Маріупольський державний гуманітарний університет
Філологічний факультет
Кафедра педагогіки та психології
Курсова робота
з дисципліни «Вікова психологія»
на тему „Психологічні особливості тривожності дитини старшого дошкільного віку та їх вплив на статусне положення в групі”
Виконавець:
Студент 3 курсу
спеціальності «Практична психологія»
філологічного факультету
П. І. по-Б.
Науковий керівник:
старший викладач
Генералова Олена Михайлівна
Маріуполь, 2006
ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСОБЛИВОСТЕЙ ТРИВОЖНОСТІ 6
1.1. Тривожність як прояв емоційної сфери 6
1.2. Причини виникнення тривожності у дітей 9
1.3. Особливості прояву тривожності у дітей старшого
дошкільного віку 13
Висновки до розділу 1 16
РОЗДІЛ 2. СТАТУСНЕ ПОЛОЖЕННЯ ДИТИНИ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
У ГРУПІ ОДНОЛІТКІВ 17
2.1. Загальна характеристика статусного положення 17
2.2. Самооцінка як фактор статусного положення 21
Висновки до розділу 2 26
РОЗДІЛ 3. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ ВПЛИВУ
ТРИВОЖНОСТІ ДИТИНИ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ НА ЇЇ СТАТУСНЕ ПОЛОЖЕННЯ В ГРУПІ ДІТЕЙ 27
3.1. Організація та процедура проведення емпіричного дослідження 27
3.2. Аналіз та інтерпретація отриманих результатів дослідження 36
Висновки до розділу 3 51
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ 53
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 55
ДОДАТКИ 57
ВСТУП
Тривожність як властивість особистості багато в чому обумовлює поведінку суб’єкта. Існує певний рівень тривожності – природна й обов'язкова особливість активної діяльності особистості. В кожної людини існує свій оптимальний або бажаний рівень тривожності – це так звана корисна тривожність, призначенням якої є забезпечення безпеки суб’єкта на особистісному рівні. Рівень тривожності показує внутрішнє відношення дитини до певного типу ситуацій і дає непряму інформацію про характер взаємин дитини з однолітками й дорослими в сім'ї, дитячому садку, школі.
Коли ж цей рівень перевищує оптимальний, можна говорити про появу підвищеної тривожності. Підвищений рівень тривожності в дитини може свідчити про її недостатню емоційну пристосованість до тих чи інших соціальних ситуацій. У дітей з даним рівнем тривожності формується настановне відношення до себе як до слабкої, недотепної. В свою чергу це породжує загальну настанову на невпевненість в собі. Дитина боїться зробити помилку, у неї немає впевненості цільної людини. Невпевненість в собі – один із проявів заниженої самооцінки. Вивченням тривожності займалися багато психологів (Вілюнас В.К., Ізард К., Кочубей Б., Новікова О. Та інші).
Тривожність офарблює в похмурі тони відношення до себе, інших людей і дійсності. Дитина вже не тільки невпевнена в собі, але й недовірливий до всіх і до кожного. Для себе тривожна дитина не очікує нічого гарного. І все це при загостреному й хворому почутті достоїнства. Тепер вона все переломлює через призму тривожності, недовірливості. Троє однолітків в коридорі школи говорять про своє, але тривожна дитина думає, що говорять про неї й, звичайно, тільки погане. Вона підходить, настирливо стоїть, викликаючи здивування дітей і відчуваючи почуття сорому. Але відійти убік, відмовитись від тривожної недовірливості вона не має сил. Найважливіше для тривожної людини – а раптом вона ще й впустить інформацію, що загрожує її безпеці.
Тривожні діти, якщо в них добрі розвинені ігрові навички, можуть не користуватися загальним визнанням в групі, але й не виявляються в ізоляції, вони частіше входять в число найменш популярних, тому що дуже часто такі діти вкрай невпевнені в собі, замкнуті, нетовариські, або ж навпаки, дуже товариські, настирливі, озлоблені. Також причиною непопулярності є їхня безініціативність через свою непевність в собі, отже ці діти не завжди можуть бути лідерами в міжособистісних взаєминах. Результатом безініціативності тривожних дітей є те, що в інших дітей з’являється прагнення домінувати над ними, що веде до зниження емоційного фону тривожної дитини, до тенденції уникати спілкування, виникають внутрішні конфлікти, зв'язані зі сферою спілкування, підсилюється невпевненість в собі. Також в результаті відсутності сприятливих взаємин з однолітками з'являється стан напруженості й тривожності, які й створюють або почуття неповноцінності й пригніченості, або агресивності. Дитина з низькою популярністю, не сподіваючись на співчуття й допомогу з боку однолітків, нерідко стає егоцентричною, відчуженою. Така дитина буде ображатися й скаржитися, фальшивити й обманювати. Це погано в обох випадках, тому що може сприяти формуванню негативного відношення до дітей, людей взагалі, мстивість, ворожість, прагнення до самоти.
