Курсова робота
"УЯВА, ЇЇ СУТЬ ТА ВИДИ У ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ"
Актуальність дослідження. Під час взаємодії з об'єктивним світом, людина не лише сприймає, запам'ятовує, осмислює цей світ, а й створює образи того, з чим вона безпосередньо не зустрічається. Ці образи можуть відображати події, факти, явища, свідком яких вона не була. Нерідко в житті їй доводиться створювати образи таких об'єктів, яких не існує в дійсності, над створюванням яких вона працює. Цей процес називають уявою. Уява – особлива форма психіки, яка може бути лише у людини. Вона безупинно пов'язана з людською здатністю змінювати світ, перетворювати дійсність й творити нове.
Уява може, випереджаючи майбутнє, створити образ, картину того, чого взагалі не було. Так космонавти уявляли політ у космос і висадку на Місяць тоді, коли це було лише мрією.
Уява – це найважливіша здатність психічної пізнавальної сфери. Якщо представити на хвилину, що людина не володіє уявою, ми б позбулися, майже всіх наукових відкриттів і літературних творів, образів, створених найвидатнішими письменниками й винаходів, без яких не може обійтися жодна людина на сьогоднішній день. Діти не почули б казок і не змогли б грати в численні ігри. І як вони змогли б засвоювати шкільну програму без уяви? Уява виводить людину за межі його одномоментного існування, нагадує йому минуле, відкриває майбутнє. Простіше сказати – позбавте людину уяви, і прогрес зупиниться! Отже уява є вищою і такої необхідної здатністю людини.
Провідним пізнавальним процесом пов'язаним з майбутнім, є уява. За допомогою уяви людина пов'язує пізнавальні процеси, підсвідомо бере участь у різних видах діяльності, малює картини майбутнього.
«Уява може змінювати та будувати образи «я» (К. Андрес, С. Андрес). Вона породжує і фіксує мету, а зосередженість на меті дає людині позитивну енергію, яку вона спрямовує на досягнення, що допомагає мобілізувати внутрішню силу.
Об’єктом дослідження є психічна пізнавальна сфера особистості.
Предметом дослідження є психологічні особливості процесу розвитку уяви у старшокласників.
Гіпотеза дослідження: припустимо, що низький рівень розвитку уяви у старшокласників (низька складність, низька фіксованість та стереотипність уяви) корелюється з низькою успішністю.
Мета дослідження: з’ясувати, чи взаємопов’язані між собою уява і показники успішності.
Завдання дослідження:
1. Проаналізувати наукову літературу з питань поняття уяви та її видів;
2. Вироблення проблематики дослідження;
3. Вибір методів і методик;
4. Провести експериментальне дослідження рівня уяви (складність, фіксованість та стереотипність уяви) серед старшокласників;
5. Визначити рівень розвитку уяви у старшокласників під час проведення експерименту;
6. Проаналізувати отримані результати;
7. Сформулювати висновки.
Методологія дослідження. Для визначення рівня уяви серед осіб юнацького віку мною була використана методика дослідження індивідуальних особливостей уяви.
Новизна дослідження полягає у виявленнями зв’язків між рівнем уяви та показником успішності в навчанні.
Практична значимість дослідження полягає у можливості наукового використання результатів дослідження.
Уява значно розширює і поглиблює пізнання світу. Так, слухаючи розповідь вчителя, читаючи книгу з історії, учні малюють собі картини далекого минулого, а на уроках географії ніби бачать красу природи. Уявляючи літературних героїв, вони мандрують з ними. При вивченні математики і фізики уява допомагає учням оживляти абстрактні поняття, наповнити виведені формули конкретним змістом. Отже, поряд із сприйманням, пам'яттю і мисленням уява є одним з важливих пізнавальних процесів людини. Над її вивченням працювали такі відомі дослідники, як Ердман, Гензелінг, Сегал, Ю. Ліндварський, Б. Зальцман, В. Романець, А. Петровський та ін.
Цей процес надзвичайно складний, і про це свідчить той факт, що й досі немає його єдиного визначення.
Уява – особлива форма людської психіки, що стоїть окремо від решти психічних процесів і разом з тим займає проміжне положення між сприйманням, мисленням і пам'яттю [5, с. 260].
Уява – це психічний процес, що полягає у створенні людиною нових образів, уявлень, думок на базі її попереднього досвіду [3, с. 176].
Уявлення – це образи предметів або процесів, які реально існують, але які в даний момент не сприймаються нами, а сприймались раніше.
Уява – це психічний процес, який є надзвичайно важливим для розвитку творчості та творчого мислення [9].
Уява є образним психічним процесом, який передбачає відхід від минулого досвіду, перетворення даного і породження на цій основі нових образів, які є продуктами творчої діяльності людини та прообразами для неї [2, с. 147].
Проаналізувавши визначення уяви, я зробила висновок, що вчені дещо розходяться у своїх поглядах на уяву, але всі вони одностайні в думці, що уява породжує щось нове, змінює те, що дано у сприйманні, що вона притаманна тільки людині.
