Таким чином, невпевнена в собі, схильна до сумнівів і коливань, боязка, тривожна дитина нерішуча, несамостійна, нерідко інфантильна, підвищено сугестивний (тобто піддається впливу).
Невпевнена, тривожна людина завжди недовірлива, а підозріливість породжує недовіру до інших. Така дитина побоюється інших, чекає нападу, глузування, образи. Вона не справляється із завданням у грі, зі справою.
Це сприяє утворенню реакцій психологічного захисту у вигляді агресії, спрямованої на інших [15]. Так, один з найвідоміших способів, який часто обирають тривожні діти, заснований на простому умовиводі: «щоб нічого не боятися, потрібно зробити так, щоб боялися мене». Маска агресії ретельно приховує тривогу не тільки від оточуючих, але й від самої дитини. Проте в глибині душі в них – все та ж тривожність, розгубленість і непевність, відсутність твердої опори [7].
Також реакція психологічного захисту виражається у відмові від спілкування й уникання осіб, від яких походить «погроза». Така дитина самотня, замкнута, малоактивна.
Можливий також варіант, коли дитина знаходить психологічний захист «поринаючи у світ фантазій» [15]. У фантазіях дитина вирішує свої нерозв'язані конфлікти, у мріях знаходить задоволення її невтілені потреби.
Фантазії – одне із чудових якостей, властивих дітям. Для нормальних фантазій (конструктивних фантазій) характерний їхній постійний зв'язок з реальністю. З одному боку, реальні події життя дитини дають поштовх її уяві (фантазії як би продовжують життя); з іншого боку – самі фантазії впливають на реальність – дитина випробовує бажання втілити свої мрії в життя. Фантазії тривожних дітей позбавлені цих властивостей. Мрія не продовжує життя, а скоріше протиставляє собі життя. Цей же відрив від реальності знаходиться і в самому змісті тривожних фантазій, які не мають нічого спільного з фактичними можливостями та здатностями, перспективами розвитку дитини. Такі діти мріють зовсім не про те, до чого дійсно лежить у них душа, в чому вони насправді могли б виявити себе [7].
Тривожність як певний емоційний настій з перевагою почуття занепокоєння й остраху зробити що-небудь не те, не так, не відповідати загальноприйнятим вимогам і нормам розвивається ближче до 7 й особливо 8 років при великій кількості нерозв'язних страхів, що йдуть із більш раннього віку [8]. Головним джерелом тривог для дошкільників і молодших школярів виявляється сім'я. Надалі, вже для підлітків така роль сім'ї значно зменшується; проте вдвічі зростає роль школи.
Помічено, що інтенсивність переживання тривоги, рівень тривожності у хлопчиків і дівчаток різні. У дошкільному й молодшому шкільному віці хлопчики більш тривожні, ніж дівчата. Це пов'язано з тим, з якими ситуаціями вони пов'язують свою тривогу, як її пояснюють, чого побоюються. І чим старше діти, тим помітніше ця різниця. Дівчата частіше зв'язують свою тривогу з іншими людьми. До людей, з якими дівчата можуть зв'язувати свою тривогу, відносяться не тільки друзі, рідні, вчителі. Дівчата бояться так званих «небезпечних людей» – п'яниць, хуліганів і т.д. Хлопчики ж бояться фізичних травм, нещасних випадків, а також покарань, які можна очікувати від батьків або поза сім'єю: вчителів, директора школи і т.д. [6].
Негативні наслідки тривожності виражаються в тому, що, не впливаючи в цілому на інтелектуальний розвиток, високий ступінь тривожності може негативно позначитися на формуванні дивергентного (тобто креативного, творчого) мислення, для якого природні такі особистісні риси, як відсутність страху перед новим, невідомим [16].
Проте у дітей старшого дошкільного й молодшого шкільного віку тривожність ще не є стійкою рисою характеру й відносно оборотна при проведенні відповідних психолого-педагогічних заходів [8], а також можна істотно знизити тривожність дитини, якщо педагоги й батьки, що виховують його, будуть дотримуватися потрібних рекомендацій.
Висновки до розділу 1
Емоції та почуття являють собою відображення реальної дійсності у формі переживань. Різні форми переживання почуттів утворюють у сукупності емоційну сферу людини.
Тривожність – це схильність індивіда до переживання тривоги, що характеризується низьким порогом виникнення реакції тривоги: один з основних параметрів індивідуальних відмінностей.
Під тривожністю в психології розуміють схильність людини переживати тривогу, тобто емоційний стан, що виникає в ситуаціях невизначеної небезпеки й що проявляється в очікуванні неблагополучного розвитку подій.
Діяльність людини в ситуації, що породжує тривожність, безпосередньо залежить від сили ситуаційної тривожності, дієвості контрзаходів, які вживаються для її зниження, точності когнітивної оцінки ситуації.
Передумовою виникнення тривожності є підвищена чутливість (сензитивність).Однак не кожна дитина з підвищеною чутливістю стає тривожною.
