3. Лабільний тип. Цей тип украй мінливий в настрої, причому він часто непередбачуваний. Приводи для несподіваної зміни настрою можуть виявитися найнікчемнішими, наприклад кимось випадково сказане слово, чийсь непривітний погляд. Всі вони здатні зануритися в смуток і похмурий настрій за відсутності яких-небудь серйозних неприємностей і невдач. Поведінка цих підлітків багато в чому залежить від настрою. Такі підлітки, знаходячись в пригніченому настрої, дуже потребують допомоги і підтримки з боку тих, хто може поправити їх настрій, здатний відвернути, підбадьорити і розважити. Вони добре розуміють і відчувають відношення до них навколишніх людей. Самооцінка адекватна можливостям, вирізняється щирістю та вмінням правильно підмітити риси свого характеру.
4. Астено-невротичний тип. Цей тип характеризується підвищеною недовірливістю і примхливістю, стомлюваністю і дратівливістю. Особливо часто стомлюваність виявляється при виконанні важкої розумової роботи. При стомлені афективні спалахи виникають внаслідок мізерних приводів. Емоційна нестабільність легко змінюється роздратуванням і сльозами. Адаптація низька, самооцінка неадекватно занижена і відображає іпохондричні установки.
5. Сензитивний тип. Йому властива підвищена чутливість до всього. Ці підлітки не люблять великих компаній, азартних і рухливих пустотливих ігор. Вони звичайно сором’язливі та боязкі при сторонніх людях, чому часто справляють враження замкнутості. Вони відрізняються слухняністю і виявляють велику прихильність до батьків. У юнацькому віці у таких підлітків можуть виникати труднощі в спілкуванні з однолітками, а також комплекс неповноцінності. Разом в тим у цих же підлітків досить рано формується почуття обов'язку. Вони розбірливі у виборі друзів, знаходять велику прихильність до дружби, обожнюють друзів, які старші за них по віку. Самооцінка вирізняється високим рівнем об’єктивності.
6. Психоастенічний тип. Такі підлітки характеризуються прискореним і раннім інтелектуальних розвитком, схильністю до роздумів і міркувань, до самоаналізу і оцінок поведінки інших людей. Такі підлітки, проте, нерідко бувають сильні тільки на словах, а не на ділі. Самовпевненість у них поєднується з нерішучістю. Самооцінка завжди занижена.
7. Шизоїдний тип. Його найважливішою рисою є замкнутість, відлюдькуватість. Ці підлітки не дуже тягнуться до однолітків, вважають за краще бути одному, знаходитися в компанії дорослих. Душевна самота зовсім не обтяжує шизоїдного підлітка, який живе в своєму світі, своїми незвичайними для дітей цього віку інтересами. Такі підлітки нерідко демонструють зовнішню байдужість до інших людей, відсутність до них інтересу. Вони погано розуміють стани інших людей, їх переживання, не вміють співчувати. Їх внутрішній світ часто наповнений різними фантазіями, особливими захопленнями. У зовнішньому прояві своїх відчуттів вони достатньо стримані, не завжди зрозумілі оточуючим, перш за все для своїх однолітків, які їх, як правило, не дуже люблять. Самооцінка завищена, але з констатацією негативних рис: замкнутості, неконтактності, нерозуміння оточуючих.
8. Епілептоїдний тип. Ці підлітки часто плачуть, виводять оточуючих, особливо в ранньому дитинстві. Такі діти, - люблять мучити тварин, бити і дратувати молодших і слабших, знущатися з безпорадних і нездатних дати відсіч. У дитячій компанії вони претендують не просто на лідерство, а на роль володаря. У групі дітей, якими вони управляють, такі підлітки встановлюють свої жорсткі, майже терористичні порядки, причому їх особиста влада в таких групах тримається в основному на добровільній покірності інших дітей або на страху. В умовах жорсткого дисциплінарного режиму вони відчувають себе нерідко на висоті, вміють догодити начальству, добитися певних переваг, заволодіти постами, що дають в руки владу, встановити диктат над іншим. Самооцінка надто одностороння, більш конформні на вигляд, ніж є насправді.
9. Істероїдний тип. Головна риса цього типу - егоцентризм, жадання постійної уваги до своєї персони. У підлітків даного типу виражена схильність до театральності, позерства. Такі діти насилу виносять, коли в їх присутності хвалять їх товариша, коли іншим приділяють більше уваги, ніж їм самим. Бажання привернути до себе погляди, вислуховувати захоплення і похвали стає для них насущною потребою. Для таких підлітків характерні претензії на виняткове положення серед однолітків, і щоб впливати на оточуючих, привернути до себе увагу, вони часто виступають в групах в ролі заводіїв. Разом з тим, будучи нездатними виступити як справжні лідери і організатори справи, завоювати собі неформальний авторитет, вони часто і швидко терплять фіаско. Самооцінка завищена, як правило, подають себе такими, якими вигідно бути в даній ситуації.
