В зв'язку із цим сучасна конфліктологія оцінює тактику відходу й боротьби, засновану на принципі «виграш - програш» переважно негативно, кваліфікуючи її як прояв ірраціональних, «помилкових рефлексів» при розвязанні конфліктів.
1.3 Тактики «виграш - виграш»
Їм протиставляються засновані на принципі «виграш - виграш» цивілізовані, ґрунтовно раціоналізовані методи:
1. тактика однобічних поступок;
2. тактика компромісів, взаємовигідних угод або співробітництва.
Ці тактики більш різноманітні й багаті за своїм змістом, хоча й більше складні для реалізації на практиці, оскільки жадають від учасників конфлікту певного рівня конфліктологічної грамотності. Їхня загальна риса - націленість на конструктивне розв’язання конфлікту, зниження рівня напруженості, підвищення рівня згуртованості організації. Оволодіння цими тактиками є необхідною умовою ефективності сучасної управлінської діяльності. Один з різновидів тактик подібного роду є метод однобічних поступок або пристосування.
Для успішного застосування цього методу також існує ряд специфічних передумов, пов'язаних з конкретними особливостями конфліктної ситуації:
1. явна помилка, що виявилася в ході конфлікту, допущена однієї зі сторін, наприклад, адміністрацією заводу, при встановленні норм виробітку виробленої продукції; у цих умовах неможливий ні відхід від конфлікту, ні його силове придушення, а єдино можливою тактикою, що допоможе адміністрації «зберегти особу» стане поступка працівникам у вигляді, наприклад, зниження до розумної межі норм виробітку. Подібний крок адміністрації безсумнівно буде сприйнятий як прояв її самокритичності, її здатності до об'єктивної оцінки вимог працівників, що в остаточному підсумку приведе до зміцнення єдності колективу, підвищенню ефективності його роботи;
2. в умовах, коли значимість необхідної поступки для однієї з сторін виявляється непорівнянної з її значенням для іншої сторони. У цих обставинах, ідучи на деякі невеликі поступки, одна сторона запобігає можливості значного викиду конфліктної енергії іншою стороною й тим самим знов-таки домагається відновлення згоди. Так, задовольнивши прохання співробітника про надання короткочасної позачергової відпустки з родинних обставин, керівник не тільки запобігає можливому конфлікту, але й здобуває в особі цього співробітника нового союзника;
3. напередодні можливих у найближчому майбутньому кризових подій для групи, коли необхідно берегти сили, енергію, ресурси для цього майбутнього й ціною поступок зберегти в даний період мир і спокій;
4. до тактики поступок поволі доводиться прибігати тоді, коли відмова від них загрожує однієї зі сторін значно більше серйозною безпосередньою втратою, коли складається ситуація вибору, як говорять, «між життям і гаманцем». Подібна ситуація нерідко виникає при веденні переговорів зі злочинцями, що захопили заручників.
Все-таки й метод однобічних поступок має свої слабкості, оскільки він не повністю, а лише частково реалізує принцип «виграш - виграш». Адже при його застосуванні вигоду одержує лише одна сторона, а друга так чи інакше виявляється в збитку, що рано або пізно може виявитися джерелом нової напруженості. Тому більше надійним, ефективним методом регулювання конфлікту визнається тактика компромісу, взаємних поступок, що у перспективі може стати найбільш надійною основою довгострокового співробітництва. Ця тактика знаходить усе більше широке застосування в демократичних країнах і розглядається в конфліктології в якості класичного, тобто зразкового способу розв’язання конфліктних ситуацій.
Під компромісом розуміється шлях взаємних поступок, взаємовигідної угоди, створення умов для хоча б часткового задоволення інтересів протиборчих сторін. Компроміс, таким чином, є вид угод, заснованих на взаємному коректуванні позицій обох сторін по обговорюваних проблемах, пошук взаємоприйнятої позиції по спірних питаннях.
Звичайно, для успішної реалізації цього методу необхідний деякий комплекс сприятливих умов. До числа таких умов можна віднести:
1. готовність обох сторін до реалізації своїх цілей шляхом взаємних поступок за принципом «виграш - виграш» або «віддай - одержи»;
2. повну неможливість розв’язання конфлікту силовим методом або способом відходу, тобто за принципом «виграш - програш».
У реалізації цього методу більшу роль грає такий універсальний механізм регулювання конфлікту, як переговори. Переговірний процес, проведення дискусій найбільшою мірою дозволяють виявити точки дотику інтересів супротивників, так називані «зони згоди». Надзвичайно корисно починати переговори з питань, що входять у цю зону й дозволяють іншій стороні сказати «Так!». Але для успіху переговорів необхідне дотримання цілого ряду умов, наприклад, визначити місце й строки їхнього проведення, склад учасників, наявність посередників, форми прийняття рішень і ряд інших умов.