Тому темою курсової роботи стала „Психологічні особливості тривожності дитини старшого дошкільного віку та їх вплив на статусне положення в групі”. На наш погляд ця тема є актуальною, бо особистість із підвищеним рівнем тривожності, а саме з особистісною тривожністю схильна сприймати погрозу своїй самооцінці. Як правило, у неї формується неадекватна занижена самооцінка. Типовим проявом заниженої самооцінки є підвищена тривожність, що виражається в схильності випробовувати занепокоєння в самих різних життєвих ситуаціях, в тому числі в таких, об'єктивні характеристики яких до цього не привертають. Вочевидь, що діти, що мають таку самооцінку, перебувають в постійній психічній перенапрузі, що виражається в стані напруженого очікування неприємностей, що наростає, нестримуваної роздратованості, емоційної нестійкості.
Об’єкт дослідження: тривожність як прояв емоційної сфери людини.
Предмет: обумовленість статусу дитини старшого дошкільного віку певним рівнем тривоги.
Мета: з’ясувати рівень впливу тривожності на статусне положення дитини в групі однолітків.
Відповідно до мети були поставлені такі завдання:
1. Проаналізувати наукову літературу за темою курсової роботи.
2. Визначити специфіку емоційної сфери дітей-дошкільників.
3. Розглянути міжособистісні відносини в групі дітей.
4. Проаналізувати статусне положення дітей в групі однолітків з різним рівнем тривожності.
Гіпотеза: високий рівень тривожності дитини обумовлює несприятливе положення в групі однолітків.
Характер курсової роботи теоретико-експериментальний.
РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСОБЛИВОСТЕЙ ТРИВОЖНОСТІ
1.1. Тривожність як прояв емоційної сфери
Емоції та почуття являють собою відображення реальної дійсності у формі переживань. Різні форми переживання почуттів (емоції, афекти, настрої, стреси, страсті й таке інше) утворюють у сукупності емоційну сферу людини.
Виділяють такі види почуттів, як моральні, інтелектуальні й естетичні. За класифікацією, запропонованою К. Ізардом, виділяються емоції фундаментальні й похідні. До фундаментальних відносять: 1) інтерес-хвилювання, 2) радість, 3) подив, 4) горе-страждання, 5) гнів, 6) відраза, 7) презирство, 8) страх, 9) сором, 10) провину [9].
Інші – похідні. Зі з'єднання фундаментальних емоцій виникає такий комплексний емоційний стан, як тривожність, що може поєднувати у собі й страх, і гнів, і провину, й інтерес-збудження.
«Тривожність – це схильність індивіда до переживання тривоги, що характеризується низьким порогом виникнення реакції тривоги: один з основних параметрів індивідуальних відмінностей» [2].
Певний рівень тривожності – природна й обов'язкова особливість активної діяльності особистості. У кожної людини існує свій оптимальний або бажаний рівень тривожності – це так звана корисна тривожність [17]. Оцінка людиною свого стану щодо цього є для нього істотним компонентом самоконтролю й самовиховання. Однак, підвищений рівень тривожності є суб'єктивним проявом неблагополуччя особистості.
Прояви тривожності в різних ситуаціях не однакові. В одних випадках люди схильні поводитися тривожно завжди й скрізь, в інших – вони виявляють свою тривожність лише час від часу, в залежності від обставин, які складаються [14].
Ситуативно стійкі прояви тривожності прийнято називати особистісними й зв'язувати з наявністю в людини відповідної особистісної риси (так звана «особистісна тривожність»). Це стійка індивідуальна характеристика, що відображає схильність суб'єкта до тривоги й що припускає наявність у нього тенденції сприймати досить широкий спектр ситуацій як загрозливий, відповідаючи на кожну з них певною реакцією. Як схильність, особистісна тривожність активізується при сприйнятті певних стимулів, розцінюваних людиною як небезпечні, зв'язані зі специфічними ситуаціями погрози його престижу, самооцінці, самоповазі [17].
Ситуативно мінливі прояви тривожності називають ситуативними, а особливість особистості, що виявляє такого роду тривожність, позначають як «ситуаційна тривожність». Цей стан характеризується суб'єктивно пережитими емоціями: напругою, занепокоєнням, заклопотаністю, нервозністю. Такий стан виникає як емоційна реакція на стресову ситуацію й може бути різним за інтенсивністю й динамічним у часі.
Особистості, які відносяться до категорії з високою тривожністю, схильні сприймати загрозу своїй самооцінці й життєдіяльності у великому діапазоні ситуацій та реагувати досить напружено, вираженим станом тривожності.
Поводження людей з високим рівнем тривожності у діяльності, спрямованої на досягнення успіхів, має наступні особливості:
1. Високотривожні індивіди емоційно гостріше, ніж низькотривожні, реагують на повідомлення про невдачу.
2. Високотривожні люди гірше, ніж низькотривожні, працюють у стресових ситуаціях або в умовах дефіциту часу, відведеного на рішення завдання.
3. Острах невдачі – характерна риса високотривожних людей. Цей острах у них домінує над прагненням до досягнення успіху.