Чому ж виникають конфлікти між батьками і дітьми? Крім загальних причин, які породжуючих конфліктність взаємин людей, що розглянуті вище, виділяють психологічні фактори конфліктів у взаємодії батьків і дітей:1. Тип сімейних відносин. Виділяють гармонічний і дисгармонійний типи сімейних відносин. У гармонічній родині встановлюється рухлива рівновага, що виявляється в оформленні психологічних ролей кожного члена родини, формуванні сімейного «Ми», здатності членів родини дозволяти протиріччя.Дисгармонія родини — це негативний характер подружніх відносин, що виражається в конфліктній взаємодії подружжя. Рівень психологічної напруги в такій родині має тенденцію до наростання, приводячи до невротичних реакцій її членів, виникненню почуття постійного занепокоєння в дітей [25, 548-549].2. Деструктивність сімейного виховання. Виділяють наступні риси деструктивних типів виховання:• розбіжності членів родини з питань виховання;• суперечливість, непослідовність, неадекватність;• опіка і заборони в багатьох сферах життя дітей;• підвищені вимоги до дітей, часте застосування погроз, осудів.3. Вікові кризи дітей розглядаються як фактори їх підвищеної конфліктності. Вікова криза являє собою перехідний період від одного етапу дитячого розвитку до іншого. У критичні періоди діти стають неслухняними, примхливими, дратівливими. Вони часто вступають у конфлікти з оточенням особливо з батьками. У них виникає негативне ставлення до зобов’язань, які вони раніше виконували, що призводить до впертості. Найбільш часто конфлікти в батьків виникають з дітьми підліткового віку, з цим пов’язана підліткова криза 15-17 років. Психологи виділяють наступні типи конфліктів підлітків з батьками: конфлікт нестійкості батьківського відношення (постійна зміна критеріїв оцінки дитини), конфлікт гіперопіки, конфлікт неповаги прав на самостійність ( тотальність вказівок і контролю ), конфлікт батьківського авторитету ( прагнення домогтися свого за будь-яку ціну ).4. Одним з можливих факторів, що спричиняє конфлікти у родинах є Особистісний фактор. Середовище особистісних особливостей батьків, що сприяють їхнім конфліктам з дітьми, виділяють консервативний спосіб мислення, прихильність застарілим правилам поведінки і шкідливих звичок (вживання алкоголю тощо), авторитарність суджень, ортодоксальність переконань і т. п. Серед особистісних особливостей дітей називають такі, як низька успішність, порушення правил поведінки, ігнорування рекомендацій батьків, а також неслухняність, упертість, егоїзм і геоцентризм, самовпевненість, лінощі і т. п. Таким чином, розглянуті конфлікти можуть бути представлені як результат помилок батьків і дітей [12; 25].
Кожна людина хоче, щоб її розуміли. Особливо це потрібно дітям, навіть якщо ця потреба ними ще не усвідомлюється. Без уміння батьків розуміти своїх дітей неможливо уявити успішність міжособистісного спілкування, повноцінний психічний розвиток дітей, розкриття і збагачення їхнього інтелектуального, духовного і творчого потенціалу, особистісне становлення. Ефективна спільна діяльність неможлива без взаєморозуміння, яке вимагає від суб’єктів здатності ідентифікуватися, високого рівня емпатійності, рефлективності, вміння долати стереотипи сприйняття, мислення, поведінки тощо. Зразок розуміючого ставлення людини до людини мали б подавати дітям батьки (щоб, крім всього іншого, з часом розраховувати на взаємність). Однак реалії батьківсько-дитячих стосунків засвідчують їх доволі високу проблемність.
Основи наукової теорії розуміння людини людиною у вітчизняній психології найбільш повно розроблені в дослідженнях О.О. Бодальова і його співробітників. Встановлено, що розуміння іншої людини полягає в розв’язанні складної мислительної задачі, спрямованої на виявлення її індивідуальності, індивідуально-неповторної своєрідності її особистості.
Процес пізнання індивідуальності дуже складний. Глибина, повнота, адекватність проникнення у внутрішній світ іншої людини залежить перш за все від рівня сформованості людини як особистості, як суб’єкта праці, пізнання, спілкування, від установок, еталонів, стереотипів та інших чинників.
Батьківські ставлення до дітей мають багату палітру проявів, а отже, і глосарій цієї проблеми теж чималий. Найчастіше використовуються поняття “виховання”, “сімейне виховання”, “батьківське виховання”, “тип виховання”, “стиль виховання”, “батьківська позиція”, “батьківсько- дитячі стосунки” тощо. Виховання трактується як діяльність з передачі новим поколінням суспільно-історичного досвіду; планомірний і цілеспрямований вплив на свідомість і поведінку людини з метою формування певних установок, понять принципів, ціннісних орієнтацій, які забезпечують необхідні умови для її розвитку, підготовки до суспільного життя і виробничої праці [7, 65].
