В реальному житті «абсолютні» типи зустрічаються рідко, тому існують «змішані» типи (пікнічно-атлетичні, пікнічно-астенічні, астеніко-атлетичні).
Виявилось, що в залежності від типу будови тіла у людей стійко проявляються схожі психологічні особливості.
Пікніки порівняно легко переключаються з однієї справи на іншу, вступають в контакт з іншими людьми. У них хороша короткочасна пам’ять, тому більш результативно вони вирішують поточні, оперативні завдання. Але внаслідок того, що вони швидко і енергійно включаються в роботу, у них швидше починає падати інтерес до роботи, розвивається втома.
У астеніків більш розвинена довгочасна пам'ять, їм підходить робота, що вимагає довгих роздумів, класифікації фактів, систематизації розрізнених фактів. В роботі вони потребують довгого розкачування, але потім рідко роблять паузи. Астенікам важче встановлювати контакти з іншими людьми.
Атлетики – це проміжний тип тілобудови і реактивності. Тому в їх діяльності важко виявити певний стиль. Частіше, ці особи займаються спортом, досягаючи високих результатів.
В залежності від будови тіла, навіть у здорових людей, проявляються психічні якості, які в більш вираженій формі характерні для певних психічних захворювань. В відповідності до цього виділені три типи темпераменту:
1. Шизотимічний – об’єднує осіб з лептосоматичною і астенічною конституцією тіла. Це звичайно замкнені, нелюдяні, вперті люди з ригідними установками і поглядами, схильні до значних перепадів емоцій – від роздратування і сухості до абстракцій. При розладах психіки виявляють схильність до шизофренії.
2. Циклотимічний – з пікнічною будовою тіла. Циклотиміки легко контактують з іншими людьми, мають оптимістичні погляди, живо, емоційно реагують на всі події в широкому діапазоні – від радості до смутку. При порушеннях психіки проявляють схильність до маніакально-депресивному психозу.
3. Іксотомічний – з атлетичною будовою тіла. Іксотиміки звичайно спокійні, не дуже ранимі, їх міміка і жести недостатньо виразні, гнучкість мислення невисока, важко пристосовуватися до нових ситуацій. При психічних розладах схильні до епілепсії.
Якщо концепція Е.Кречмера виникла і отримала визнання в Європі, то в Америці аналогічні ідеї в 40-ві роки ХХ століття розвивав В.Шелдон. На його думку, будова тіла і темперамент нероздільні. Психічні якості людини визначаються перевагою функцій певних органів тіла, причому ці відмінності починають закладатися ще в період розвитку людського ембріону. Виділені наступні конституційні типи:
1. Вісцеротонія (від лат. viscera –нутрощі).
2. Соматотонія (від грецького soma – тіло).
3. Церебротонія (від лат. сerebrum- мозок).
Відповідно людей з переважанням того чи іншого типу названо вісцеротоніками, соматотоніками і церебротоніками. Виділяють також змішаний тип, що включає осіб , у яких в будові тіла прояв тих чи інших ознак має приблизно однакову вираженість.
На сьогодні ряд дослідників продовжують наукові пошуки в області вивчення взаємозалежності типу діяльності поведінки людини від типу будови тіла. Дослідження, розпочаті Б.Г. Ананьєвим і продовжені М.М. Обзоровим, дозволили розширити погляди Е. Кречмера і В. Шелдона. Доказано, що працездатність, мобільність і ригідність поведінки дійсно багато залежать від будови тіла.
Однак, на сьогодні найбільш значимим фактом, що визначає індивідуально-психологічні особливості людини, признається властивий їй тип вищої нервової діяльності.
Положення про типи вищої нервової діяльності як основу темпераменту було сформульоване І.П. Павловим в 20-30 роки. Психіка – є властивістю нервової системи, тому й індивідуальні властивості психіки, в тому числі властивості темпераменту, зумовлені індивідуальними властивостями нервової системи. І. Павлов виділив два процеси нервової системи: процес збудження і процес гальмування.
Було виділено три основні властивості нервової системи: сила нервової системи, врівноваженість процесів збудження і гальмування, а також рухливість цих процесів.
Сила нервової системи – це працездатність нервових клітин, здатність нервової системи витримувати велике навантаження без зниження працездатності чи настрою. Наприклад, в умовах лабораторії силу нервової системи визначають за швидкістю вироблення нервових зв’язків при дії дуже сильних подразників, наприклад, нестерпно гучна сирена або звуку гучної тріскачки. Нервові процеси збудження і гальмування можуть бути приблизно однакової сили або якийсь із них переважатиме, домінуватиме.
Рухливість нервових процесів – це здібність швидко змінювати характер реагування в відповідності до змін умов в зовнішньому середовищі. Іноді від ситуацій повної мобілізації слід переходити до довгого очікування, і навпаки, довге вимушене очікування повинно бути замінене миттєвою бурхливою реакцією на несподівано виниклий подразник. Тому процеси збудження і гальмування повинні змінювати один одного з достатньою швидкістю, яка звичайно суттєво відрізняється у окремих індивідів. Одні люди швидко змінюють стратегії і тактики взаємодії з впливами середовища, для інших необхідність навіть незначного відхилення від звичного алгоритму дій виявляється важкою.
