ЖНАЕУ
Реферат з курсу конфліктології на тему:
«Механізми обмеження застосування насилля в конфліктах»
Студента 5 курсу 1 групи
факультету аграрного менеджменту
спеціальності «Менеджмент організацій»
Вступ
Механізми обмеження насилля в конфліктах настільки ж різноманітні, як і самі конфліктні ситуації. Однак всі вони можуть бути зведені до наступних чотирьох основних:
1. тактика відходу, або запобігання конфлікту;
2. силове придушення, або метод насильства;
3. метод однобічних поступок або пристосування;
4. тактика компромісу або співробітництва.
Неважко помітити, що за основу в цій класифікації тактик керування конфліктом береться ступінь готовності сторін піти назустріч один одному у виниклому протиборстві.
Розглянемо кожну із цих тактик більш детально.
1 Тактика запобігання конфлікту й метод насильства
1.1 Тактика відходу
Найменшим ступенем такої готовності відрізняється тактика відходу від конфлікту, що іноді називають методом запобігання. Проте, це досить популярний спосіб поводження в конфліктній ситуації; до нього нерідко прибігають як учасники конфлікту, так і ті, хто за своїм посадовим статусом повинен виступати в ролі посередника при його врегулюванні. Суть цієї тактики полягає в ігноруванні конфліктної ситуації, відмові від визнання її існування, залишенні «сцени», на якій розгортається конфлікт, самоусуненні або фізично або ж у психологічному розумінні. Ця тактика означає, що людина, що опинилася у конфліктній ситуації, воліє не вживати ніяких конструктивних кроків щодо її розв’язання або зміни.
На перший погляд може здатися, що ця тактика повинна оцінюватися тільки негативно. Але при більше уважному розгляді виявляється, що як і всякий метод, ця лінія поводження в конфлікті має свої плюси й мінуси.
Достоїнства тактики запобігання полягають у наступному:
1. вона швидко здійсненна, оскільки не вимагає відшукування ні інтелектуальних, ні матеріальних ресурсів. Так, наприклад, керівник, уникаючи конфлікту, може не відповідати на чергове письмове прохання підлеглого про надання йому тих або інших пільг, оскільки це прохання є необґрунтованим;
2. можливість відстрочити або навіть запобігти конфлікту, зміст якого є несуттєвим з погляду стратегічних цілей даної організації або групи. Так, батьки можуть закрити очі, «не зв'язуватися» з дорослою дочкою через те, що спідниці, які вона носить, мають не ту довжину, що, на їхню думку, відповідає вимогам пристойності.
Але в цій тактиці є й мінуси. Так, за певних умов вона може повести до ескалації конфлікту, оскільки причина, його що викликала, тактикою избегания не переборюється, а тільки консервується, И якщо ця проблема реальна, істотна, те це затягування може привести тільки до загострення, а не улагоджуванню конфлікту.
Проте, незважаючи на свої недоліки, ця тактика все-таки може бути застосована при наявності наступних конкретних умов:
1. при невеликій значимості причин, що породили протиборство: якщо безпосередня причина, що породила конфлікт, є лише «верхівкою айсберга», лише свідчить про наявність інших глибинних передумов конфлікту. Природно, в цих умовах варто втриматися від розтрати сил на несуттєві проблеми, зберігши їх для рішення інших глибинних завдань, коли вони виявляться повною мірою;
2. при деяких тимчасових параметрах конфлікту: якщо конфлікт виник у такий час, коли немає можливості витратити його на врегулювання протиборства, оскільки існують інші, більше значимі з погляду цілей організації невідкладні проблеми;
3. при обмеженості наявних відомостей про конфлікт, відсутність достатньої інформації й необхідності додаткової роботи для збору даних, які забезпечували б ефективне завершення конфлікту;
4. при наявності в однієї з конфліктуючих сторін могутніших сил, які в стані швидко й успішно розв'язати конфлікт. Так, досвідчений воєначальник утримується від повномасштабного бою до підходу резервів і тільки після їхнього прибуття починає потужний наступ на супротивника. Саме такої тактики дотримувався Кутузов під час війни з Наполеоном.
Тактика відходу, або запобігання характеризується й певними діями учасників конфлікту, специфічними формами їхнього поводження. Використання цієї тактики досить чітко виявляється в наступних характерних ознаках поводження конфликтантов:
1. утаюванні, засекречуванні інформації, необхідної для врегулювання виниклого конфлікту, з метою недопущення його можливого загострення при ознайомленні людей з «вибухонебезпечною» інформацією;
2. відмові від визнання самого факту існування причин конфлікту, розраховуючи на те, що він, так чи інакше, залагодиться сам собою, без активної участі протиборчих сторін;
3. затягуванні під тими або іншими приводами остаточного рішення проблеми, що викликала протиборство.
