Емоційний розвиток дитини раннього віку (стр. 1 из 22)

Не дивлячись на те, що про емоції написано дуже багато як в художній так і в науковій літературі, вони продовжують викликати інтерес у філософів, фізіологів, психологів, клініцистів.

Найвідоміші узагальнюючі огляди експериментальних досліджень емоційної сфери надані в роботах західних психологів Р. Вудвортса (1950), К. Ізарда (2000), Д. Ліндслі (1960), Я. Рейковського (1979), П. Фресса (1975) та вітчизняних авторів Г.М. Бреслава (2004), В.К. Вілюнаса (1973), Д.І. Додонова (1987), Є.П. Ільїна (2001), Л.І. Кулікова (1997), П.В. Сімонова (1975, 1981, 1987), П.М. Якобсона (1958).

Обґрунтовуючи актуальність обраної теми, хотілося б відзначити роль емоцій в управлінні поведінкою людини, адже не випадково майже всі автори, говорячи про емоції, відмічають їх мотивуючу роль, пов’язують емоції з потребами та їх задоволенням. Отже, які б умови та детермінанти не визначали б життя та діяльність людини - внутрішньо, психологічно значущими, вони стають лише у тому випадку, коли їм вдається проникнути у сферу її емоційних відносин.

Але, не дивлячись на безперечну важливість вивчення емоційної сфери людини, є очевидним різкий дефіцит наукової літератури та експериментальних досліджень в даній галузі психології.

Не випадково російський психолог М.М. Ланге писав: “Чувство занимает в психологии место Сандрильоны, нелюбимой, гонимой и вечно обобранной в пользу старших сестер - "ума" и "воли". Ему приходится обыкновенно ютиться на задворках психологической науки, тогда как воля, а особенно ум (познание) занимают все парадные комнаты. Если собрать все научные исследования о чувствах, то получиться список столь бедный, что его далеко превзойдет литература любого вопроса из области познавательных процессов, даже очень мелкого… Причин этой общей "нелюбви" много. Здесь, вероятно играет некоторую роль и общий характер современной культуры, по преимуществу технической и внешней, и то, что рассуждения старых психологов о чувствах отталкивают нас своей риторичностью и морализациями, и то, что эта область вообще трудно поддается точным и научным методам исследования и, наконец, то, что для психолога, как и ученого вообще, область ума и познания обыкновенно ближе и доступнее, чем область эмоций. Может быть, дело было бы иначе, если бы в разработке психологической науки женщины приняли большее участие, чем доныне" (1996) [27, С.10].

Іншою, не менш важливою проблемою, з якою ми зіткнулись, є відсутність чіткого категоріального апарату та термінології в галузі психології емоцій і, як завжди, наявність великої кількості різноманітних психологічних теорій, кожна з яких має свою точку зору з приводу природи виникнення та розвитку емоцій, і які мало чим пов’язані між собою. Наведемо лише авторів найбільш популярних теорій: П.К. Анохін, Л.М. Веккер, В. Вундт, Ч. Дарвін, У. Джеймс та К. Ланге, Доллард, Дуб та Міллєр, Ж. - П. Сартра, П.В. Сімонов, Д. Сінгер та С. Шехтер. В контексті діяльнісного підходу проблемою емоцій займались такі провідні науковці як Л.С. Виготський, О.В. Запорожець, Я.М. Калашник, А.Р. Лурія, Я.З. Неверович та багато інших сучасних психологів.

Не дивлячись на великі розбіжності висунутих ними теорій, всі вони мають одну спільну рису, яка полягає в тому, що їх автори виділяли емоціям найголовнішу роль у розвитку особистості, і багато уваги приділяли вивченню зовнішніх та внутрішніх умов виникнення емоцій.

Звужуючи коло нашого аналізу до обраної теми, хотілося сказати декілька слів, про тих вчених, які безпосередньо займались дослідженням та аналізом емоційної сфери дитини та її розвитком.

Такі західні вчені, як Д. Боулбі, А. Валлон, М. Ейнсворт, Ж. Обрі-Рудінеско, Р. Спітц займались вивченням особливостей різноманітних впливів на психічний розвиток дитини, проводили різноманітні дослідження типів прив’язаності, намагались їх класифікувати, відтворити чітку класифікацію етапів емоційного розвитку дитини.

С. Гринспейн, Н. Гриспен та А. Срауф запропонували узагальнені варіанти процесу емоційного розвитку у ранньому дитинстві, у відповідності до теорії прив’язаності, автором якої вважається Д. Боулбі.

