- Вивчення причини виникнення конфлікту – тобто спостереження, аналіз результатів діяльності, вивчення документів та ін.
- Обмеження кількості учасників – робота з лідерами в мікрогрупах, перерозподіл функціональних обов’язків, заохочення чи покарання тощо.
- Додатковий аналіз конфлікту за допомогою експертів – опитування експертів, залучення психолога, переговорний процес тощо.
- Ухвалення рішення – використання адміністративних, педагогічних та інших методів.
3.Принципи управління конфліктами.
Конфлікти являють собою велику стихійну силу, зі значними деструктивними наслідками. Разом з тим можна і потрібно управляти їхнім розвитком і розв’язанням, належним чином діагностуючи динаміку розвитку конфлікту і виробляючи стратегію дій у конфліктній взаємодії. Аналіз динаміки конфлікту та формування стратегічного плану дій передбачають принципове дотримання та забезпечення конкретних технологічних прийомів:
- Осмислення конфлікту
- Відпрацювання конфліктного менеджменту
- Вироблення механізму стримування
- Створення технологій управління конфліктом.
Осмислення реальності виникнення і процесуальності конфлікту неможливе без з’ясування його сутності, загальних понять і принципів. Поняття виявляються на основі аналізу конфліктної ситуації, умов і механізмів конфлікту, суб'єктів конфліктної взаємодії, зони конфлікту, претензій і домагань учасників конфлікту, їхніх пропозицій, рівня гостроти, ступеня можливості розв’язання та ін..
Успішність пошуку шляхів, засобів розв’язання і регулювання конфліктів та можливість зниження рівня соціальних деструкцій під час конфліктної взаємодії суттєво залежать від повного, всебічного, компетентного, професійного і, природно, об’єктивного розгляду інтересів та прагнень протилежних сторін.
Осмислення означає також з’ясування позитивного значення конфлікту у разі усвідомлення його учасниками протилежності їх інтересів. Без цього усвідомлення неможливо знайти вихід з конфліктної ситуації.
В основі будь-якого конфлікту знаходяться суперечності, які притаманні динаміці соціального розвитку. Осмислення передбачає розуміння того, що конфлікт забезпечує доведення суперечностей до тієї стадії, коли іншими засобами він не може розвиватися як протистояння протилежних сторін. У такому розвитку приховано величезну руйнівну силу, яку називають соціальною деструкцією.
Раціональне управління об’єктивно надає конфліктному процесу таких форм, що сприяють мінімізації неминучих політичних, економічних, соціальних, моральних втрат. Урегулювання конфлікту можна розглядати як оптимізацію взаємовідносин для забезпечення мінімізації витрат і максимізації виграшу конфліктуючих сторін.
Так, аналізуючи все сказане можна визначити такі основні принципи:
- Об’єктивне дослідження причин виникнення конфлікту та його розвитку;
- осмислений підхід до управління та вирішення конфлікту;
- вибір найефективніших засобів для вирішення конфлікту;
- структуризація конфліктуючих груп для ефективного керування конфліктною ситуацією, та запобіганню деструктивним наслідкам конфлікту тощо.
І лише використовуючи ці принципи можна запобігти конфліктам, їх деструктивним наслідкам та негативним факторам, що роз’єднують колектив, спільноту, суспільство.
Висновки.
Отже, проаналізувавши усі вищеподані аспекти процесу управління конфліктами можна зробити такі висновки:
1. Процес управління конфліктом – це цілеспрямований вплив на динаміку конфлікту з метою розвитку чи руйнування тієї соціальної системи, до якої має стосунок даний конфлікт.
2. Управлінський процес включає конкретні види діяльності, такі як профілактика та запобігання виникненню конфліктів, діагностика та регулювання конфлікту, прогнозування розвитку конфліктів і оцінка їх функціональної спрямованості та можливих наслідків, сам процес розв’язання конфлікту тощо.
3. Процес управління конфліктом має такі стадії як прогнозування, запобігання, стимулювання, діагностика, регулювання і розв’язання конфлікту, які у свою чергу поділяються на певні етапи.
4. Процес управління конфліктом має також свій зміст, функції, завдання та ін.., які здійснюються на основі складених алгоритмів, які у свою чергу побудовані та здійснюються на своїх основоположних, загальних принципах.
5. Способи управління конфліктом поділяються на адміністративні – силове розв’язання конфлікту, та педагогічні – бесіда, прохання, переконання, роз’яснення вимог до роботи, заборона неправомірних дій та інші заходи, як створені для виховання елементів свідомості людини.
6. Інституціоналізація конфліктної взаємодії є одночасно етапом управління конфліктом, який полягає у створенні відповідних органів, з регулювання конфліктної взаємодії; та принципом, який є основоположним для вірного та ефективного управління конфліктною ситуацією, що склалася.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Вишнякова Н. Ф. Конфликтология издательскоереспубликанское уитарное предприятие «университетское» Минск 1997г. - 248с.
2. Дуткевич Т. В. Конфліктологія з основами психології управління Навчальний посібник. – Київ: центр навчальної літератури 2005р. -456с.
3. Брегеда А. Ю. Соціологія навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. - К.: КНЕУ 1999р. - 124с.
4. Ємельяненко Л. М. Конфліктологія навчальний посібник. - К.:КНЕУ, 2003р. – 315с.