Чим би не визначався статус старшокласника в колективі, він завдає значного впливу на його поведінку і самосвідомість. Неблагоприємний статус в класному колективі є однією з головних причин передчасного уходу старшокласника зі школи, причому такі юнаки часто попадають під поганий вплив поза школою. Це підтверджується дослідженнями важких підлітків. 9/10 обслідуваних М.А. Алемаскіним правопорушників, зареєстрованих в інспекціях по справам неповнолітніх, були в своїх шкільних класах “ізольовані”; майже всі вони були незадоволені своїм станом в класі, багато з них відносились до однокласників негативно. Із обслідуваних Г.Г. Бочкаревою 140 неповнолітніх правопорушників близько половини відносились до однокласників ворожо або байдуже, серед інших школярів так відповіли лише 19%.
Певно, тут існує зворотній зв’язок. Ізольованість важкого підлітка в класі може бути не лише причиною, але і результатом того, що він стоїть в стороні від колективу, не переймається його цілями і нормами поведінки тощо. Тим важливіше для педагога ясніше бачити структуру міжособових стосунків в класі. Нажаль, як показує Я.Л. Коломенський, вчителям властива тенденція суб’єктивно оптимізувати статусну структур класу. Порівнявши реальну статусну структуру класу (з 5 по 10) однієї і тієї ж школи і її оцінку працюючими в ній же вчителями, вчений зробив висновок, що вчителі невільно перекручують статусну диференціацію, зменшуючи значення крайніх категорій. При цьому точність вчительського прогнозу психологічної ізоляції учнів при переході від середніх класів до старших знижується більше ніж вдвічі. А без уміння оцінити статус учня в системі колективних стосунків вчителю значно складніше найти індивідуальний підхід до дитини і допомогти їй зі складного положення.[23]
Будь-якій групі властива формальна і неформальна організація, у зв’язку з чим спостерігається взаємодія однокласників на двох рівнях: офіціально-діловому і неофіціальному (міжособовому).
Ділові стосунки в групах можуть бути як безпосередніми (спілкування з членами групи, керівниками), так і опосередкованими – з а допомогою інших осіб (посередників або технічних засобів).
Неформальні міжособові стосунки в групах спрямовуються системою функціонально опосередкованих зв’язків, взаємних симпатій і антипатій, дружбою, довір’ям тощо. На основі цих стосунків група в кількості 20-30 осіб стихійно розділяється на декілька неформальних контактних мікрогруп по 3-7 осіб. Ці люди намагаються частіше спілкуватись, разом проводити переміни, сидіти поруч в класі і разом виконувати завдання.
Ознакою гарної організації груп є переважання офіційної структури над неофіційною. В свою чергу, важливо знати, на яких ціннісних орієнтирах будуються неформальні стосунки в групі. Благоприємні міжособові стосунки створює позитивний психологічній клімат в групі, який сприяє її стабільності, діловій ефективності. Оптимальні відношення між формальною і неформальною структурою групи створюються в колективі.
Характер взаємодії членів груп залежать від виду і змісту вирішуваних виробничих задач. Успішне розв’язання групової задачі передбачає оптимальну взаємодію між співробітниками на всіх етапах її розв’язання. Основними формами взаємодії при цьому є наступні: психомоторна взаємодія, іншими словами – здійснення спільних практичних дій; інтелектуальна взаємодія при розв’язанні розумових задач (прийняття рішень); перцептивна взаємодія при розв’язанні задач на впізнання і декодування сигналів; комунікативна взаємодія за допомогою мовних функцій і інших засобів спілкування.
Зазначені види взаємодії в групах можуть або чітко делигуватись в розв’язанні конкретних задач або виявлятись в комплексі при розв’язанні складних багатопланових задач.[57]
У зв’язку з діє різних об’єктивних і суб’єктивних факторів статус членів групи може змінюватись. В практиці роботи керівника важливо знати спеціальний статус кожного члена групи, а також його потенційні можливості до зміни цього статусу, щоб забезпечити максимальну ефективність діяльності кожного учня і групи в цілому.
