Є.Г. Сухарєва робить наступні висновки: суперечливе і принижуюче виховання веде до агресивно-захисного типу поведінки дітей з підвищеною збудливістю і нестійкістю; деспотичне виховання – до пасивно захисного типу поведінки з гальмуванням, боязкістю, непевністю і залежністю; гіперопікою, запобігання – до інфантилізованого типу поведінки з яскравими афективними реакціями.
Вітчизняні і закордонні автори звертають увагу на те, що батьки часом будують свої відносини з дитиною не усвідомлюючи, що вони просто копіюють модель виховання їхніх власних батьків [30].
Дослідження В.С. Мухіної, Т.А. Рєпіної, М.С. Лисиної та інших указують, що причиною побудови негативного відношення батьків до дитини є незнання психологічних особливостей віку, завдання, змісту, форм, методів виховання дитини.
З погляду навчання і розвитку, основними особливостями дитини молодшого шкільного віку є те, що:
а) дитина може довільно керувати своєю поведінкою, а також процесами уваги і запам'ятовування, емоційними реакціями (А.В. Запорожець).
б) у будь-якому виді діяльності може вийти за межі миттєвої ситуації, усвідомити тимчасову перспективу, одночасно удержати у свідомості ланцюжок взаємозалежних подій чи різні стани або речовини процесу (Н.Н. Поддъяков).
в) ведуче значення набуває розвиток уяви (Л.С. Виготський).
Таким чином, досліджуваний матеріал дозволив нам визначитися в сутності поняття тривожності і її вплив на особистісний розвиток дитини. Одним з факторів, що впливають на її розростання, є особливості батьківського відношення до дитини: суворого, жорстокого відношення, стилі виховання, позиція батьків стосовно дитини, відсутність емоційного контакту з дитиною, обмеженість у спілкуванні з ним, незнання вікових і індивідуальних особливостей дитини.
Для того, щоб будувати позитивні відносини з дитиною, важливо знати, як це робити. Розглянемо дослідження авторів по даній проблемі.
1.3 Підходи до корекції тривожності у дітей у системі дитячо-батьківських відносин
На думку вітчизняних і закордонних авторів (А.І. Захаров, Є.Б. Ковальова, Р.В. Овчарова, А.А. Осипова, А.С. Спиваковська, А. Адлер, К. Роджерс, Г.Л. Лендрет та інші) дуже важлива корекція різних порушень емоційних станів і дисгармонії в розвитку особистості.
Корекція – це система заходів, спрямованих на виправлення недоліків психологічного розвитку чи поводження людини за допомогою спеціальних засобів психологічного впливу.
Психологічна корекція – це така діяльність, що спрямована на підвищення можливості участі клієнта у всіляких сферах (у навчанні, поводженні, у відносинах з іншими людьми), на розкриття потенційних творчих резервів людини. Психологічна корекція розрізняється по видах і формам.
По видах: симптоматична, каузальна; пізнавальної сфери; особистості; афективно-вольової сфери; поводження; міжособистісних відносин.
По формах: індивідуальна; групова; змішана; програмована; директивна; недирективна; дуже коротка; тривала; загальна; приватна; спеціальна.
Незважаючи на розходження в теоріях, цілях, процедурах і формах корекційної роботи, психологічний вплив у цілому зводиться до того, що одна людина намагається допомогти іншій[49,385].
Р.В. Овчарова, ґрунтуючись на причинах неефективності батьківських відносин, таких як: педагогічна і психологічна неграмотність батьків; ригідні стереотипи виховання; особистісні проблеми й особливості батьків, внесені в спілкування з дитиною; вплив особливостей спілкування в сім¢ї на відносини батьків до дитини та ін., пропонує як основний метод корекції когнітивно-поведінковий тренінг.
Когнітивно-поведінковий тренінг здійснюється за допомогою рольових ігор і програми відеотренінгу.
Обґрунтування методу: сім¢я – цілісна система. І саме тому проблема «батьки-дитина» не може бути вирішена тільки завдяки психокорекції дитини чи батьків. Рівнобіжна робота дозволяє збільшити ефективність занять[47,15].
А.А. Осіпова виділяє як засіб корекції дитячо-батьківських відносин – соціально-психологічний тренінг. Під соціально-психологічним тренінгом розуміється практика психологічного впливу, заснована на активних методах групової роботи. При цьому мається на увазі використання своєрідних форм навчання знанням, умінням, технікам у сфері спілкування, діяльності і корекції.
Соціально-психологічний тренінг – один з методів активного навчання і психологічного впливу, здійснюваного в процесі інтенсивної групової взаємодії і спрямованого на підвищення компетентності в сфері спілкування, у якому загальний принцип активності того, якого навчають, доповнюється принципом рефлексії над власним поводженням інших учасників групи. У процесі соціально-психологічного тренінгу застосовуються різні методичні прийоми: групова дискусія (базовий методичний прийом), рольова гра, невербальні вправи і так далі[49,338].
