Емоції відіграють важливу роль в житті дитини. Вони допомагають дитині пристосуватись до тієї чи іншої ситуації. Страх, який відчуває дитина побачивши велику собаку, змушує її до певних дій для того, щоб уникнути небезпеки. Коли дитина засмучена або гнівається, це значить, що в неї не все гаразд. Коли дитина радіє, коли вона виглядає щасливою, це значить, що все гаразд у її світі. Емоції дитини - це “послання" оточуючим дорослим про її стан.
Здатність та навички правильно розрізняти емоційні стани іншої людини, формуються саме у ранньому дитинстві, і є важливим фактором у формуванні стосунків з людьми. Ці здібності, закріплюючись на протязі дитинства, приводять у подальшому до адекватного сприймання інших людей.
Емоції у дитини висловлюються більш бурхливо та безпосередньо у порівнянні з дорослими. Причинами виникнення тих чи інших переживань дитини - її взаємини з іншими людьми, дорослими та дітьми.
При вивчення емоційних явищ деякі психологи поділяють їх в залежності від того, яке місце вони займають в регуляції поведінки та діяльності. До першої групи відносять настрій - більш чи менш подовжений емоційний стан, утворюючий похідний фон життєдіяльності. До другої - почуття: стійкі емоційні ставлення до певної людини чи речей. До третьої - власно емоції, які реалізують психічне відображення значущості життєвих ситуацій для людини [60, С.66].
Провідними дослідженнями з питання впливу провідних типів діяльності на розвиток емоційної сфери дитини є дослідження Г.М. Бреслава, Л.С. Виготського, В.В. Давидова, О.В. Запорожця, Д.Б. Ельконіна, А.М. Леонтьєва, Я.З. Неверовича, Л.С. Рубінштейна.
Особливостями емоційного розвитку раннього віку, які впливають на характер діяльності дитини, перш за все є те, що дитина емоційно реагує тільки на те, що безпосередньо сприймає. Вона гостро переживає неприємну процедуру в кабінеті лікаря, але вже через кілька хвилин спокійно і жваво цікавиться новою обстановкою. Дитина не здатна засмучуватись через те, що у майбутньому на неї чекають неприємності, та її неможливо заохотити тим, що через 5 днів їй щось подарують.
Бажання дитини нестійкі і швидко минущі, вона не може їх контролювати і стримувати; обмежують їх тільки покарання чи заохочення дорослих. Всі бажання наділяються однаковою силою: у ранньому дитинстві відсутнє співпідкорення мотивів. Це легко спостерігати в ситуації вибору. Якщо дитину 2-3 років попросити обрати собі одну з кількох нових іграшок, вона буде довго розглядати і перебирати їх. Потім все ж таки обере одну, але якщо попросити дитину вийти з кімнати, вона знов почне сумніватись. Поклавши іграшку на місце, вона почне знов перебирати інші, поки її не відведуть від цих однаково цікавих для неї речей. Обрати, зупинитись на чомусь одному дитина ще не може - вона не здатна прийняти рішення [35, С. 194].
Характер обраної діяльності в свою чергу безпосередньо впливає на емоційний розвиток дитини.
За результатами психологічних досліджень, проведених А.Д. Кошелєвой, Я.З. Неверовичем, встановлена залежність формування позитивних емоційних ставлень дітей один до одного, почуття дружби та товариства, взаємної симпатії від характеру здійснюваної ними діяльності [48].
За дослідженнями О.О. Смірнової [51], спілкування з іншими дітьми у ранньому дитинстві звичайно тільки з’являється і не стає ще досить повноцінним. На другому році життя при наближенні однолітків дитина відчуває стурбованість, може перервати своє заняття і кинутися під захист матері. На третьому році вона вже спокійно грає поряд з іншими дітьми, але моменти спільної гри короткочасні, ні про які правила гри мови бути не може. Найкраща “спільна гра”, яка їм дуже добре вдається, це спільні стрибки на ліжку. Якщо дитина відвідує дитячий садочок, вона змушена найбільш тісно спілкуватись з іншими дітьми і отримує більший досвід у цьому плані, ніж ті діти, які виховуються вдома. Та “ясельні” діти теж не позбавлені від вікових труднощів у спілкуванні. Вони можуть проявити агресивність - штовхнути, вдарити іншу дитину (дехто з моїх вихованців дуже полюбляють кусатись), особливо, якщо та якимось чином позіхнула на її “власність", скажімо намагалась заволодіти привабливою іграшкою. Дитина спілкуючись з іншими дітьми завжди виходить зі своїх власних інтересів, зовсім не враховуючи інтереси та бажання іншого. Вона егоцентрична і не тільки не розуміє іншу дитину, але й не вміє співчувати. Емоційний механізм співчуття з’являється пізніше, у дошкільному дитинстві. Не дивлячись на зазначені труднощі, спілкування з однолітками дуже корисне і теж сприяє емоційному розвитку дитини, вважаючи на те, що однією з особливостей емоційної сфери дитини раннього віку є синтонія, як “зараження” відповідним емоційним станом в безпосередній взаємодії, яка з’являється вже наприкінці першого року життя [27].