Н. Айзенберг, Т. Райк, М. Хофман тощо в своїх дослідженнях дуже багато уваги приділяли вивченню емпатії, проводили багато досліджень з метою з’ясування її природи та етапів розвитку.

Дослідження в цій галузі продовжуються і до теперішнього часу, як західними так і вітчизняними вченими.

Великий внесок у цій галузі належить вітчизняним вченим Г.М. Бреславу, Л.С. Виготському, О.В. Запорожцю, А.І. Захарову, Н.Л. Кряжевій, М.І. Лісіной, Я.З. Неверовичу тощо, які вивчаючи особливості розвитку особистості, багато уваги приділяли саме ранньому віку і, підкреслюючи його ефективність, займались дослідженнями впливу оточуючого середовища та процесу спілкування на розвиток емоційної сфери особистості у ранньому віці.

Ми помітили, що є така традиція, приступаючи до вивчення будь-якої проблеми в психології, в тому числі до проблеми емоцій, зазначати про її недостатню вивченість та розробку в психології і, разом з тим, має безперечно важливе теоретичне та практичне значення.

І як було наведено вище, така ситуація щодо вивчення емоцій та їх розвитку в психології дійсно має місце, але хотілося б ще раз підкреслити важливість та крайню необхідність її дослідження. Адже на нашу думку, моральні, естетичні та інтелектуальні почуття, які характеризують високорозвинену дорослу людину, здатну на благородні вчинки, не дані нам в готовому вигляді від народження. Вони виникають і розвиваються на протязі дитинства під впливом соціальних умов життя та виховання. На думку більшості вчених, до якої ми схиляємось, виховання емоцій та почуттів має найбільше значення, навіть якоюсь мірою, є більш важливим, ніж виховання розуму, ніж навчання дитини різного роду знанням та навичкам. Бо те, як будуть засвоюватись ці знання та навички і як, заради досягнення мети вони будуть використовуватись у подальшому, вирішальним чином залежить від емоційного ставлення суб’єкта до оточуючих людей и оточуючою предметної дійсності.

І саме розробка ефективних, науково обґрунтованих методів виховання почуттів та розвитку емоцій, є дуже важливою і надзвичайно складною задачею для психології та педагогіки. На нашу думку, більш важливою та складною ніж створення методів навчання дитини будь-яким знанням та навичкам.

Складність вивчення цієї проблеми, як ми вже казали полягає, в першу чергу, у великих методичних труднощах, пов’язаними з дослідженням емоцій а по-друге відсутність в психології єдиного підходу до вирішення проблеми походження та розвитку емоцій.

Чи народжується дитина вже з готовим апаратом емоційного реагування? Відкіля з’являються прив’язаність та почуття? Як дитина розпізнає емоції інших людей? Відкіля з’являються співчуття та страхи? Ці питання дуже давно цікавлять багатьох вчених. Щоб отримати запитання на них розробляються чисельні методики, проводиться багато різноманітних досліджень, на підставі яких ґрунтуються чисельні теорії щодо природи та розвитку емоційної сфери людини.

Але до теперішнього часу вчені так і не прийшли до єдиного висновку щодо періодичності виникнення емоційних явищ, наведені вікові рамки виникнення та розвитку емоцій мають суттєві розбіжності.

Найбільш суперечливим є питання про те, який саме з чинників найбільше впливає на розвиток емоційної сфери дитини у ранньому віці. Одні вчені вважають найважливішим вроджені якості та спадковість, інші, умови соціального виховання дитини.

Деякі вчені проводили дослідження щодо вивчення впливу соціального, економічного та культурного середовища на розвиток інтелектуальних здібностей та емоційний стан дитини. Безперечно ці умови мають певний вплив на розвиток емоційної сфери у ранньому віці, але як було доведено іншими вченими, не завжди діти з заможних та соціально сприятливих родин випереджають дітей, які виховувались у бідній сім’ї чи навіть сиріт, у своїх розумових здібностях, і тим більш деякі дослідження доводять, що іноді діти всупереч несприятливим оточуючим обставинам зберігають саме позитивні емоційні та особистісні якості.

Чому так буває і що все ж таки зумовлює розвиток психічно здорової дитини? В чому саме полягають особливості емоційної сфери дитини раннього віку, які впливають на подальший розвиток особистості? На мою думку ці питання до теперішнього часу залишаються до кінця не визначеними.