанням групового завдання, і експресивної (емоційної), котра виходить на міжособистісний контекст розвитку групової структури. Дві лінії (сфери) групового розвитку хоча і впливають одна на одну, однак мають свої внутрішні особливості й закономірності. Передбачається, що кожна з них має чотири власні стадії, які послідовно змінюють одна одну. Так, сфера міжособистісної активності складається з таких стадій:
· «перевірка й залежність», тобто орієнтація членів групи щодо
характеру дій кожного й пошуку взаємоприйнятної міжособистісної поведінки;
· «внутрішній конфлікт», пов'язаний з порушенням взаємодії та відсутністю єдності в групі;
· «розвиток групової згуртованості», яка досягається шляхом подолання непорозумінь і розв'язання конфліктів;
· «функціонально-рольова погодженість», тобто утворення рольової структури групи, яка відповідає змістові групового завдання.
Щодо сфери ділової активності, то автор виокремлює такі стадії:
· орієнтування в завданні й пошук оптимального способу його виконання;
· факт емоційної реакції на вимоги завдання, протидія членів групи вимогам, що пред'являються до них у зв'язку з виконанням завдання;
· відкритий обмін думками та інформацією з метою досягнення глибшого розуміння намірів один одного й пошуку альтернатив;
· прийняття рішення й активні спільні дії щодо його реалізації.
5.3 Феномен конформізму
Під конформізмом зазвичай розуміють пасивне пристосовницьке прийняття групових стандартів у поведінці, безапеляційне визнання узвичаєних порядків, норм і правил, безумовне схиляння перед авторитетами. Таке визначену конформізму може означати три різні, хоч зовні подібні між собою явища:
· відсутність у людини власних поглядів, переконань, слабкість характеру, пристосування;
· однаковість у поведінці, згода особистості з поглядами, нормами, ціннісними орієнтаціями більшості людей, які її оточують;
· результат тиску групових норм на індивіда, котрий внаслідок цього тиску починає діяти, думати, відчувати так само, як й інші члени групи.
При цьому конформна поведінка— це відповідна дія чи певне поводження індивіда за умов конкретної ситуації і групового (реального чи лабораторного) тиску (впливу). Йдеться про проблему відповідності вербальної реакції дійсній поведінці, яка в дослідженнях учених формулюється таким чином: чи змінюється думка внаслідок того, що індивід переконався в чомусь, тобто чи відбулися зміни його когнітивної структури, чи він лише ззовні демонструє зміни, а насправді залишається при власній думці. Причиною такого зовнішнього поводження може бути небажання конфліктувати, прагнення зберегти хороші стосунки з членами групи й т. п. Стосовно таких варіантів поведінки, то перший одержав назву раціоналістичного, а другий — мотивованого.
Щодо конформності, то під нею розуміють таку особливість чи властивість індивіда як члена групи, яка виявляється в його схильності обирати і підтримувати думку групової більшості, піддаватися реальному чи уявному тискові групи. Іншими словами, конформність — це певна властивість поведінки людини.
Чинники, що викликають конформну поведінку, впливають на хід її протікання та визначають рівень конформності:
· наявність конфлікту (реального чи уявного) між індивідом і групою (конформна поведінка виникає в разі конфлікту; можливість появи конфліктної ситуації пов'язана із розбіжністю думок чи позицій індивіда і групи; побоювання індивіда залишитися наодинці, в ізоляції призводить до прийняття ним точки зору групи);
· ситуація тиску (впливу) групи (тиск здійснюється не як пряма погроза, а саме як психологічна: через оцінки, спільну думку, образливий жарт тощо);
· розмір групи, її кількісний склад (було виявлено, що в групах чисельністю від трьох до п'яти осіб рівень конформізму вищий, аніж в об'єднанні із двох індивідів; збільшення чисельності групи веде до зниження конформізму та ін.);
· одностайність більшості (у ситуації абсолютної одностайності піддослідні передусім демонструють конформну поведінку; у ситуації, коли в групі два «наївних» піддослідних, ступінь незалежності підвищується, тобто легше протистояти чомусь або комусь, якщо хтось ще є поруч і протистоїть разом з вами та ін.);
· згуртованість групи (думка меншості, яка не належить до тієї
групи, з якою людина себе ідентифікує, не так сильно впливає на індивіда, аніж думка, висловлена членом «своєї» групи; члени групи, для яких значущою є належність до неї, підвладніші цій спільності та її впливу й т. п.);
