Психологія як наука 2 Загальне уявлення (стр. 10 из 27)

Введення до структури психічної функції знака, перетворює її на вищу функцію, опосередковану. Наприклад, «вузлик на пам'ять», за допомогою якого людина створює додактовий стимул, опосередковує свою реакцію за допомогою знака, який виступає як засіб запам’ятовування або психологічне знаряддя. Цей додатковий засіб не має органічного зв’язку із ситуацією і тому є штучним засобом-знаком, за допомогою якого людина опановує своєю поведінкою: запам’ятовує, робить свій вибір і т.ін. Таким чином, строюючи стимули-засоби, людина ззовні створює зв’язки в мозку, керує мозком і через нього власним тілом.

Знак завжди є спочатку засобом соціального зв’язку, засобом впливу на іншого і тільки потім він стає засобом впливу на себе. Тому вищі психічні функції – це інтеріоризовані соціальні відносини.

Таким чином, культурний розвиток людини можна визначити як оволодіння індивідом всебічних форм діяльності завдяки використанню психологіних знарядь – знаків, котрі стають засобами саморегуляції людини в процесі інтеріоризації.

Інтеріоризація – основний механізм психічного розвитку та виникнення психічних явищ людини – формування внутрішніх структур людської психіки в процесі засвоєння індивідуального соціального досвіду.

Поняття інтеріоризації було введене і розроблялось французькими психологами (П. Жане, Ж. Піаже і ін.), а також представниками психоаналізу. Останні намагалися показати, як в онтогегезі під впливом складних міжособистісних відносин, які «переходять» у внутрішній психічний світ, формується стійка структура інтрапсихічних зв’язків – своєрідний «каркас» особистості.

Виготський вважав, що вищі психічні функції з’являються в онтогенезі шляхом інтеріоризації знакових засобів і міжособистісних відносин, що за своєю природою і по суті є інтеріоризованими відносинами.

В онтогенезі інтеріоризація відбувається таким чином:

1. Доросла людина за допомогою слова впливає на дитину, спонукаючи її щось зробити.

2. Дитина переймає від дорослого спосіб звернення і починає впливати словом на дорослого.

3. Дитина починає впливати словом на себе (спочатку вголос, а потом – у формі внутрішнього мислення).

Єдність вищих психічних функцій і утворюють свідомість людини.

Психологічні характеристики свідомості

Сутність свідомості полягає в узагальненому, оцінювальному, цілеспрямованому відображенні та творчому перетворенні дійсності, у попередній уявній побудові дій та передбаченні їх результатів, у розумному регулюванні та самоконтролюванні поведінки людини.

Свідомість як вищий рівень психічного відображення характеризується такими психологічними характеристиками:

По-перше, свідомість – це узагальнений людський досвід відносно оточуючої нас дійсності, це знання про природу та суспільство, а також про внутрішній світ людини. Цей досвід передається від людини до людини і не успадковується. Рівень свідомості знаходиться в прямій залежності від рівня та сукупності засвоєних знань і особистого досвіду людини. Знання, що входять до свідомості особистості, здобуваються людиною в процесі навчання і виховання, завдяки таким психічним процесам, як відчуття, сприймання, мислення, пам’ять. (Важливо підкреслити, що суспільно-історичний розвиток сформував у людини потребу в знаннях, які є спонукою, мотивом пізнавальної діяльності).

По-друге, завдяки свідомості людина відокремлює себе в предметному світі як суб’єкта пізнання, тобто ми маємо розрізнення суб'єкта “Я” і об’єкта “не Я”, протиставлення людиною себе як особистості об’єктивному світу. Характерним у цьому відношенні є самопізнання, що стало основою для самосвідомості. Така особливість свідомості називається рефлексією. Рефлексія – це ставлення особистості не тільки до себе, а й до об’єктивної дійсності, до інших людей як того, що є її продовженням.

