-Час, який відводиться менеджерові для прийняття рішення. На практиці більшість керівників не мають можливості проаналізувати усі можливі альтернативи, відчуваючи дефіцит часу.
-Ступінь підтримки менеджера колективом – цей фактор враховує те, що нових менеджерів сприймають не відразу. Якщо порозуміння і підтримки інших менеджерів і підлеглих не вистачає, то проблему слід усувати за рахунок своїх особистих рис, які повинні сприяти виконанню прийнятих рішень.
-Особисті якості менеджера (в тому числі й психологічні якості) – один з найбільш важливих факторів. Незалежно від того, як менеджери приймають рішення і відповідають за них, вони повинні мати здібності до того, щоб приймати вірні рішення.
-Політика організації – у даному випадку враховується суб’єктивний фактор при прийнятті рішення. Статус, влада, престиж, легкість виконання – усе це може вплинути на прийняття того, чи іншого рішення.
Кінцевим результатом прийняття рішення є саме управлінське рішення, яке постає, як первісний, базовий елемент процесу управління, що забезпечує функціонування господарської організації за рахунок взаємозв’язку формальних та неформальних, інтелектуальних та організаційно-практичних аспектів менеджменту.
Для визначення загальних та конкретно-специфічних підходів до розробки, реалізації й оцінювання управлінських рішень, з метою підвищення їх результативності, ефективності, якості та послідовності, застосовують їх певну класифікацію.
Управлінські рішення можна класифікувати [1, с.67]:
· за характером цілей;
· за функціональним змістом, характером завдань, що вирішуються (сферою дій);
· за рівнями ієрархії системи управління;
· за характером організації розробки;
· за причинами виникнення;
· за вихідними розробками;
· за організаційним оформленням.
За характером цілей рішення, які приймаються, можуть бути: стратегічні, тактичні, оперативні[1, с.70]:.
За функціональним змістом, тобто за відношенням до загальних функцій управління, управлінські рішення поділяються на: планові рішення, організаційні, технологічні, прогнозуючі[1, с.72]:.
За рівнями ієрархії системи управління розрізняють управлінські рішення: на рівні великих систем, на рівні підсистем, на рівні окремих елементів системи[1, с.73]:.
Залежно від характеру організації розробки рішень виділяють: одноособові, колегіальні, колективні[1, с.75]:.
За причинами виникнення управлінські рішеня поділяються на[1, с.79]::
- ситуаційні, пов’язані з характером обставин, що виникають;
- рішення, що виникають за приписом (розпорядженням) вищестоящих органів;
- програмні, пов’язані із включенням даного об’єкта управління у певну структуру програмно-цільових відносин, заходів;
- ініціативні, пов’язані з виявленням ініціативи системи, наприклад,у сфері виробництва товарів, послуг, посередницької діяльності;
- епізодичні й періодичні, що випливають із періодичності відтворюваних процесів у системі.
Залежно від методів розробки управлінські рішення бувають[1, с.82]::
- графічні, з використанням графоаналітичних підходів (сіткових моделей, методів, стрічкових графіків, структурних схем);
- математичні, які передбачають формалізацію уявлень, відносин, пропорцій, термінів, подій, ресурсів;
- евристичні, пов’язані широким використанням експертних оцінок, розробки сценаріїв, ситуаційних моделей.
За організаційним оформленням управлінські рішення поділяються на[1, с.84]::
- жорсткі, що однозначно задають подальший шлях їх втілення;
- орієнтовані, що визначають напрямок розвитку системи;
- гнучкі, що змінюються відповідно до умов функціонування і розвитку системи;
- нормативні, що задають параметри протікання процесів у системі.
Інший підхід до класифікації пов’язаний з характером завдань, що вирішуються: економічних, організаційних, технологічних, технічних, екологічних та ін.[1, с.89]:.
Не слід забувати, що рішення управлінських задач – психологічний процес, де не завжди спрацьовують тільки логіка та інтуїція. В самому ході рішення переплітаються і соціальні установки, й особистісні змінні, й інтуїція, й емоції.
Розглядають такі підходи до прийняття рішень: інтуїтивний, заснований на судженнях, і раціональний. Інтуїтивне рішення приймається на основі відчуття до правильності, без аналізу всіх «за» і «проти». Рішення, засноване на судженнях, - це вибір, що спирається на
знання чи накопичений досвід. Перевагою такого підходу щодо прийняття рішення є швидкість і дешевизна процесу вибору альтернатив. Недолік його полягає в тому, що він не спрацьовує в ситуаціях, які не мали аналогів у минулому досвіді керівника. Американські вчені стверджують, багато управлінських рішень керівники приймають саме інтуїтивно [13, c.255].