Є.Б. Ковальова, досліджуючи тривожність дітей, звернула увагу, що на збільшення тривожності молодшого школяра впливають емоційні дитячо-батьківські відносини. У результаті дитина знаходиться під тиском батьків. Як корекцію тривожності у дітей пропонувала вплив на її самосвідомість через рівень її розвитку.
Методи корекції органічного рівня: фіто- і вітамінотерапія, вправи на релаксацію і зосередження, звернути увагу на режим дня, харчування, прогулянки, достатній сон.
Методи корекції індивідуального рівня самосвідомості спрямовані на стабілізацію емоційного стану, на розвиток емпатії й адекватних захисних проявів (ігрова терапія, окотерапія, діяльна терапія та інш.).
Методи корекції особистісного рівня: вправа за типом «Втілення в образ», терапевтичне спілкування, а також ефективні проективні методики: малювання страхів, складання розповідей по спеціальних картинках і так далі.
На думку А.Г. Харчева, сім¢я для молодшого школяра – «соціальний мікроскоп», у якому він поступово прилучається до соціального життя. Нерідко у вихованні дітей допускаються помилки, що зв'язані з неправильним уяленням батьків про виховання дитини, незнання її психологічних, вікових і індивідуальних особливостей, що приводить до порушень у системі дитячо-батьківських відносин.
Для того, щоб складався позитивний тип дитячо-батьківських відносин, як вважають Т.А. Маркова, Г. Кравцов, Т.Н. Доронов, С.І.Мушенко та інші, треба формувати педагогічну грамотність у батьків. На сучасному етапі склалася система роботи з батьками чи форми співробітництва, що сприяють підвищенню педагогічної культури батьків. У роботі з батьками використовується як колективна, так і індивідуальна форма роботи. До колективних форм роботи відносяться: збори для батьків, практикуми, семінари. До індивідуального: консультації, папки-пересувки, бесіди, відвідування вдома.
У світлі інноваційних підходів до виховання і навчання молодших школярів широке поширення одержали такі форми як: сімейні клуби, конкурси сімейних газет, створення домашньої відіотеки, участь батьків у спортивних дитячих заходах, культпоходи (у театр, музей, кіно, на виставки), відвідування природи і т.д.
Аналізуючи підходи авторів корекції дитячо-батьківських відносин, найбільш значимим, на наш погляд, є форми роботи зі збагачення знань батьків (збори, індивідуальні консультації, різноманітні клуби, вивчення батьками психолого-педагогічної літератури по вихованню дітей). Дослідники звертають увагу, що для корекції дитячо-батьківських відносин можна використовувати тренінг (когнітивно-поведінковий, психологічний, соціально-психологічний).
Допомогу сім¢ї разом з психологами надають фахівці різного профілю: сексологи, юристи, психіатри, педагоги, психотерапевти, соціологи. З'являються нові центри сімейної педагогіки, організуються програми взаємодопомоги, що у більшому ступені орієнтовані на особистісні проблеми сім¢ї, на вирішення внутрісімейних проблем. Значно виросло число професіоналів-психологів, що мають справу з профілактикою і корекцією психологічних проблем, так чи інакше зв'язаних з розвитком людини в сім¢ї.
Кожен дослідник, що працює в сім¢ї, створює свою власну інтегративну теорію сім¢ї, що знаходиться відповідно з якої-небудь теоретичною школою, але для цього вимагаються роки напруженої практичної роботи.
В даний час існують кілька напрямків у корекціоній роботі з сім¢єю:
Психодинамічне.
Системне і стратегічне.
Еклектичне.
Для підходу психодинамічного напрямку характерним є велика увага, що приділяється аналізу історичного минулого членів сім¢ї, їхніх неусвідомлюваних бажань, психологічних проблем і взаємних проекцій, пережитих на ранніх етапах онтогенезу і відтворених в актуальному досвіді. Велике значення придаєтся досягненню інсайту- усвідомленню того, як невирішені в минулому проблеми впливають на сучасні взаємини в сім¢ї і як з цього порушеного контексту відносин виникають неконструктивні способи адаптації до життя в деяких її членів. Робота в рамках даного підходу вимагає великих зусиль як з боку психолога, так і з боку членів сім¢ї, величезних витрат часу, що є економічно менш доцільним, але високоефективним.
Робота в рамках системного підходу будується на положенні овзаємодетермінірованості особистості і міжособистісних відносин, відповідно до якого стиль спілкування, характер взаємодії, тип виховання, з одного боку, і особистісні особливості членів сім¢ї - з іншого, утворять замкнутий, що постійно відтворюється гомеостатичний цикл.
Представники електичного напрямку використовують у корекційній роботі з сім¢єю різні по своїх психологічних механізмах методи: групову дискусію, рольові ігри, домашні завдання по модифікації поводження, аналіз і інтерпретацію взаємин і т.д.[48,440].