10. Нестійкий тип. Його іноді невірно характеризують як слабовільний, що пливе за течією. Підлітки даного типу проявляють підвищену схильність і потяг до розваг, причому без розбору, а також до неробства і лінощів. У них відсутні які-небудь серйозні, зокрема професійні інтереси, вони майже не думають про своє майбутнє. Самооцінка неадекватно завищена, майже завжди приписують собі риси конформності чи гіпертимності.
11. Конформний тип. Даний тип демонструє бездумне, некритичне, а часто кон'юнктурне підпорядкування будь-яким авторитетам, більшості в групі. Такі підлітки звичайно схильні до моралізаторства і консерватизму, а їх головне життєве кредо - “бути, як всі”. Це тип пристосуванця, який ради своїх власних інтересів готовий зрадити товариша, покинути його в скрутну хвилину, але, що б він не зробив, він завжди знайде виправдання своєму вчинку, причому часто не одне. Самооцінка адекватна.
Акцентуація характеру при дії несприятливих умов може привести до патологічних порушень і змін поведінки особи, до психопатії.
На закінчення розглянемо проблему «нормального» характеру. Чи існує нормальний характер, і якщо так, то як він виявляється?
Формальна відповідь на це питання неначе очевидна; нормальний характер, звичайно, існує: це характер без відхилень. Звернемося до принциповіших міркувань, які примушують поставити під сумнів саме поняття «нормальний характер». Одне з них було виказане П. Б. Ганнушкіним, а ще раніше — цитованим їм Т. Рібо. Ці автори звертають увагу на внутрішню суперечність словосполучення «нормальний характер». По суті, воно означає «невідмінну індивідуальність» або «нехарактерну характерність». Адже характер — це вже сама по собі відмінність, особливість, індивідуальність.
Людина з нормальним характером: рівно поводиться, правильно спілкується, не створює проблем. І ось таку «нормальність» народна свідомість визначає як «безхарактерність», узгоджуючись тим самим з точкою зору Ганнушкіна, і Рібо! Мабуть, і для народної свідомості характер це, якщо можна так виразитися, «гострі кути», які проступають в поведінці людини. Якщо таких кутів немає, то немає і характеру — людина «безхарактерна» (і заслуговує усіляких похвал). Іншими словами, «нормального» характеру не буває.
У разі гармонійної (з погляду характеру) людини для опису її індивідуальності необхідно перейти з мови властивостей характеру на мову властивостей особистості. І тоді виявиться маса унікальних її особливостей, серед яких і властивості її мотиваційної сфери, і її моральність, і світогляд, і її внутрішні проблеми, і досягнутий рівень розвитку особи, і потенціал її подальшого зростання, і багато що інше.
К. Юнг запровадив поняття екстраверсії і інтроверсії для визначення двох протилежних типів особистості. Інтровертовані особистості замкнуті, свої думки та переживання спрямовують на самих себе, на свій внутрішній світ, уникають контактів з іншими, не пристосовані до обставин. Вважають, що аутизм підлітків більше властивий інтровертованим особам.
Екстравертовані особистості прагнуть до спілкування, контактів з іншими, багато говорять про себе, хвалькуваті, зосереджуються переважно на зовнішніх явищах, а не на собі, схильні погоджуватися з усім, що їм пропонують.
У громадському і особистому життя людина знаходить джерело своєї спрямованості та волі. У навчанні, праці і спілкуванні, самоаналізі не тільки проявляються, але і розвиваються риси характеру. Характер є одночасно стійким і динамічним. Змінюється характер конкретної людини в конкретних умовах. Риси характеру, які мають сформуватися у дитинстві, можуть не виховатися в старшому віці. Кожна дитина 7-ми років має характер у розумінні специфічності складу, але не можна у цьому віці мати характер у плані певної волі і спрямованості.
Становлення характеру як психічного утворення невіддільне від становлення людини як особистості, її спрямованості і волі.
Риси характеру найповніше проявляються у поведінці. Але в той же час не так легко правильно визначити рису характеру. Дійсна риса може маскуватися тими, що є яскравіше виражені, але не є головними. Наприклад, за зовнішньою грубістю, різкістю, може маскуватися велика чуйність, доброта, а за зовнішньою уважністю – байдужість, черствість. Іноді риси характеру маскуються психічними властивостями.
Визначення рис характеру іноді потребує часу і вивчення в різних видах діяльності, в різних ситуаціях. Знаючи домінуючі риси характеру, можна передбачити, як поведе себе людина в тих чи інших обставинах.
Щоб знати характер, потрібно виділити головні його складові, особливості поведінки особистості. Враховується і динаміка рис характеру. У різних ситуаціях можуть мати місце різні риси, іноді і протилежні.
Що ж складає основу темпераменту? В історії психологічної науки існувала не одна система пояснень її сутності. Найдавнішими є гуморальні теорії, які пов’язують темперамент із властивостями організму.