Найскладнішими управлінськими ситуаціями є такі, де діє людський фактор. У людський фактор вплітаються мотиваційні, особистісні та інші суб’єктивні змінні. Передбачити дію цих змінних в їх складних сполученнях неможливо. Для прийняття рішення в ситуаціях дії людського фактора недостатньо одних лише суджень[2, c.45].
Зазвичай класифікаційні підходи використовуються комплексно, що дає можливість всебічно оцінити обставини, в яких приймається рішення [7, c.110-112].
Отже, ми визначили поняття управлінського рішення,яке має ряд специфічних рис, що визначаються вимогами до нього та його видом. Вид управлінського рішення та підхід до його прийняття, що обираються керівником, можуть визначити суть рішення, хід його прийняття та результати реалізації. Проте визначення поняття управлінського рішення не відтворює механізми його дії та процес
прийняття, тому ми проводимо аналіз етапів прийняття управлінського рішення. Висвітлення характеристики управлінського рішення у цьому напрямі поряд із визначенням його поняття дозволить чітко зрозуміти суть управлінського рішення в організації.
1.2 Етапи прийняття рішення в складній ситуації
Різні автори подають дещо різний опис процесу підготовки та прийняття рішення. Хоча загалом вони досить чітко характеризують один і той самий процес. В даній роботі будуть наведені основні блоки вироблення управлінських рішень за Малиновським В. Я. Він подає такі етапи процесу підготовки та прийняття рішень. Ці етапи в технологічному аспекті вважаються послідовними операціями і процесами, між якими існують прямі та зворотні зв’язки [4, с.248-249].
1. Ідентифікація і визначення проблеми. Вихідним моментом вироблення рішення вважається виникнення ситуації, яка вимагає його прийняття. Ситуація може скластися у зв’язку з надходженням розпорядження від вищестоящого органу про необхідність виконання певних дій чи прийняття рішення з якоїсь конкретної проблеми та її практичним вирішенням. Головне завдання даного етапу – оцінити потребу в прийнятті нового управлінського рішення.
2. Підготовка необхідної інформації. Цей етап передбачає, насамперед, збір та обробку необхідної інформації. Своєчасне отримання, обробка, передача достовірної і достатньо повної інформації дозволяє приймати виважені управлінські рішення, вдосконалювати внутрішні та зовнішні системні зв’язки і, як наслідок, у більшості випадків забезпечувати прийнятну ефективність управлінських рішень. Якість інформаційних матеріалів у свою чергу оцінюється за допомогою таких критеріїв:
1) об’єктивність – це інтегральний критерій, який поєднує у собі наступні часткові критерії:
- повноти інформації (визначається наявністю відомостей, включаючи суперечливі, які необхідні та достатні для прийняття рішення);
- точності інформації (ступінь відповідності інформації оригіналу);
- несуперечливості інформації (окремі частини однієї і тієї самої інформації не мають суперечити одна одній);
- переконливості інформації (доведеність інформації, яка примушує вірити у її достовірність);
2) лаконічність – це стислість та чіткість викладення інформації (досягається за рахунок високої згорнутості інформації без втрати її необхідної повноти);
3) актуальність – це відповідність інформації об’єктивним інформаційним потребам;
4) своєчасність – це здатність задовольняти інформаційну потребу у прийнятний для виконання строк;
5) комунікативність – це властивість інформації бути зрозумілою для того, кому вона адресована.
3. Генерування альтернативних варіантів розв’язання проблеми. Однією з характерних рис управлінського процесу є багатоваріантність переходу системи з одного стану в інший чи можливість прийняття великої кількості різних рішень з однієї ж проблеми. Якщо в умовах адмістративно-командної системи управління практика одноваріантного вирішення проблем, що була швидше правилом, ніж винятком, якось спрацьовувала, то в умовах ринкових відносин, коли різко зростає ступінь ризику і знижується ступінь визначення конкретної ситуацїї, потреба у розробці багатьох альтернативних (взаємовиключних) варіантів майбутнього рішення стає життєво необхідною. Варіанти та їх оцінка є найважливішими умовами ефективності управлінського рішення, що визначається через відношення ступеня досягнення поставлених перед системою цілей до затрат на їх реалізації.
4. Визначення критеріїв. Принципово важливим є висунення і запровадження за можливості несуперечливих критеріїв внутрішньої (з точки зору даної організації) та кінцевої (суспільної) доцільності тих чи інших дій управлінської системи. Міркування про досягнення певних завдань повинні узгоджуатися з відповідними критеріями рішення. Ними можуть бути політичні, соціальні, економічні критерії ефективності. Даний етап стосується оцінюючого аспекту проблеми. Це - найбільш важливий крокдля запровадження цінностей і філософії в управлінський аналіз.
5. Аналіз можливих наслідків. Це – один із найважливіших етапів процесу прийняття рішень, адже потрібно відповісти на три важливих питання.