По-третє, сукупність знань людини про оточуючий світ та про саму себе, як ядро свідомості, супроводжується певними емоційними переживаннями. Життєдіяльність людини супроводжує світ емоцій і почуттів, що свідчить про те, що людина ставиться певним чином до того, що вона відображує. В свідомості людини представлені емоційні оцінки міжособистісних відносин та всієї системи складних об’єктивних відносин, до яких залучена людина в суспільстві.

Четвертою особливістю свідомості є цілеспрямованість, планування власної діяльності й поведінки, передбачення її результатів. У функції свідомості входить формування цілей діяльності. Ця сторона свідомості виявляється у виборі мотивів дій, прийнятті вольових рішень, самоконтролі і коригуванні особистістю власних дій, їх перебудові та визначенні стратегій і тактик особистих дій відповідно до обставин.

По-пяте, свідомість людини тісно пов’язана з мовою як системою значень, в якій відтворений суспільно-історичний досвід та суспільна свідомість, котрі людина засвоює та які стають елементами її особистого життя.

По-шосте, людина живе в світі матеріальної і духовної культури. Вона активна, діюча особа, тому свідомість – це також певна ідеальна діяльність, орієнтована не тільки на відображення, а й на перетворення дійсності, створення творчих, оригінальних продуктів.

Самосвідомість людини

Як головне надбання психіки людини свідомість знаходить своє завершення в самосвідомості. САМОСВІДОМІСТЬ – це усвідомлення людиною за допомогою мови себе самої, свого ставлення до природи і до інших людей, своїх ідей, думок та вчинків, на основі чого й формується її особистістна поведінка. Самосвідомість дозволяє людині критично відноситися до актів особистої свідомості, відокремлювати своє внутрішнє від всього, що відбувається зовні, аналізувати його і співставляти із зовнішнім.

За своїм походженням, свідомість та самосвідомість – це однопорядкові явища психіки, в основі яких лежить принцип відображення. Але самосвідомість може здійснюватися лише на основі свідомості, оскільки в онтогенезі самосвідомість з’являється дещо пізніше, ніж свідомість і на її основі.

З психологічної точки зору, самосвідомість являє собою складний психічний процес, який полягає в тому, що особистість сприймає багаточисленні «образи» самої себе в різних ситуаціях діяльності і поведінки, в усіх формах взаємодії з іншими людьми. В результаті ці образи поєднуються в єдине цілісне утворення – в уявлення, а потім в поняття свого власного «Я» як суб’єкта, відмінного від інших суб’єктів. Поступово число таких образів збільшується, вони все більше інтегруються і формується все більш досконалий, глибокий і адекватний образ власного «Я».

В структурному відношенні самосвідомість складається з трьох компонентів:

1 – пізнавальний (самопізнання);

2 – емоційно-ціннісний (самовідношення);

3 – дієво-вольовий, регулятивний (саморегуляція).

Розвиток самосвідомості людини виявляється у формуванні САМОСПОСТЕРЕЖЕННЯ, в оцінюванні своїх позитивних і негативних сторін, тобто КРИТИЧНОГО СТАВЛЕННЯ ДО СЕБЕ, САМОВЛАДАННІ, ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ за свої вчинки.

Узагальнені результати пізнання себе та емоційно-ціннісного ставлення до себе закріплюються у відповідну САМООЦІНКУ, котра включається у регуляцію поведінки особистості як один із її визначальних моментів та визначає самопочуття людини.

САМООЦІНКА – це увлення про себе і оцінка людиною самої себе, яка є інтрегрованим і інтеріоризованим результатом такої системи оцінок:

- увлення людини про те, якою вона здається іншій людині;

- увлення про те, як людину реально оцінюють інші люди;

- і самооцінка – почуття гідності або самопридушення.

Отже, три показника – самооцінка, очікувана оцінка і оцінка особистості групою – входять в структуру особистості та виступають особистим індикатором самопочуття людини, її успішності або неуспішності в досягненнях, в позиції по відношенню до себе та оточуючих.