1.2 Силове придушення
Використання силового придушення свідчить про більш високий ступінь готовності до розв’язання конфлікту, принаймні, однієї із сторін. Його сутність складається в примусовому нав'язуванні однієї зі сторін свого рішення. Для використання цієї тактики також існують певні передумови, що сприяють її успішному застосуванню. Такими передумовами для використання силових методів можуть бути наступні:
1. вирішальна перевага однієї зі сторін у наявних матеріальних і психологічних ресурсах. Наприклад, перевага адміністрації, що конфликтує з робочим колективом заводу;
2. виникнення надзвичайної ситуації, що вимагає негайних дій. Прикладом може служити стрімкий марш-кидок загону російських десантників у Косово на завершальній стадії військового конфлікту між Югославією й НАТО в 1999 р.;
3. раптово виникла необхідність ухвалення непопулярного рішення, що буде свідомо негативно зустрінуто іншою стороною. Саме таким було рішення Російського уряду в серпні 1998 р. про припинення виплат по державних кредитних зобов'язаннях, що призвело до глибокої фінансової кризи; до дій того ж порядку відносяться й рішення адміністрації підприємства про зниження зарплати або збільшення робочого дня в умовах загрози банкрутства;
4. безперечна правомірність дій сторони, що має силову перевагу, коли ці дії пов'язані із забезпеченням життєво важливих для даної структури проблем, наприклад, негайне звільнення працівника, що допустив вчинок, який спричинив серйозний матеріальний або моральний збиток організації. До числа таких вчинків можуть бути віднесені розголошення працівником комерційної таємниці, ненадання медичним працівником невідкладної допомоги пацієнтові, зрив занять викладачем і т.п.;
5. будь-які прояви деструктивних форм поводження з боку членів організації, такі, наприклад, як пияцтво, наркоманія, розкрадання майна, прогули, порушення техніки безпеки й т.п.
Силова тактика також має свої специфічні прояви й на поведінковому рівні. Тут вона виражається в наступних поведінкових формах:
1. використанні переважно примусових, силових методів впливу при обмеженому залученні виховних засобів, які в розглянутих умовах можуть виявитися малоефективними;
2. застосуванні твердого, наказного стилю спілкування, розрахованого на беззаперечне підпорядкування однієї сторони конфлікту іншій;
3. використанні з метою забезпечення успіху силової тактики механізму конкуренції, що був відомий уже давнім римлянам за назвою методу «розділяй і пануй» і який нерідко застосовується й понині під більш звичною назвою механізму стримань і противаг; ці механізми найчастіше використовуються на практиці у вигляді сполучення засобів покарання для недбайливих та заохочення для сумлінних працівників.
Незважаючи на відзначені серйозні слабкості, саме ці дві розглянуті тактики найбільш широко застосовуються в практиці регулювання конфліктів. І це масове використання методів відходу й боротьби не випадково. Існує ряд причин особливої поширеності саме цих тактик, однаково розрахованих на виграш, перемогу однієї сторони й програш, поразка в конфлікті іншої сторони. Перша причина - історичного характеру: саме тактики «виграш - програш» як найбільш прості були першими засвоєними людьми способами розв’язання конфліктів. За тисячоріччя їхнього використання людьми накопичений найбагатший досвід їхнього застосування в найрізноманітніших ситуаціях. Друга причина - психологічного характеру: використання цих тактик придбало згодом майже автоматичний, рефлексивний характер, стало стійким психологічним стереотипом, що глибоко вкоренився в людській свідомості.
У силу цих причин методи запобігання та боротьби залишаються переважними дотепер при вирішенні конфліктних ситуацій. Навіть у сучасному цивілізованому суспільстві, де більшість людей відповідає на погрозу, уникаючи взаємодії. Якщо ж відхід від конфлікту неможливий, мобілізуються всі ресурси, щоб змусити супротивника підкоритися. Така реакція виникає часто неусвідомлено й дотепер є універсальною. Хоча ми не рятуємося від супротивника втечею в ліс і не боремося з ним за допомогою стріл і копій, більшість так званих «нових форм розв’язання конфліктів зводяться зрештою все до тих же двох тактик:
1. відхід від спілкування, втеча, спроба перервати взаємини;
2. силові прийоми, боротьба, спроби перемогти іншого силоміць.
В обох цих тактиках так чи інакше реалізується той самий підхід, виражений формулою «виграш - програш».
Про широке поширення саме цього підходу свідчать такі широко розповсюджені в сучасному суспільстві явища, як звільнення працівників, розірвання шлюбів, соціально-політичні конфлікти у вигляді страйків, терористичних актів, холодних і гарячих війн, Збиток, що спричиняєься методами подібного роду розв’язання конфліктів, настільки великий, що важко піддається обліку. Так, за свідченням американських конфліктологів, звільнення тільки одного керівника нижчої ланки в промисловості завдає фірмі фінансовий збиток у розмірі приблизно 20 тис. дол.