Саме у формі синтонії виявляються і перші ще досить не стійкі симпатії, які складаються на підґрунті насиченості та частоти ситуативно-особистісного спілкування. І якщо спілкування з однолітками стає для дитини більш насиченим і значущим ніж спілкування з дорослим, то відповідно роль однолітків у формуванні емоційної сфери теж зростатиме. Звичайно синтонія є лише пасивним емоційним механізмом, але ми все ж таки хочемо відмітити її певну роль у подальшому формуванні та розвитку емоцій. Адже на наш погляд саме синтонія може вважатись підґрунтям для подальшого розвитку такої емоції як співчуття.
Значно рідше можна говорити про виникнення антипатії не тільки на першому, але й на другому році життя, бо у випадку антипатії практично випадає механізм синтонії і показником стає ініціативний “ухід" від спілкування.
Великий вплив на емоції та почуття дитини здійснює провідна для цього віку предметно-маніпулятивна діяльність, яка у своїй більшості проходить у ігровій формі. Гра представляє інтерес для дітей тільки тоді, коли вона реалізується в емоційно насиченій формі. У цей період у дитини виникає потреба у суспільній поведінці, але ще відсутні навички суспільно діяти, тому саме у процесі предметно-маніпулятивної діяльності дитина оволодіває не тільки формою людського спілкування між людьми, але перш за все суспільними засобами вживання всіх оточуючих її речей [12].
“Польовий" характер поведінки дитини раннього віку, наведений в роботах К. Левіна [40], супроводжується “випадковими”, з точки зору зовнішнього спостерігача, емоційною зафарбованістю та інтенсивністю. З одного боку, дитина ще більше залежить від зовнішньої ситуації, з іншого, ця залежність досить короткочасна, легко знімається переключенням на інший об’єкт. Відповідно до цього емоційний процес під час діяльності характеризується швидким та інтенсивним збудженням і таким же швидким затуханням [13].
В своїй роботі ми неодноразово зверталась до важливості різних форм спілкування дитини, але слід також відмітити, що головним аспектом діяльності дитини є ті, можливості, які вона набуває завдяки цьому спілкуванню, тобто його інструментальний аспект.
Отже, як було вже відмічено, у ранньому віці дії дитини швидко набувають орудійного характеру, а її емоційна регуляція носить ситуативний та вибірковий характер. Диференційоване емоційне реагування на “своїх” та “чужих” опосередковується тут предметною взаємодією. При цьому “свій" стимулює розгорнуту предметно-маніпулятивну діяльність, а “чужий” її загальмовує (М. Ейнсвурт. С.В. Корницька) [29].
Говорячи про провідну діяльність дитини, хочемо знов підкреслити важливість впливу однолітків і особливо дитячого колективу на її емоційну сферу, характер спільної діяльності дітей вже описаний нами вище, але додатково хочу підкреслити важливість положення дитини в групі. Характер стосунків дитини з однолітками суттєво впливає на її емоційний стан та психічний розвиток в цілому. Від цього залежить наскільки дитина відчуває себе спокійною, задоволеною, знаходиться у стані емоційного комфорту.
Де які вчені звертали увагу на розбіжності у формуванні провідної діяльності хлопчиків та дівчаток, вважаючи, що на підставі предметної діяльності у хлопчиків формується предметно-орудійна, а у дівчат на підставі мовленнєвої діяльності - комунікативна. Але, проведеними Є.В. Каганом дослідженнями [28] було встановлено, що статеві розбіжності у поведінці дітей раннього віку не стільки зумовлені біологічними та фізіологічними причинами, скільки характером їх соціального спілкування. Ці орієнтації завдані соціально, внаслідок культурних зразків.
На завершення можна підсумувати, що проведеними експериментальними дослідженнями доведений тісний взаємний зв’язок провідної предметно-маніпулятивної діяльності дитини раннього віку з її емоційним розвитком.
Позитивно зафарбована та організована цілеспрямовано діяльність дитини безпосередньо сприяє більш швидкому та позитивному розвитку емоційної сфери дитини. Тому діяльність дитини повинна бути спрямована на задоволення її потреб, і в першу чергу у спілкуванні як з однолітками, так і з дорослими. Гра, як провідна і найбільш приваблива для дитини діяльність, повинна бути емоційно насиченою, розвиваючою і спрямованою на засвоєння дитиною суспільних засобів дій. Спілкування у цьому віці стає формою організації предметної діяльності.
У разі наявності негативних факторів в процесі провідної діяльності, наприклад переважання стримуючих мотивів над заохоченням, у дитини можуть розвинутись негативні емоційні явища та пасивне ставлення до оточуючого середовища.
Всі сучасні дослідження доводять, що емоційний і соціальний розвиток дитини з раннього віку глибоко пов’язаний і взаємозумовлений.
В усіх випадках, коли емоційні впливи недостатні і емоційні реакції бідні, то і соціальний розвиток слабкий, і навпаки.