Таким чином, рухливість нервових процесів (швидкість збудження і гальмування) зовнішньо проявляється як здібність змінювати поведінку в відповідності до зміни умов оточуючого середовища або задачами, що ставить перед собою індивід, швидко переходити від одного виду діяльності до другого, від пасивного стану до активного і навпаки. Якістю, протилежною рухливості, є інертність нервових процесів.
Врівноваженість нервових процесів залежить від співвідношення сили збудження і сили гальмування, від їх балансу. Якщо переважають гальмівні реакції, то людину можна віднести до гальмівного типу, якщо вони рівні – до врівноваженого, коли переважає збудження – до збудливого.
Кожен з показників в свою чергу ділиться на наступні підгрупи:
а) в залежності від сили нервових процесів на сильних і слабких;
б) по ступені врівноваженості – на врівноважених і неврівноважених;
в) в відповідності з рухливістю – на рухливих і інертних.
Виходячи із різного сполучення цих трьох показників, І.П.Павлов створив зручну класифікацію індивідів по типах вищої нервової діяльності. Теоретично можливим є набагато більша кількість сполучень, однак серед них по степені вираженості, чіткості відмінностей і частоті зустрічей явно домінують чотири типи:
1. Сильний врівноважений рухомий.
2. Сильний врівноважений інертний.
3. Сильний неврівноважений.
4. Слабкий.
В даній класифікації переважають сильні типи. Це пояснюється тим, що на фоні загальної слабкості нервової системи всі решта відмінності (по врівноваженості і рухливості) якби стираються, і домінують загальні поведінкові прояви: метушливість, неспокійність, нездатність долати запорогові подразники, швидка виснажливість. Індивіди, що відносяться до сильного типу, суттєво відрізняються один від одного по загальній схемі поведінки, стійкості до впливів середовища, збудливості, рухливості.
З точки зору І.П.Павлова, темперамент є однією з головних характеристик індивідуальних особливостей людини, яка так чи інакше виявляється у всіх її поведінкових актах і діяльності. Тип нервової системи людини (чи генотип) в онтогенезі майже не змінюється, на нього слабо впливають зовнішні подразники і виховання.
І.П. Павловим були запропоновані і психологічні характеристики окремих типів. Згідно них, сангвінік – це палкий, врівноважений, продуктивний тип, але лише тоді, коли в нього багато цікавих справ, які його збуджують. Флегматик – звичайно врівноважений, наполегливий, продуктивний працівник. Холерик – яскраво бойовий тип, забіяка, легко і швидко збуджується. Меланхолік – гальмівний тип нервової системи. Для нього кожне явище в житті є гальмівним агентом, він недовірливий, тривожний, завжди і у всьому підозрює погане і небезпечне.
Дослідження В.М. Теплова і В.Д. Небиліцина показали, що існує ще цілий ряд властивостей нервової системи, наприклад: лабільність, що характеризує легкість виникнення збуджень і гальмування під час вироблення умовних рефлексів. Крім того, було встановлено, що структура основних властивостей нервової системи набагато складніша, а число комбінацій набагато більше, ніж передбачалося І. Павловим.
Крім того, в дослідженнях останніх десятиліть показано, що природними основами темпераменту є не лише властивості нервової системи, а й інші показники. Так, 1985 року Б.Й. Цукановим було зроблено наукове відкриття закономірного зв’язку між суб’єктивною помилкою у відтворенні часових інтервалів («t-типом») і типом темпераменту, була обґрунтована власна одиниця часу у структурі психіки людини як показник її темпераменту. У подальших дослідженнях ученим створена повноцінна теорія темпераменту як базової підструктури особистості. Цікава його гіпотеза про механізм виникнення типів темпераменту Він пов’язує цей механізм «із циклічними геофізичними умовами існування живих істот, починаючи з першої клітини, що виникла на планеті Земля. Адже геофізикам відомий факт, що добовий цикл обертання Землі не завжди дорівнював 24 години, оскільки це обертання поступово уповільнюється приблизно на 1 секунду у 100 років. Тому головною, глобальною причиною диференціації суспільного спектру «t-типів» та його розподілу на типологічні групи вчений визнає природний процес уповільнення обертання Землі навколо власної вісі. Це уповільнення призводило до зміни, збільшення циркадианного, тобто добового циклу (день-ніч) існування живих систем у різні геологічні епохи. Приміром, живі істоти (еукаріоти) початку нижнього Рифея, тобто 1,73 млрд років тому , існували у добовому періоді 16,8 годин. Щоб узгодити свій циркадианний період із періодом обертання Землі, в еукаріотів повинен бути «крок» для вимірювання власної доби, що дорівнює 0,7 сек. Через 576*106 років (1,15*109 років тому, Верхній протерозой) у механізмі глобального біологічного годинника з’являються еукаріоти, котрі змушені вимірювати період уповільненого обертання Землі (19,2 години) з «кроком», що дорівнює 0,8 сек. Ще через 576*106 (початок Кембрія) період обертання Землі становить 21,6 години і з’являються еукаріоти, які вимірюють свою добу власною одиницею часу, що дорівнює 0,9 сек. Якщо врахувати щорічне уповільнення в обертанні Землі на кожну 0,01 сек, то легко отримати увесь спектр еукаріотів у діапазоні 0,7сек<t<1,1сек. Як відомо, людина відноситься до еукаріотів найвищої організації.