§3 Архетип, як основа розуміння діяльності людини у Всесвіті
Багато праць К.Г.Юнг (1875-1961) швейцарського психолога і психіатра, а також одного із найбільш значних і цікавих в філософському плані вчених ХХст., присвяченні дослідженню тих сфер, які традиційно відносять до містики. В таких працях, як “Психологія і алхімія”, “Архитип і колективне несвідоме”, “Паралельне як духовне явище”, Юнг показує, як образи давньої міфології і поняття середньовічної алхімії “працюють” в душі сучасної людини.
З іменем Юнга зв’язані два філософських поняття, введених ним в психологію, - це колективне несвідоме (колективна душа) і архетип (історично сформований базовий праобраз психіки). Ці поняття надали психології історичну глибину і розширили її сферу від особистих проблем людини до загальнолюдських. Юнг показав, що душа розвивається в часі, на протязі багатьох століть зберігаючи незмінними образи свого минулого, які стають основою культури.
В роботі “Метаморфози і символи лібідо” (1913) [12, с.709] Юнг досліджував спонтанні прояви фольклорних і міфологічних мотивів у снах пацієнтів. Виходячи з цього, він стверджував існування в психіці людини, крім індивідуального несвідомого, більш глибокого шару – колективного несвідомого, який, за Юнгом, є відображенням досвіду попередніх поколінь, зафіксованих у структурі мозку. Зміст його складає загальнолюдські першообрази – архетипи (наприклад, образ матері – землі, героя, мудрого старця, демона, тощо), динаміка яких знаходиться в основі міфів, символіки художньої творчості, сновидінь. Архетипи недоступні безпосередньому сприйняттю і усвідомлюються через деякий час їх проекцію на зовнішні об’єкти.
Необхідно зауважити, що генезис людства не є проста певна данність, він творить сам вигляд людини. Це, за Юнгом, так зване “колективне несвідоме”, яке реалізується в архетипах. “Архетипи” – психологічно наслідкові комплекси, свого роду психічні матриці чи форми, які визначають саму структуру і вид свідомості. Юнг так описує архетипи: “Є такі всезагальні духовні явища, під якими слід розуміти свого роду форми, що служать Духові зразками Я, коли Він організовує свій зміст. Ці форми можна назвати і категоріями – по аналогії з логічними категоріями. Тільки наші “форми” – це категорії не розуму, а сили уяви. Поскільки побудова фантазії в самому широкому розумінні завжди наочна, тому її форми апріорі носять характер образів, а саме – типових образів, які я по цій причині вслід за Августином і назвав архетипами. Архетипи є ніби то органамив дораціональної психіки. Це постійно наслідкові, завжди однакові форми, ідеї, але поки що позбавленні специфічного змісту. Специфічний зміст з’являється лишень в індивідуальному житті, де особистий досвід потрапляє саме в ці форми… і я охарактеризував архетипи і як домінанти несвідомого. А цей шар несвідомої душі, який складається із цих повсюдно розширених динамічних форм, я назвав колективним несвідомим” [25, с.79].
Таким чином, можна зробити висновок, що архетипи представляють собою формальні зразки поведінки, чи символічні образи, на основі яких оформлюються конкретні, наповнені змістом образи відповідні в реальному житті стереотипам діяльності людини. Архетипи діють в людині інстинктивно.
Дослідженню архетипічної сутті снів присвячена робота К.Г. Юнга “Психологія і алхімія”. Аналіз Юнгом снів крім психотерапії включає в себе виявлення архетипічного в тій сфері психіки, яка повністю відноситься до несвідомого. Архетипи культурної свідомості проявляються в особистій несвідомій сфері, спонукаючи її до розвитку. Історичне несвідоме сформувало розум. Особиста еволюція людини здійснюється у зворотньому напрямку, індивідуальне несвідоме – робить крок назустріч розуму, з’єднюючись з ним в осмисленні її процесів і повертаючи його до історичного несвідомого. Розширення історичного ракурсу розуміння архетипів до давньої міфології дозволяє виявити більш влучний зміст архетипів і дати більш просту інтерпретацію несвідомим порухам душі. Однак, поскільки суть архетипу універсальна і плином часу міняється мало, то, наприклад, архетипічні образи культури середньовіччя розкриють зміст багатьох слів, підштовхуючи Юнга до правильних висновків. Проведені Юнгом аналогії нашого повсякденного побутового мислення з алхімічними образами дозволяють побачити, що свідомість недаремно пройшла середньовічний шлях містики. Алхімічні схеми, які викликали в душах посвячених трепет, а сьогодні здаються грою розуму, сприяли розвитку і звільненню інтелекту для абстрактно – наукового мислення, дозволяючи без давнього страху сприймати символічні образи богів і демонів. Приклади, які наводив Юнг, показують, як розум поступово просвічує область душі, проникаючи все глибше і глибше в несвідоме, роблячи його все більш доступним.