Звичайно й тактика компромісу, найважливішим елементом якої виступають переговори, не є універсальної, безвідмовної у всіх видах конфліктних ситуацій. Її застосування також, як і використання інших розглянутих методів, є проблемним, сполучено з рядом труднощів, що виникають при практичному використанні тактики компромісів. Найбільше часто виникають такі труднощі:
1. відмова однієї зі сторін від спочатку зайнятої позиції через виявлення в ході переговорів її нереалістичності;
2. вироблене рішення через взаємні поступки може виявитися суперечливим, нечітким і тому важко здійсненним. Так, обіцянки, дані обома сторонами прискорити виконання взаємних зобов'язань, можуть виявитися незабезпеченими ресурсами, які в них реально є;
3. наявність в прийнятій компромісній угоди елементів сумніву, що з часом може привести до послаблення або розірвання домовленостей.
Але незважаючи на ці й деякі інші труднощі компромісні рішення є оптимальними для розв’язання конфліктної ситуації, оскільки вони мають багато явних достоїнств, найважливіші з яких полягають у тому, що вони:
1. сприяють виявленню й врахуванню взаємних інтересів, будучи націлені на взаємовигідний результат за принципом «виграш - виграш»;
2. демонструють повагу сторін до професіоналізму й чеснот один одного.
Таким є основний зміст тактики взаємовигідного співробітництва, що визнається наукою як найбільш ефективний спосіб врегулювання конфлікту.
1.4 Тактика прихованих дій та проблема «ціни конфлікту»
При аналізі проблем керування конфліктом більшість дослідників підкреслюють «високу ціну» його успішного розв’язання. Ця висока ціна конструктивного розв’язання конфлікту виявляється з особливою ясністю при її порівнянні з негативними підсумками нерозв’язаного конфлікту. Ці результати виявляються діаметрально протилежними. Так, результати міжособистісного або міжгрупового конфлікту характеризуються в такий спосіб.Невдача в розв’язанні конфлікту має результат, що виражається такими психологічними категоріями, як: тривога, безпорадність, сум'яття, самітність, розвал, поляризація, високий кров'яний тиск, стрес.
І навпроти, успішне врегулювання конфлікту приводить до ситуації, що оцінюється зовсім в інших термінах: спокій, веселощі, кипуча енергія, щастя, відкритість, ефективність, відчуття сили, радість спілкування, почуття успіху, відчуття розширення можливостей, почуття ліктя, зміни, ріст позитивних особистих якостей, мир, розслаблення, міцне здоров'я, спокійний сон.
Але негативні наслідки конфліктів можуть бути, звичайно, не тільки психологічними, але й соціальними, вони нерідко несуть із собою втрати величезних матеріальних і людських ресурсів. Особливо руйнівними можуть бути наслідки великомасштабних конфліктів, таких, як масові мітинги й демонстрації протесту, страйку, повстання, революції й війни. Причому той або інший результат конфлікту багато в чому залежить від способу його розвязання. Як відзначалося, найбільш надійним шляхом до позитивного результату є тактика взаємовигідного співробітництва, компромісу, переговорів.
Звичайно, при цьому не слід забувати, що в конфлікті більшу роль грають не тільки раціональні, але й ірраціональні фактори. Конфлікт часто супроводжується розгулом емоцій, високим розжаренням страстей. Під їхнім впливом протиборчі сторони нерідко використають такі засоби досягнення бажаного результату, які не тільки далекі від рекомендованих наукою, але й взагалі суперечать загальноприйнятим нормам людської моральності. Концентрованим вираженням негативних прийомів розв’язання соціальних протиріч є так званий метод схованих дій, або дій нишком. Використання цієї ризикованої тактики особливо часто веде до руйнівних наслідків.
У рамках цього методу використаються такі засоби, як підкуп, обман, створення штучних перешкод у діяльності організації, змови, інтриги й інші подібні способи «підкилимної боротьби». Серед відомих історичних прикладів здійснення подібної тактики змова проти римського імператора Цезаря, організована його друзями на чолі із Брутом, а також змова групи придворних проти російського імператора Павла I, у якому взяв участь і його сина Олександр. На жаль, використання методів подібного роду триває й у сучасному світі, приклади цього легко навести, фактів пре достатньо. Сприятливим соціальним середовищем для застосування цієї тактики є низький рівень управлінської, політичної й загальної культури, а також кризовий стан сучасного суспільства.
Використання цього способу веління в конфліктній ситуації має й деякі інші передумови, до їх числа відносяться:
1. прагнення сторін приховати свою участь у боротьбі, що розгортається, із психологічних, економічних або інших міркувань. Так, потужний викид «компромату» через засоби масової інформації проти того або іншого кандидата організується на виборах, як правило, його суперником, що претендує на те ж місце, хоча він при цьому, звичайно, воліє залишитися в тіні, спостерігаючи з гори, подібно мавпі з китайської притчі, як під горою б'ються тигри;