Термін «уява» може бути вживаним у широкому значенні (як образний за змістом психічний процес, в якому відбувається як відтворення готових образів, так і побудова нових), або у вузькому значенні (як специфічний процес, який полягає саме в перетворенні даного).
Для уяви є характерним інше ставлення до минулого досвіду і усього безпосередньо даного (через відчуття та сприймання): це висхідна свобода по відношенню до них, яка і дає можливість їх перетворювати. Ця свобода насамперед постає як незалежність по відношенню до минулого. Функція пам'яті полягає в збереженні результатів минулого досвіду, функція уяви – в їхньому перетворенні. Пам'ять об'єднує ряд репродуктивних психічних процесів, а уява (разом із мисленням та інтуїцією) належить до продуктивних[9]
Будь-яка уява породжує щось нове, змінює те, що дано у сприйманні. Ця зміна, перетворення, відхилення від даного може виразитися, по-перше, у тому, що людина створює собі картину того, чого в дійсності вона ніколи не бачила, по-друге, у створенні картини того, чого взагалі ще не було, але має бути здійснене (проект на майбутнє), нарешті, у побудові фантастичної картини, котра ніби зовсім неузгоджена з дійсністю. Але й у цьому випадку вона враховує її суттєві сторони та найбільш значущі риси. Тобто відхід уяви від дійсності не є втечею від неї, цей відхід є необхідним, щоб глибше проникнути в дійсність [2, с. 153].
Уява виникла і розвинулася в процесі праці людей. В ній чітко виявляється специфічно-людський характер діяльності: не уявивши результату праці, не можна розпочинати роботу. Коли первісна людина обробляла камінь для накінечника стріли, чи виламувала палицю для лука – у неї був образ того, що необхідно отримати в результаті праці, що буде в недалекому майбутньому.
Отже, створюючи психічну модель проміжних і кінцевих результатів, уява орієнтує людину в процесі діяльності.
Можна зробити висновок, що уява разом із відчуттям, сприйманням, пам'яттю, інтуїцією та мисленням належить до пізнавальних процесів людини.
Уява – психічний процес створення образів предметів, ситуацій, обставин, шляхом установлення нових зв’язків між відомими образами та знаннями. Специфіка уяви полягає в переробці минулого досвіду, що зберігається у вигляді уявлень і понять. Тому вона нерозривно пов'язана з процесами пам'яті, тобто, перетворює те, що міститься в пам'яті.
Уява тісно пов'язана і з процесом сприймання. Включаючись у сприймання, вона збагачує нові образи, робить їх більш продуктивними. Наприклад, щоб зрозуміти момент, зображений художником на полотні, необхідно уявити минуле життя персонажів, їх стан і почуття.
Уява тісно пов'язана з мисленням, пам'яттю, відчуттям, сприйманням та емоціями. Уява знаходить розв'язання проблемної ситуації навіть за відсутності необхідної повноти знань, які потрібні для мислення. Уява дає змогу «перескочити» через якісь етапи мислення й уявити кінцевий результат. Але саме в цьому полягає слабкість процесу уяви, оскільки намічені уявою шляхи розв'язання не завжди правильні. У процесі мислення людина комбінує уявлення, які пам'ять видає свідомості. Однак можна сфантазувати яку-небудь комбінацію уявлень, знаючи, що це лише справа уяви. Не тільки в реальності, а й уві сні ми усвідомлюємо, що уявлене нами є фантазією. В цьому разі відбуваються два одночасних процеси: людина щось уявляє і разом з тим мислить про те, що уявляє – оцінює його особливості, вірогідність, красу, переробляє, виправляє або проганяє. За висловом Аристотеля, ми відрізняємо уяву від мислення впевненістю, яка притаманна нашому мисленню: якщо ми впевнені в реальності того, що уявляємо, то ми мислимо [4, с. 190].
Деякі психологи порівнюють принципи роботи уяви з принципом дії калейдоскопа, який за допомогою кількох скелець створює візерунки.
В житті людини уява виконує ряд специфічних функцій:
Перша з них полягає в тому, що б представляти дійсність в образах і мати можливість користуватися ними, вирішуючи різні виникаючі задачі. Ця функція уяви пов'язана з мисленням і органічно в нього включена.
Друга функція уяви пов'язана з регулюванням емоційних станів. За допомогою уяви людина здатна хоч би частково задовольняти багато потреб, знімати породжену ними напруженість. Дана життєво важлива функції особливо підкреслюється і розробляється психоаналітичним напрямом зарубіжної психологічної науки.
Третя функція уяви пов'язана з її участю в управлінні іншими психічними і фізіологічними процесами, зокрема волею, увагою, пам'яттю, мовою, переживаннями. За допомогою штучно створюваних образів, людина може звертати увагу на потрібні події і процеси. За допомогою образів вона дістає можливість управляти сприйняттям, спогадами, висловами і т.д.