Розкриваючи на прикладі снів, що являє собою підсвідомість сучасної людини, Юнг пояснює зміст окультних тайн і релігійних ініціацій. Несвідома сфера душі людини за своїми джерелами колективна, і в ній ще не проявляється індивідуальне “я”. Давні містерії мали за мету відділити людину від даного йому в спадок природою хаосу колективної душі, щоб сформувати деяке поняття його “я”. Розум занурюється в область несвідомого для того, щоб із аморфної сутності душі виникло безсмертне “я” в його цілісності. Саме в цьому Юнг бачить суть алхімічного процесу. Проекція алхімічних символів на звичайні сни зводить разом тайне і явне, дозволяє відчути єдиність зовнішньої історії і внутрішнього світу людини: розуму і душі.
Це в цілому служить процесу створення повноти людської індивідуальності, тобто Самості, - в якій Юнг бачить ключове задання кожної людини.
Центральну роль у вченні про архетипи К.Г. Юнг відводить архетипу “Самості”. Самість виступає у Юнга як символ поєднання. Самість знаходиться за межами свідомості; це інтуїтивна концепція. Самість описувалась Юнгом як, “центральний архетип”, “ціль життя”, “центр і психічне”, “свідоме і несвідоме”, “іmаgе Dei” (образ Бога) [19, с.202].
Потрібно зауважити, що Самість зображують у вигляді кола чи мандали, що на санскриті означає “Магічне коло”. Юнг писав: “Тільки поступово я відкрив для себе, чим в дійсності є мандала: вона є самодостатність, внутрішня цілісність, яка прагне до гармонії і не терпить самообману” [19, с.201, 202].
Его, чи звичайна свідомість – це те, що розвивається у людини з народження. Частково воно виникає з середини, але в більшій мірі із зовнішнього світу, як результат наших контактів з батьками, іншими людьми, що впливають на нас. Ми сприймаєм деяку частину всього цього і воно стає нашим “несправжнім Я”, яке змішується з нашим “істинним Я”. одна із завдань, яку ставить перед собою психологію Юнга на шляху до цілісності, полягає в тому, щоб визволити Его, знищити “несправжнє Я” і тим самим відкрити шлях “істинному Я”. “Істинне Я” – це давнє джерело мудрості архитипічного колективного несвідомого.
“Істинне Я”, Самість у Юнга складається з однієї сторони, із знань своєї унікальної природи, а з другої – із розуміння поєднання зі всім життям: не тільки людською, але і тваринною, рослинною, і навіть з неорганічною матерією і космосом. Воно приносить почуття єдинності і примирення зі всією природою, яка тепер сприймається такою як вона є. “Це так ніби керівництво життям походило із одного невидимого центру, і в цьому – визволення від всякого примусу і неможливої відповідальності, що воно (“істинне Я”) є неминучим результатом доторку до містичного” [23, с. 77 – 72].
Сприйняття центу Самості архетипічно і відображається у снах, фантазіях та у величезній кількості різних образів, які можуть бути названі архетипами Себе. Новий образ Себе може з’явитися у сні як тварина чи як фігура. У міфах і фольклорі часто появляється мотив дитини, і особливий акцент ставиться на цьому образі в релігіях, особливо в християнстві. На жаль, міфологічна сторона людської природи нині сильно редукована. Людина більше не народжує сюжети. Вона себе багато в чому обкрадає, тому що це дуже важливо і корисно – говорити про речі незбагненні.
Юнг підкреслює, що таке поняття як центр Самості, як і будь – який архетип, не можна описати раціонально, “він не вкладається ні в яку формулу” [25, с.37]. Теоретично, не можна встановити кордони для свідомості, так як вона здатна до безмежного розширення. Однак, емпірично, свідомість завжди знаходить свої межі, коли підходить до несвідомого. Невідоме складає все те, чого ми не знаєм, і що, таким чином, не пов’язано з его як центром поля свідомості. Невідоме розпадається на дві групи об’єктів: ті, які є зовнішніми і можуть бути усвідомленні за допомогою органів чуття, і ті, що є внутрішніми і переживаються безпосередньо. Перша група охоплює все невідоме у зовнішньому світі, друга – все невідоме у внутрішньому світі. Цю останню область психологи і називають несвідомим. Его, як специфічний зміст свідомості, що є не простим, але складним фактором, який по суті, не піддається вичерпному опису. Досвід показує, що его опирається на дві суттєві основи: соматичну і психічну. Наявність соматичної основи виводиться із сукупності ендосоматичних перценцій, які зі своєї сторони вже мають психічну природу і асоціюються з его, а значить є свідомими. Вони продукуються ендосоматичними стимулами, точніше лиш тими, які перевищують поріг свідомості. Значна частина цієї стимуляції проходить невідомо. Більша частина ендосоматичної стимуляції просто не взмозі стати усвідомленою і настільки елементарна, що нема підстав приписувати їй психічну природу.
Соматична природа его складається із свідомих і несвідомих факторів подібно до його психічної основи; з одної сторони, его опирається на все поле свідомості, а іншого на загальну суму невідомого. Загальний опис особистості навіть в теорії є зовсім не можливим, тому що її невідома частина не може бути охоплена когнітивно. Але цією несвідомою частиною особистості, як показав досвід, зовсім не слід недооцінювати як чимось неважливим. Навпаки, якості, що мають вирішальне значення для конкретної людини часто не усвідомлюються їх власником і можуть сприйматися іншими людьми [32, с.153].