· особливості ситуації (вплив більшості посилюється, коли зростає невизначеність ситуації; чим вищою є суб'єктивна авторитетність групи для «наївного» піддослідного, тим частіше він підпадає під вплив більшості);
· специфічність взаємозв'язку індивіда і групи (люди з високим
статусом наділені найбільшим впливом; люди з низьким статусом охочіше виконували вказівки експериментатора, аніж піддослідні з високим статусом тощо);
· особливості групи (йдеться про залежність інтенсивності конформної поведінки від особливостей діяльності групи; майбутні педагоги частіше демонструють залежність від групового впливу, аніж майбутні інженери; підлітки, котрі грають в оркестрі, залежніші у своїх твердженнях від однолітків, аніж підлітки, що стали переможцями фізико-математичних олімпіад й т.п.);
· своєрідність відповіді (найвищий рівень конформізму проявляється в тому випадку, коли відповіді даються публічно; коли ж піддослідні могли написати відповідь, то менше піддавалися тискові групи; висловивши думку публічно, люди, як правило, продовжують її дотримуватися; попередня заява може зменшити ступінь конформізму не тільки тому, що люди беруть на себе певні зобов'язання, але й тому, що не бажають мати нерішучий вигляд);
· гендерні й вікові особливості (жінки загалом конформніші, ніж чоловіки, а діти — аніж дорослі; водночас жіноча конформність не набагато перевищує чоловічу, саме тому ряд дослідників вважає за доцільне вести мову про більшу зорієнтованість жінок на інших, про їхню більшу відкритість, гнучкість, турботу щодо міжособистісних стосунків; підлітки схильні демонструвати конформізм у спілкуванні з групою однолітків і негативізм — у спілкуванні з дорослими);
· індивідуальні особливості піддослідного (Р. Кричевський та О. Дубовська наводять дані про те, що між схильністю людини до конформної поведінки й такими її психологічними особливостями, як високий інтелект, здатність до лідерства, толерантність до стресу, соціальна активність і відповідальність, виявлена негативна залежність);
· соціокультурні особливості (є результати досліджень, які вказують на те, що соціалізація особистості в різних культурах передбачає різний ступінь соціальної зумовленості поведінки);
· значущість ситуації для піддослідного (чим більш значущою є для індивіда ситуація, тим нижчою є вірогідність прийняття ним залежних рішень).
5.4 Групова згуртованість
Розгляд проблеми групової згуртованості є,одним з найважливіших в контексті вивчення особливостей формування малої соціальної групи. Під груповою згуртованістюрозуміють утворення, розвиток і формування особливого типу зв'язків у групі, котрі дають змогу зовнішньо задану структуру перетворити на психологічну спільність людей, злагоджений психологічний організм, який живе за своїми нормами й законами відповідно до цілей і цінностей групи.
Основні детермінанти згуртованості за Д. Кортрайлом:
· якою мірою індивіди розглядають дану групу як можливість задовольнити свої потреби й цілі;
· спонукальні властивості групи, тобто як сама група (зокрема її цілі, перспективи, престижність членства в ній, спосіб дії та ін.) може слугувати мотиваційною основою для участі людей в її діяльності;
· яким чином окремий член групи оцінює наслідки свого членства в даній групі (позитивні чи негативні очікування індивіда);
· як л.ди оцінюють своє членство в цій групі порівняно з тим досвідом участі, який вони мали в інших групах.
Чинники, які сприяють досягненню групової згуртованості.
· Рівень емоційної привабливості, взаємної симпатії в міжособистісних стосунках. Доведено, що чим більше членів групи подобаються одне одному, тим вища її згуртованість. Водночас варто підкреслити, що емоційна привабливість членів групи як така (сама по собі) не забезпечує продуктивності спільної діяльності, високої згуртованості групи. Однак без неї дуже важко створити стабільну, згуртовану групу.
· Ступінь привабливості групи для її членів, особливості групових цілей. Вважається, що чим більша кількість людей, які задоволені своїм перебуванням у групі, тим вища згуртованість. Дослідники вказують на той факт, що саме цілі групи, пов'язані з діяльністю та її психологічними особливостями, визначають її властивості, динаміку розвитку, індивідуальну поведінку членів групи.
· Спосіб взаємодії в групі і провідний соціальний мотив, тобто мотиваційна сфера згуртованості членів групи. Передусім мається на увазі той спосіб взаємодії, якому в групі надається перевага. Вважається, що найпривабливіша для індивідів і має більше переваг стати згуртованою та група, в якій діяльність заснована на кооперації і превалює мотив співробітництва.