Основна мета виховання – допомогти дітям стати повноправними членами свого суспільства, носіями його культури – однакова у всьому світі, тим не менше в різних культурах абсолютно різні уявлення про те, як найкраще її досягнути. Але і в рамках однієї культури сім’ї не завжди складаються із матері, батька і дітей, а отже, різні структури сім’ї можуть впливати на сімейну динаміку.
Не завжди однаково розуміюче батьки ставляться до дітей. Сімейне виховання розглядається в літературі не лише як цілеспрямована система впливів батьків на дитину, але і як характер поводження з нею. Як правило, поняття “сімейне виховання” “батьківське виховання” вживаються як синоніми. Хоча поняття “сімейне виховання” ширше, оскільки може передбачати, крім впливу батьків, виховні впливи інших членів сім’ї: бабусь, дідусів, братів, сестер і ін. Оскільки виховання, в тому числі сімейне, здійснюється через спілкування, психологи вбачають можливим перенесення структури спілкування на структуру виховання.
Зауважимо, що вслід за В.М. М’ясищевим, всередині спілкування прийнято виділяти три основні компоненти: когнітивний, емоційний і поведінковий [21, 119]. О.О. Бодальов у своїх роботах виділяє ці ж складові в структурі міжособистісних стосунків. Таким чином, в структурі виховання також виділяють три компоненти: когнітивний – уявлення батьків про дитину, емоційний – ставлення до неї і поведінковий – характер поводження з дитиною [21, 123].
Як варіанти когнітивного компонента в структурі батьківського виховання ряд авторів (А.І. Захаров [21, 123], А.Я. Варга [13], А.С. Співаковська [44], В.В. Столін [21, 123] і ін.) виділяють адекватне і неадекватне уявлення про дитину. Адекватне уявлення про дитину – найбільш повне і об’єктивне знання психічних і характерологічних особливостей дитини, її інтересів, захоплень, нахилів, врахування індивідуальної своєрідності дитини. До неадекватних уявлень належить інвалідизація (приписування хворобливості), інфантилізація (нав’язування дитині уявлень про її безпорадність, залежність), соціальна інвалідизація (приписування соціальної неуспішності).
В емоційному компоненті батьківського ставлення також виділяють складові. В.В. Столін виділив три основи емоційно-ціннісного ставлення людини до людини: “симпатія – антипатія”, “повага – неповага ”, “близькість – віддаленість”. А.С. Співаковська описує вісім типів батьківської любові: дієва любов, відсторонена любов, дієва жалість, любов за типом поблажливого відсторонення, відкинутість, презирство, переслідування, відмова [44, 18].
Багато дослідників виділяють такі виховні впливи, як контроль, покарання, заохочення. Є. Маккобі включає до батьківського контролю такі моменти: обмеження, вимогливість, довільний прояв влади, послідовність.
Поєднання батьківського контролю, емпатії, доброзичливості, підтримки самостійності у дітей Д. Баумунд називає моделлю авторитетного батьківського контролю. Друга виділена нею модель – владна – характеризується жорстким контролем, строгістю, меншою теплотою, розумінням і співчуттям, зменшенням часу спілкування з дітьми. І третя модель – поблажливої поведінки – властива невимогливим, неорганізованим батькам, які мало уваги звертають на розвиток незалежності дитини і її впевненості в собі. Автор прийшла до висновку, що діти авторитетних батьків мають найвищий рівень незалежності, зрілості, впевненості у собі, стриманості, активності і допитливості, тоді як у поблажливих батьків діти зовсім не допитливі і не вміють стримувати себе.
Г.А. Стадник (1992) експериментально виявила кілька модифікацій способу впливу батьків на розвиток пізнавальної активності дошкільників: конструктивний, імперативний, індиферентний [21, 125].
Конструктивний спосіб впливу характеризується емоційно позитивним, зацікавленим ставленням дорослого до дитини, стимуляцією її пошукових дій, заохочувальними та конструктивними оцінними судженнями, створенням у дитини впевненості у досягненні успіху при розв’язуванні пізнавальних задач.
Імперативний спосіб впливу на дитину характеризується вказівками дорослого, які жорстко регламентують дії дитини та пригнічують її ініціативу і самостійний пошук, відсутністю заохочувальних і конструктивних оцінних суджень.
Індиферентний спосіб впливу відзначається байдужим ставленням дорослих до пізнавальної діяльності дитини; відсутністю вказівок і звертань, що стимулюють самостійний пошук нового; надмірним застосуванням зауважень деструктивного характеру, які констатують невдалі дії дитини. Дослідниця робить висновок, що тільки в атмосфері любові і взаєморозуміння дитина може повністю розкритися, проявити свої індивідуальні особливості, тобто повноцінно розвиватися. Уявлення про дитину і ставлення до неї – це внутрішня основа типу виховання.
Таким чином, під типом (стилем) сімейного виховання розуміють різні системи впливів і способів поводження батьків з дитиною, види ставлення до неї, а також уявлення про неї. У психології існує велика кількість класифікацій типів сімейного виховання, хоча єдиної основи класифікації немає. Іноді за основу брався емоційний компонент виховання, іноді способи впливу на дитину і ін.