Самооцінка формується за життя людини завдяки ставленню до неї оточуючих людей. Власне, формування самооцінки відбувається завдяки механізму інтеріоризації (перенесення у внутрішній світ) соціальних контактів, цінногстей і орієнтацій.

Самооцінка може бути: підвищеною, заниженою, адекватною (середньою,нормальною).

Сформована самооцінка відбивається в особливостях поведінки людини, у взаємовідносинах з іншими, у засобах вирішення життєвих проблем, в досягненнях тощо. А також може стати джерелом конфлікту, як особистісного, так і міжособистісного.

Самооцінка є суб’єктивною основою для визначення РІВНЯ ДОМАГАНЬ, тобто тих завдань, які людина ставить перед собою в житті і до досягнення яких вважає себе придатною. Рівень домагань визначається в результаті дії простого фактора: людина прагне переживати успіх і запобігати невдач. Це визначає діапазон рівня домагань, який також може бути: високим, підвищеним, нормальним (середнім, адекватним), заниженим, низьким.

Рівень домагань також формується в процесі життєдіяльності та впливу інших значимих людей, а також не тільки завдяки передбаченню, але й реальній оцінці попередніх власних досягнень і невдач.

ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ ПСИХІКИ

Отже, узагальнюючи тему розвитку психіки у філогенезі та рівнів психічного відображення, можна стисло представити цю інформацію наступним чином:

Рівень психічного відображення	Природні умови виникнення і фунціонування	Зміст (форма) прояву	Вид активності організму
1. Елементарна сенсорна психіка	Нервова система має вигляд нитки (ланцюжка) – ниткоподібна або сітки - сіткоподібна	Організм реагує подразненням на оточення, відчуває значимі для оганізму впливи у вигляді відчуттів (на дотик, укол).	Для цього рівня достатнь організму мати інстинкти, які передаються спадково і виявляються у моторно-сенсорних діях.
2. Перцептивна психіка	Нервова система гангліозна, тобто має вузли (ганглії)	Організм відображає оточуючий світ у вигляді цілісних образів предметів і явищ оточуючого світу, а не лише окремих відчуттів.	Поряд з відчуттями і інстинктами зявляються більш складні і змінливі форми активності – навички, які набуваються завдяки індивідуальному досвіду.
3. Інтелект, який має 2 рівня:- практичний, наочний («ручний» - притаманний для вищих тварин;- теоретичний, абстрактно-логічний, притаманний тільки людині	Нервова система ускладнюється до рівня центральної нервової системи, де кора головного мозку стає головним природнім органом, від якого залежить психічне відображенняДля другого рівня (для людини) головною умовою є оволодіння мовою.	Організм здатний відтворювати та встановлювати міжпредметні зв’язки.	Інтелектуальна поведінка характеризуюється досить складною поведінкою і діяльністю, складними формами відображення дійсності, що виявляється в тому, що організм відображає не тільки окремі предмети, а їх відносини, тобто міжпредметні зв’язки та ситуацію в цілому. Завдяки цьому можливе вирішення проблем, завдань різного рівня складності, знаходити рішення в складних, в тому числі прихованих, неявних умовах.
4. Свідомість(набувається після народження, за життя і притаманна тільки людині)	Виникає завдяки розвитку людини в суспільстві та засвоєння суспільних відносин та поведінки, тобто головною умовою є життя в суспільстві, а також спілкування за допомогою мови, виготовлення та використання засобів праці, виконання спільної діяльності.	Відображення та відтворення суспільних зв’язків та відносин.	Суспільна поведінка, оволодіння та відтворення суспільних норм, правил, цілеспрямована діяльність.

Орієнтуючись на теорію розвитку за О.М. Лентьєвим та К.Е. Фабрі, можна представити стадії розвитку психіки організмів у філогенезі ще таким чином: