Юнг вважав, що енергія підсвідомого може мати різні форми прояву в різні періоди людського розвитку.
Окрім цього, у зміст підсвідомого входять бажання, ефекти, які витіснені із свідомості як неприйнятні або небажані (культурна неприйнятність або травматичність для суб'єкта).
Зміст підсвідомого енергетичне заряджений: інстинкти та бажання, що витіснені із свідомості, прагнуть бути задоволеними.
Ця енергія є "двигуном" людської поведінки, причиною устремлінь особистості;
2) прагнення підсвідомого перебуває у суперечності з нормами поведінки.
Фрейд стверджував, що інстинкти людини за своєю природою є асоціальними та егоїстичними. Соціальні норми — це вуздечка, яка "накидається" на людей і робить можливим їхнє спільне існування;
3) психологічний та соціальний розвиток людини відбувається через установлення балансу між інстинктивними й культурними нормами. Таким чином, у процесі розвитку "Я" людина змушена постійно шукати компромісу між енергією підсвідомого, що рветься назовні, і тим, що допускається суспільством;
4) цей баланс, компроміс установлюється за допомогою захисних механізмів психіки. Захисним механізмом називається специфічна зміна змісту свідомості, яка виникає в ситуації внутрішнього конфлікту. Прикладом захисного механізму може слугувати витіснення — вигнання із свідомості небажаного змісту. У цьому випадку людина не здатна усвідомлювати, що деяке почуття або спонука має місце, як це відбувається при стриманій ворожості у відносинах "діти — батьки".
Захисні механізми можуть бути ефективними або неефективними (залежно від того, чи вдасться людині справитися з енергією підсвідомого без патологічних симптомів). За Фрейдом, головним ефективним захисним механізмом у процесі розвитку особистості є сублімація. Сублімація — скерування енергії підсвідомого в соціальне прийнятне русло. Так, сексуальний інстинкт може бути сублімованим через творчість — художню, літературну, музичну, наукову діяльність як різновид творчості або через благодійність, турботу про бідних, або навіть через прихильність до свійських тварин. Агресія може сублімуватися через деякі професії (наприклад, професію військового) або активні види діяльності — спортсмени, каскадери, рятувальники та ін.;
5) причина невротичних зрушень, неадекватність, аномалії поведінки — прояв порушення балансу між підсвідомими прагненнями і культурно-нормативними вимогами (що зустрічаються при неефективних захисних механізмах).
Завдання психоаналітичної терапії завжди полягають у тому, щоб зробити неусвідомлене — усвідомленим. Осмислення, визнання пацієнтом істинної причини невротичного симптому повинно сприяти зникненню симптому.
Стратегія, засіб, якими користуються психоаналітики, — це інтерпретація проявів підсвідомого. В якості об'єкта інтерпретації в психоаналізі часто виступають також сновидіння, доробок творчості, вільні асоціації, фантазії, помилкові дії (помилки пам'яті, помилки у виборі слів, помилки в написанні).
Біхевіоризм
Основні положення біхевіоризму:
1) вивчити можна тільки те, що спостерігається об'єктивно, тобто поведінку. При цьому "поведінка" Розуміється в розширеному сенсі — це і м'язові реакції, і вегетосудинні зміни, і діяльність залоз;
2) розвиток поведінки конкретного індивіда цілком визначається впливом довкілля. При цьому формування людської поведінки принципово не відрізняється від формування поведінки тварин;
3) середовище формує поведінку за допомогою стимулів і підкріплень (стимули — це те, що передує поведінці і спричинює п; підкріплення — це наслідки поведінки, якщо наслідки небажані для індивіда, то поведінка загальмовується, якщо вони сприятливі, то поведінка відтворюється заново);
4) невротичний симптом, або аномалія поведінки, є наслідком неадекватного умовного зв'язку.
Мета біхевіоральної терапії — лікування патологічного симптому. Виявлення причини походження симптому (як, наприклад, у психоаналізі) вважається зайвим.
Спосіб досягнення цієї мети — поступове згасання небажаної поведінки.
Біхевіоральні методи широко використовуються у психотерапії і загалом є достатньо ефективними.
Гуманістична психологія
Основні тези даного напряму:
1) основний мотив будь-якої людини — прагнення до самоактуалізації.
Сам о актуалізація — це безперервний процес розвитку. Кожна людина неповторна як індивід особливої цінності. У кожного є свій внутрішній потенціал, свій талант (хист), який прагне розкриття (пояснюючи цю думку, К. Роджерс вдався до образу пуп'янка, який може стати прекрасною квіткою).
Людині, що прямує шляхом самоактуалізації, притаманні такі риси:
— відкритість досліду, пізнання себе. Психіка людини, котра самоактуалізується, не вдається до захисних механізмів (витіснення). Якщо у людини виникають негативні почуття або заборонені бажання, вона визнає їх існування;
— довіра до самої себе, впевненість у своїх силах, компетентність. Людина здатна мати власну думку, а не точку зору, яка їй нав'язана ззовні; вона відчуває здатність подолати труднощі, що виникають у її житті;
— самостійність, незалежність, відповідальність за своє життя.
Психоаналіз і біхевіоризм не визнають людської свободи: людина з'являється як заручник: у першому випадку — вроджених інстинктів, у другому — умов середовища. Гуманістична психологія стверджує, що заручником обставин людина відчуває себе у разі неблагополучного розвитку ЇЇ особистості. Людина, яка нормально розвивається, — завжди є господарем свого життя, у неї завжди є можливість вибирати;
— щирість, тобто відкритість у вираженні почуттів, природність, відсутність штучно-показного у поведінці;
— доброзичливість до інших, терпимість до чужих недоліків. Егоїзм, прагнення до зверхності, відчуженість — це захисні реакції людини, яка відчуває себе нещасливою. Коли людина у злагоді із собою, зі своєю сутністю, у неї немає причин цуратися людей або бути недоброзичливою;
2) умовою прямування до самоактуалізації є досвід міжособистісних стосунків (насамперед, стосунків з близькими, дорогими людьми), які характеризуються такими рисами:
а) безперечне позитивне ставлення. Часто дитина бачить прояви любові до себе з боку своїх родичів (похвалу, ласку) тільки тоді, коли вона слухняна, якщо вона отримує добрі оцінки і таке інше. Тобто виключно за певної умови. Так у людини закладається переконання, що її можна любити, сприймати як особистість, тільки якщо вона відповідає певним вимогам (красива, має високий соціальний статус, ніколи не робить помилок тощо). Таке переконання робить людину невпевненою у собі, залежною від думки оточуючих. Якщо з раннього віку людина відчуває себе любимою і цінною заради неї самої, незважаючи на те що вона може робити щось не так, дурниці і навіть безглузді помилки (адже можна засуджувати вчинок, не принижуючи при цьому людину, що його здійснила), тоді у неї розвивається почуття самоцінності — те, без чого щасливий, гармонійний розвиток є неможливим;
б) щирість або конгруентність у спілкуванні. Щоб людина зробилася щирою, відкритою, вона повинна бачити щирість з боку близьких. Конгруентністю називається суміщення трьох "пластів" комунікації: вербального (тобто словесного), невербального (супровідних інтонацій, міміки, жестів) і того, що людина при цьому відчуває. Неузгодженість цих "пластів" завжди помічається партнером по спілкуванню (особливо, коли спілкуються близькі люди) і сприймається як нещирість, недовіра або навіть ворожість (як сприймається, наприклад, фраза "Я дуже тебе люблю", вимовлена з холодною інтонацією і "кам'яним" виразом обличчя). Результатом неконгруентної комунікації є звичка до недовіри й потайності;
в) емпотія. Вона означає розуміння, співпереживання партнеру по спілкуванню, вміння подивитися на обставини очима співбесідника;
3) неврози, відхилення у поведінці (у тому числі й асоціальна поведінка), спричинені порушенням контакту зі своїм внутрішнім "я" (тобто неможливістю розкрити свій внутрішній потенціал, самоактуалізуватися), втратою відчуття самоцінності.
Відповідно до цього мета гуманістичної терапії полягає в тому, щоб допомогти людині відновити контакт зі своєю сутністю, підвищити самоцінність. Методом, стратегією тут є "терапія, яка розуміє" (інакше: "клієнт — центрована терапія", емпатичне слухання). Якщо психоаналітик ставить запитання своєму хворому і інтерпретує його відповіді, то терапевт віддає ініціативу клієнтові. Клієнт, якщо відчує себе вільним і буде довіряти терапевту, сам прийде до тієї самої теми, яка його хвилює і, розповідаючи про свої почуття йпереживання, сам зрозуміє свої проблеми і знайде цілях до їх вирішення. Завдання терапевта зводиться до того, щоб створити атмосферу міжособистісного спілкування, яке задовольняє три згадані вище умови, і водночас заохотити клієнта до вільного висловлення своїх почуттів.
Гештальт-психологія
Основні тези гештальт-психології:
1) психологічній діяльності притаманне прагнення до цілісності, завершеності.
Завдяки психологічній активності будується ціле зображення. Через це навколо себе ми бачимо не суму якостей, а власне цілісні предмети.
Прагнення психічної діяльності до завершеності проявляється також у тому, що незавершена дія, нездійснений намір залишають певну напругу. Ця напруга прагне розрядитися (в реальному або символічному плані). Наслідком напруги є, приміром, ефект незавершеної дії, який полягає в тому, що зміст незавершеної дії запам'ятовується людиною краще, ніж зміст завершеної. Через таку саму закономірність доросла людина може раптом купити собі забавку, котру їй хотілось отримати в дитинстві;