Невпевненість породжує тривожність і нерішучість, а вони, у свою чергу, формують відповідний характер
Тривожність як певний емоційний настій з перевагою почуття занепокоєння й остраху зробити що-небудь не те, не так, не відповідати загальноприйнятим вимогам і нормам розвивається ближче до 7 й особливо 8 років при великій кількості нерозв'язних страхів, що йдуть із більш раннього віку. Головним джерелом тривог для дошкільників і молодших школярів виявляється сім'я. Надалі, вже для підлітків така роль сім'ї значно зменшується; проте вдвічі зростає роль школи.
У дітей старшого дошкільного й молодшого шкільного віку тривожність ще не є стійкою рисою характеру й відносно оборотна при проведенні відповідних психолого-педагогічних заходів.
РОЗДІЛ 2. СТАТУСНЕ ПОЛОЖЕННЯ ДИТИНИ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ У ГРУПІ ОДНОЛІТКІВ
2.1. Загальна характеристика статусного положення
Статусне положення — положення суб'єкта в системі міжособистісних відносин, що визначають його обов'язки, права й привілеї [24].
Кожна людина ґрунтовно заплутана в складному павутинні соціальних взаємин, і її положення усередині соціальноїсистеми становить її статус. Суб'єкт знаходить своє місце всередині більшого співтовариства, відносячи себе до певної категорії, приймаючи пов'язані із цією позицією обов'язки й очікуючи, що інші визнають його права. Статус відбиває ієрархічну структуру групи й створює в ній вертикальну диференціацію.
Однак не тільки від суб'єкта залежить його статусна характеристика. Соціальний статус – це встановлюваний суспільством ознака, що характеризує позицію людини в соціальній спільності, положення суб'єкта в системі міжособистісних відносин і визначає його права, обов'язки, волі, престиж, повноваження й привілеї, які він одержує завдяки своєму положенню. Статус є визнаний групою ранг індивіда в соціальній групі.
Статус – це соціальний процес. Позиція даного індивіда в суспільстві визначається тільки на основі добре встановлених відносин між ним і тими, хто займає інші позиції. Багато чого в поводженні суб'єкта спрямовано на збереження наявного або підвищення свого соціального статусу. Домагаючись цього, суб'єкт повинен продовжувати вже сформовані взаємини. Людина зберігає свій соціальний статус, якщо живе відповідно до конвенціальних (встановлених) норм, що керують поводженням людей даної категорії.
Соціальні психологи помітили, що індивід досить чутливий до суджень тих, хто становить його еталонну групу, хто розділяє його «картину світу». Кожний шукає визнання саме у своєму світі. Кожний намагається підтримати прийнятну концепцію себе самого в очах тих, із чиєю думкою він рахується.
Соціальними психологами встановлена досить висока чутливість суб'єктів до символів статусу. Як би не був статус низький, він важливий, тому що без нього суб'єкт взагалі не має прав у відношенні інших. Володіння статусом дозволяє суб'єктові очікувати й вимагати певного відношення до себе з боку інших.
У різних групах та сама людина може мати різний статус, та й взагалі, кожна людина володіє декількома статусами, однак вони не рівні. Положення в суспільстві визначає один з них – це головний статус, у його основі, як правило, лежать посада, професія. Професія служить найбільш використовуваним, сукупним показником статусної позиції – і саме вид або рід роботи визначає часом такі «вартісні ресурси» людини, як багатство, престиж, влада.
Статус завжди є деяка єдність об'єктивно властивому індивідові характеристик і суб'єктивного сприйняття його іншимичленами групи. Все-таки при цьому варто враховувати, що місце індивіда не обумовлено цілком і повністю тільки суб'єктивним емоційним сприйняттям його іншими, значення має й місце індивіда в структурі дійових відносин у групі.
Соціальний статус забезпечує права й можливості, але одночасно багато до чого зобов'язує. За допомогою статусів регламентуються відносини між людьми.
Реальна стартова позиція індивіда впливає на його оцінку суспільства, формує точку зору на світ, що багато в чому й визначає його подальше поводження. Вихідці із сімей з різними соціальними статусами мають нерівні умови соціалізації, неоднакові можливості для одержання утворення.
Соціальні статуси відбиваються й у зовнішнім поводженні й вигляді – одязі, жаргоні, манерах, і у внутрішній позиції особистості – установках, ціннісних ориентаціях, мотивах.
Важливою характеристикою кожного зі статусів є спектр і воля вибору інших статусів. Усяке індивідуальне рішення щодо власної долі полягає в постійному виборі способів подолання конкретної соціальної нерівності. Як правило, люди з більш високим статусом прагнуть відігравати домінуючу роль в організації, захоплюють більшу ініціативу.
Статус, будучи один раз встановлений, залишається відносно постійним, хоча в принципі він рухливий. Він може підвищуватися, якщо соціальна спільність розцінює суб'єкта в динаміку соціального росту, або знижуватися, якщо має місце динаміка соціальної деградації. Ці зміни припускають, що й особистість повинна адекватно змінювати своє поводження. Коли цього не відбувається, виникає внутріособистісний конфлікт.