Оцінка реальної ролі особистості в групі і її потенційних можливостей до зміни цієї ролі в кращий або гірший бік має бути пов’язана з оцінкою соціальної позиції індивіда. Будь-який учень, будучи членом своєї групи, займає ту чи іншу позицію (офіційний стан) в системі стосунків. Ця соціальна позиція зумовлена, насамперед, характеристика учня, його функціональними обов’язками. Так, в будь-якій організації чітко визначаються ролі начальника (наприклад, директора фірми), керівників окремих підрозділів (наприклад, старшого бухгалтера) і рядових працівників. Розгляд будь-якої позиції особистості в будь-якому колективі завжди передбачає і наявність інших, пов’язаних з першою позицією (ролей) в формальній і неформальній структурі групи. Звідси виводиться і відповідна взаємозалежність між людьми, які перебувають в пов’язаних між собою позиціях.[45]
Організований колектив, який складається в школі, є основною групою належності старшокласників. Але ця група не єдина. Ускладнення і внутрішня диференціація діяльності і інтересів особи проявляється, зокрема, в збільшенні числа груп і спільностей, до яких юнак так чи інакше належить. Існує два типи таких груп. По-перше, це організований позашкільний колектив, - спортивне товариство, клуби по інтересам тощо. Але, як і шкільний клас, їх організують і спрямовують дорослі. По-друге – це різного роду стихійні групи, які виникають більш менш випадково і які функціонують поза педагогічних контролем і керівництвом.
Стихійні групи, компанії існують серед юнаків скрізь. По даних масового дослідження І.С. Полонського, в Курську стихійно-групове спілкування охоплює не менше 80-85% всіх юнаків. За складом ці групи більшим чином різновікові, включають в себе і підлітків і юнаків. Соціальний склад груп також змішаний. Чисельність членів коливається від 5 до 15 осіб.[21]
В деяких випадках рівень організованості спонтанних груп не уступає організованості достатньо спільного класного колективу. Однак, будучи основаними, насамперед на міжособових стосунках, стихійні групи не знають різкого розходження між офіціальною, діловою структурою і структурою особових стосунків, які спостерігаються в організованих колективах. Це стосується, насамперед, характеру лідерства. В шкільних класах офіційний лідер, який займає керівні посади, не завжди буває авторитетною особою в колективі. Іноді його висувають не стільки самі діти, скільки дорослі. Успішність його діяльності залежить в цьому випадку від того, чи зуміє налагодити контакт з неформальними лідерами, які по тим чи іншим причинам не займають офіційних посад, але користуються великих реальним впливом. В стихійних групах, якою б гострою не була в них внутрішня суперечність, вожаком може бути той, хто володіє реальним авторитетом.
Зрозумівши, що лідерами в стихійних групах частіше за все стають юнаки, які не знайшли застосування своїм організаційним здібностям в школі, І.С. Полонський вивчив за допомогою соціометрії стан 30 неформальних лідерів (які мають самий високий статус на своїх вулицях) в тих класах, де вони навчаються. З’ясувалось, що у молодших підлітків значних розходження між позицією в школі і на вулиці ще не спостерігається, але до 8 класу, виникають, а в 9-11 класах спостерігається тенденція в розходженні статусів: чим вище соціометричний статус юнака в стихійній групі, тим нижчий він в офіційному класному колективі. Цей розрив в статусі і критеріях оцінок шкільних і позашкільних лідерів створює складну психолого-педагогічну проблему.
Структура спонтанних груп багато в чому визначається їх функціями. Юнацькі групи поліфункціональні і можуть мати різну спрямованість. Однак, в першу чергу, вони задовольняють потребу в вільному нерегламентованому дорослими спілкуванні.
Структура стихійних груп спілкування і ступінь їх усталеності багато в чому визначаються рівнем розвитку стосунків між юнаками і дівчатами. У підлітків первинними осередками спілкування є одностатеві групи хлопчиків і дівчат, потім дві такі групи, не втрачаючи своєї внутрішньої спільності, утворюють спільну кампанію, пізніше всередині цієї кампанії складаються пари із юнаків і дівчат. На основі взаємної привабливості, ще пізніше, років в 19-20 такі пари стають все більш усталеними, а раніше міцна кампанія розпадається і відходить на задній план. Зрозуміло, ця схема не універсальна, вона має багато варіантів.
Положення індивіда в групі і його відношення до неї залежить від багатьох факторів, куди входить як властивість індивіда, так і властивість групи. Радянські психологи принципово розмежують колективістичне самовизначення особи, яка свідомо ідентифікується з колективом, приймаючи його норми і цінності в якості своїх власних, іконформність – схильність індивіда уступати психологічному тискові групи, змінювати свою думку на думку більшості.